Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Простір діалогу · с. 10сторінка оригіналу ↗

ПОЛІЛОГ ІЗ ДМИТРОМ СТУСОМ І РОМАН ЛЕОНІДА КОНОНОВИЧА, “МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНУ ДОБУ”

Слово Просвіти, №26 за 2005 рік

справжньому. Хтось сказав, що найглибше, що має людина, — це шкіра. Здавалося б, парадоксальна річ, але зі шкіри все починається. Не думаю, що треба починати з якихось Фройдистських чи Юнгівських штук, — жодних сновидінь. Українська реальність ХХ століття була такою, що в жодному кошмарному сні не примариться, жодним лібідо тут нічого не пояснити. Шкіра просто відмовлялася якимось чином усе ідентифікувати. Можливо, від атрофії “шкіри” ми отримали таке кволе українське мистецтво. Аби знову відтворити здатність нормального чуттєвого сприйняття сигналу з навколишнього — потрібна тема для медитації. Якщо продовжувати мову про релігійність у цьому романі, то варто повторити, що Бог тут присутній не як об’єкт, а як напрям. Саме така Богоприсутність диктує стиль. Кононович доводить, що є вірогідність існування людини, яка має нормальні почуття, яка здатна на сум’яття духу (а то таке враження, що всі дуже веселі, як у дурдомі). Цей світогляд автора присутній утому натурфілософському пейзажі, про який йшлося на початку. Ось яка справа. І я не думаю, що поза релігійним пошуком у цьому романі щось можна розгледіти. Адже переживаємо такий час української культури, що лише релігійний пошук може щось змінити. Пригадується думка графа Толстого про те, що людина — це обмежений прояв Бога, і чим більше в людині божественного, тим більше життя. До цього справжнього життя, яке б’є по шкірі, наближається у своєму романі Кононович. М. С.: Але чим глибше герой роману занурюється в архаїчний релігійний пласт, чим більше він відживлює себе через Глосарій, тим більше віддаляється від соціального світу (але, водночас, набуває більшої здатності впливати на нього), більше того — з розгортанням сюжету книги увиразнюється принципова інакшість Юра. Як би ретельно автор не припасовував фактів біографії своєму герою, він не може приховати цим його архетипної іпостасі. У його візіях так щільно переплетено досвід батька, діда, прадіда, що важко розмежувати, де закінчується один життєпис і починається наступний… В. Г.: А починається з того Святого Юра, який за давньою народною міфологією скаче на коні, а за ним біжать його пси — вовки. Д. С.: Ще під час першої презентації книжки в УНІАН на Кальварійських посиденьках у Льоні хтось запитав, чи “Тема для медитації” автобіографічний твір (певною мірою я теж схильний так вважати). Він відповів: якщо це й автобіографія — то радше цілого покоління, ніж його персонально. Я хочу повернутися до запитання про релігійність. Цей мотив тут дуже важливий, але “боги померли”. І герой Кононовича, по суті, аутсайдер, в якого нічого не склалося. Він повернувся, але навіть своїй коханій, яка народила від зрадника дітей, він нічого не може дати. Однак у нашому суспільстві саме він виявляється єдиним носієм віри. Усі інші торгували вірою… Так, є певні причини, що зму- Кононович не займається конструюванням, не будує своєї прози “під Камю” чи ще під когось чи щось. Він просто пропускає через себе історію й перетворює її в текст.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин