Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство і ми · с. 5сторінка оригіналу ↗

«ПОСЛУХАЄМО, ЩО ГОВОРЯТЬ ДІТИ»

Слово Просвіти, №26 за 2005 рік

НАШІ У СВІТАХ “Нас тут не приймають, не розуміють, ми тут нікому не потрібні. Немає можливості працювати за спеціальністю й застосувати диплом СРСР чи України, які, до речі, не йдуть у жодне порівняння з тутешніми. Те, що я погано знаю мову, — тільки відмовки. Вони просто бачать у мені конкурента”. Таких нарікань від колишніх громадян СРСР, що проживають за кордоном, — чимало. До них додаються й скарги тих, хто шукає легкого заробітку чи заморських принців: “Гадала, він мене кохає, а він рахує, скільки пар колготок я зносила за місяць”. Багато українців, що покинули свої домівки, жили й живуть у світі ілюзій про “ідеальну країну”, “ідеального супутника у житті”, “ідеального начальника” тощо. Багато зних свято вірять, що хтось мусить створити їм сприятливі умови для того, щоб вони будували саме це “ідеальне життя”. А їх повинні любити за сам факт існування і такими, як вони є. А також входити у їхнє становище, робити винятки, давати, а ще краще — просити, аби взяли. Так ніколи не було й не буде. За все в житті треба боротися, стверджує моя співрозмовниця, колишня чернівчанка, інженер за фахом Ганна Лісова. УКРАЇНСЬКІ НЕЛЕГАЛИ НА ЗАРО- БІТКАХ У НІМЕЧЧИНІ — Пані Ганно, майже десять років Ви живете за кордоном. Чи легально потрапили до Німеччини? — Ми з чоловіком ще на початку 90-их виїхали до Німеччини як діти родини, що потерпіла від фашизму в роки Другої світової війни. — Чи багато там наших співвітчизників? — Серед нелегалів у Німеччині одну з найчисленніших груп складають українці. Разом із поляками та білорусами вони працюють переважно на будівництвах, там їх легко “сховати”. Ці люди, як правило, дуже ризикують здоров’ям і навіть життям. Адже про гарантії виробничої безпеки нелегальних робітників “сумнівні” роботодавці не думатимуть, бо це надто дорого. Гроші ж, заощаджені на забезпеченні безпеки, очевидно, йдуть на хабарі чиновникам, які “крізь пальці” дивляться на такі порушення. Про страхування здоров’я навіть не йдеться. По-друге, нелегали ризикують, що їх обдурять роботодавці і вони не отримають заробленого. РОБОТА “НАЛІВО” ЯК ЗАСІБ ВИЖИВАННЯ — На Ваш погляд, чому українці вдаються до нелегальних підробітків? — Підзаробити нелегально не проти багато українців. Є такі, кому не вистачає соціальної допомоги на красиве життя, а йти на офіційну роботу не хочеться — навіщо дару- СИГНАЛ ТРИВОГИ Такі соціологічні опитування започаткував Всеукраїнський благодійний фонд “Освіта України”, який уже тривалий час займається проблемами безпритульних дітей. На вулицях столиці нерідко жебракують дітлахи, які приїжджають із близьких районів або сусідніх областей. Вони ще не ночують у підвалах і зі своїм “прибутком” повертаються додому. Але чи входять вони в число бездоглядних? Як свідчать статистичні дані Міністерства внутрішніх справ, за минулий рік виявлено 34 тисячі дітей, які живуть на вулиці. Віком вони від 6—7 до 14 років, хлопчиків удвічі більше, ніж дівчаток. Вражає у цих дослідженнях, що кожна четверта безпритульна дитина — із нормальної сім’ї. Тобто, крім основних причин дитячої бездоглядності: бідності, пияцтва, наркоманії — єще й інші, які, мабуть, криються в спілкуванні батьків і дітей. Ось кілька невигаданих історій, почутих від хлопчиків і дівчаток, які покинули свою домівку. Олі 11 років, рідна матуся не живе з ними, а в сім’ю прийшла жінка, дуже турботлива, терпляча, яка хотіла замінити маму. Татко докладає всіх зусиль, аби дівчинка жила в сім’ї, відвідувала школу, достаток у родині — вище середнього. Та Оля твердить: “Вдома мені не подобається, там — ма-чу-ха! Я її органічно не переварюю. Не хочу з нею жити. А що засмучую батька — то й нехай! Бо хочу, щоб він знову зійшовся з мамою. А поки що буду на вулиці, мені там подобається...” Вадим живе у сім’ї з батьками. Мати та батько працюють, заробляючи гроші для єдиного синочка. Купують йому все найкраще, опікають, виконуючи будь-які забаганки. Хоча самі майже бідують. Вадим уже вдруге втікає з дому, одна з причин — конфлікт із мамою через паління. Мама десятирічного Олега торгує на базарі, вітчим пиячить. Хлопчик іде на вулицю вранці й повертається пізно ввечері. Мама годує його, одягає, навіть дає кишенькові гроші. А чим займається дитина — знати не хоче. Віталій, 14 років: “Миюся залежно від пори року. Влітку — в морі або джерельною водою. Взимку — якщо в підвалі, в якому ночую, є гаряча вода, але це буває дуже рідко”. Оля, 11 років, дівчинка з благополучної родини, жебракувала з табличкою “Прошу на хлібчик”. Розповіла таке: “Щоб мати гроші, постійно прошу, можу щось смачненьке й потягнути. Сама ніколи не заробляла, тобто за гроші не працювала...” Олексій, 14 років: “Вдома не живу, та необхідний одяг у мене є. Батько все мені купує на базарі”. Що ж спонукало дітей піти на вулицю? Психологи пояснюють це недостатнім взаєморозумінням між батьками і дітьми. Спробували дослідити, наскільки обізнані батьки з життям підлітків поза школою і родиною. З’ясувалося, що навіть матері помиляються щодо того, хто друзі сина чи доньки, як витрачає дитина гроші, де буває після школи, що робить у вільний час. А вже батько знає лише “половину правди”, особливо це стосується батьків 15—16-річних підлітків. Та усе численнішою стає, на жаль, категорія тих, хто нітрохи не цікавиться життям власних дітей. На міжнародній конференції “Тиждень освіти дорослих” обговорювали тему освіти дорослих заради безпеки дітей. Адже в нас ставлення батьків до дітей традиційно — як до власності: третина випадків торгівлі дітьми відбувається з дозволу або й з ініціативи батьків. До того ж не вироблено механізму відповідальності батьків за заподіяну дітям шкоду. Діти не звертаються по захист у державні органи, бо бояться дорослих. Це стосується і роботодавців, які використовують дитячу працю. Уже відомо, що дітей використовують в порно-і секс-бізнесі, їх продають. Але тільки поодинокі випадки, коли діти звернулися зі своєю бідою і винних покарали. Служба освіти для дорослих може бути постійно діючим органом при Інституті психології, створить базу даних з усіх країн, узагальнивши досвід освіти для дорослих заради безпеки дітей. Україна зобов’язалася перед світом вжити заходів для поступового скасування дитячої праці в найгірших її формах. А до них належать всі форми рабства або подібні до рабства: торгівля дітьми, боргова залежність, примусова праця, навіть набір дітей для використання у збройних конфліктах. Також це стосується виробництва та торгівлі наркотиками, роботи, яка завдає шкоди здоров’ю, моралі, безпеці дітей. Для того, щоб такого ганебного явища не було в нашій країні, планується створити міжгалузеву службу захисту дітей. Сьогодні дуже багато суспільних інститутів займаються дитиною: Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти й науки, служба соціального захисту, служба для молоді, служба в справах неповнолітніх, інші. Та неузгодженість дій призводить до того, що дитина залишається незахищеною, бо кожна служба дотримується вимог законодавства, встановлених саме для неї. Ось приклад. Соціальна служба повинна надати допомогу дитині у формі якоїсь виплати. Для цього потрібна ксерокопія паспорта батька, а дитина не може її подати, тому що батько пиячить або ще й знущається над нею. За такої ситуації конфлікт могла б вирішити міжгалузева служба захисту дитини, що вже практикується в цивілізованих державах. У рамках нового проекту турботи про дітей-сиріт буде створено Інститут хрещених батьків. Бо діти-сироти, які виховувалися в дитячих будинках, не пристосовані до майбутнього життя в соціальному середовищі. Тому в деяких дитбудинках Київської і Кіровоградської областей планується створити адаптаційні центри. Умови життя в них будуть максимально наближені до домашніх: діти зможуть навіть самі готувати собі на кухні. Адже всього через рік — а в адаптаційному центрі перебуватимуть ті, котрим буде по сімнадцять — їм починати самостійне життя. Та проект захищатиме і вісімнадцятилітніх. Бо зараз держава перестає піклуватися про тих, хто досяг повноліття. А нерідко в їхньому житті на цей час ще нічого не змінилося, дитина не перестала бути знедоленою, навпаки, їй потрібна увага і допомога. Тому планується створення будинків сімейного типу, коли названі батьки братимуть вісімнадцятирічних для організації власної справи, щоб дати їм можливість влаштуватися в дорослому світі. Валентина ДАВИДЕНКО z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин