Простір діалогу · с. 11сторінка оригіналу ↗
ВАСИЛЕМ ГЕРАСИМ’ЮКОМ ПРО СВОЄ ПОКОЛІННЯ, НАШУ Й ВИКЛИКИ ІСТОРІЇ
Слово Просвіти, №26 за 2005 рік
шують людей перетворюватися на вовків, — сексуальна незадоволеність лише одна з них. Але не більше. І ті політичні ігри, які велися в 1930-ті роки, ведуться й нині… що, світ сьогодні менш жорстокий? Щось страшне прокотилося по людських душах, щось таке, що й досі не всі старші люди можуть навіть визнавати сам факт голоду. Зникнення віри, яке йшло слідом за голодом, — це питання не лише 1920—30-их. Якщо Бог помер, якщо вмерла віра, то чого не нищити Божого храму? Чим він тоді відрізняється від інших споруд? Це намагається осягнути Кононович. Інша річ, що нині варто говорити про те, що навіть найглибший текст потребує своєрідного поля, в якому він може існувати. Проблема цього роману полягає ще й у тому, що довкола нього немає контексту. А щодо віддалення від світу, то ще в Біблії сказано, що останні стануть першими, — інакше бути не може. Людина має зректися світу грошей, відмовитися від життєвого успіху й тоді вона зможе наблизитися до своєї автентичності. В. Г.: Скільки повторювано вислів Адорно про те, що після Освєнцима писати поезію якось не випадає. А що нам узагалі випадає після голодомору й репресій? Може, справді, перетворення мистецтва в атракціон? Я не підтримую, хоча й розумію тих, хто не може знайти опертя в романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні”. Кононович шукає в найглибших пластах культури, доступних пам’яті й уяві. Але попри все вибудувати точку опертя для нового мистецького мислення йому одному не під силу.
Так само, як душу — найважчий тягар — буває надсилу нести самому, і тобі часто допомагають інші. М. С.: Справді, й Кононович, і ми з вами шукаємо цих глибинних відповідей в умовах міста й хочемо чи ні, мусимо рахуватися з тим, що культура цілковито перебралася до міста й тут розгортає свої нові якості й іпостасі. Сподіватися, що в найближчій перспективі щось зміниться, — скажімо, в Кулішевій Мотронівці, приміром, з’явиться певний літературний гурт, який продукуватиме не лише якісні тексти європейського рівня, а й впливатиме на літературний процес, — не доводиться. Як на мене, в тому є певна колізія чи парадокс, що кореневі структури української культури ми мусимо відживлювати в умовах міста, точніше — мегаполіса, який накидає нам власні концепти мислення і стиль поведінки. Чи можна поєднати ці процеси, чи варто це робити? Д. С.: Як народжений і вихований у місті (щоправда, зараз живу в селі), я не можу погодитися зі словами щодо Мотронівки. Узагалі оцей напрям думок: європейська, світова культура, рівень… В. Г.: Коли згадують Фолкнера, то не намагаються визначити — це село чи місто. Він же не писав про Нью-Йорк… Д. С.: Культура існує завжди, хоча й у різних якостях і виявах. Туалет — це теж культура (те, в якому він стані), те, що тут газон підстрижений у цьому парку, де ми сидимо, — теж елемент культури. Йдеться про занепад певного типу
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
