Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · с. 2сторінка оригіналу ↗

ЗРОЩЕННЯ БІЗНЕСУ Й ПОЛІТИКИ

Слово Просвіти, №26 за 2005 рік

ВИБОРЧИЙ СИНДРОМ Український політикум, зокрема уряд, Верховну Раду, РНБО, президентське оточення, навіть Секретаріат Президента й місцеві адміністрації охопив синдром перманентних виборчих кампаній. Місцеві адміністрації “ненав’язливо” формують реґіональні осередки “НСНУ”, в Кабміні демонстративно твориться “фракція” тієї ж орієнтації. Коли вслід за найжорсткішими президентськими виборами практично відразу стартує кампанія виборів до парламенту й місцевих рад — цього й слід було очікувати. Утім, бажано було б дати новій президентсько-урядовій команді 2 роки на устабільнення й реалізацію державної стратегії та цільових програм. Натомість, сьогодні нова владна команда паралельно з доланням політичної та соціально-економічної криз, із масштабною пертурбацією чиновників на всіх ланках змушена одразу ж працювати на парламентські вибори 2006 року. Підняття соціальних показників, тобто зарплат і пенсій, стало, радше, популістським кроком у боротьбі за політичні дивіденди, адже знехтувані довгострокові стратегічні програми, а викид на ринок додаткової грошової маси спровокував прискорення інфляційних процесів… Урешті, Президент і уряд змушені йти на радикальні заходи, щоби наповнити бюджет і знайти додаткові ресурси. Проголошена боротьба з тіньовою економікою зводиться до перегляду попередньої приватизації “великих об’єктів” (тих, які відчутно можуть поповнити бюджет), а також до повної ліквідації вільних економічних зон і пільг спрощеного оподаткування для середнього й малого бізнесу. Помітно, що ці кроки мають лише зворотний ефект. Оскільки основну ставку в пошуках вільного капіталу владі, очевидно, доведеться робити на інвестиції, тобто на приватизацію найпривабливіших секторів нашої економіки іноземними компаніями, то “реприватизаційні списки”, які дещо відлякували інвесторів, зникли (позиція РЕҐІОН Фото Г. Оборської Стара гвардія “Батьківщини” проти приватизації партії Юлії Тимошенко таки перемогла), попри заяви пана Кінаха й навіть Президента. Скасування вільних економічних зон, у свою чергу, спровокувало масові суди, зокрема й позови іноземних інвесторів, тому сьогодні знову чуємо від урядовців про можливість їхнього переформатованого відновлення, тобто про цільові субсидії підприємствам. Як знаємо, скасування пільг через спрощене оподаткування викликало такий резонанс, що парламент прийняв законопроект, яким відновлював пільги, хоча Кабмін, зокрема Мінфін із В. Пинзеником на чолі, категорично проти цього, й Президент досі не підписує закону. Крайньою стає, звісно, податкова, яка офіційно вичікує розв’язання конфлікту, а практично вже легко “пресує” (поки — повідомленнями) пільговиків, що не хочуть переходити на загальний режим оподаткування. Тим часом голова Ради підприємців Ксенія Ляпіна прогнозує перехід середнього бізнесу зі стану очікування в стан “тіні”. Інвестори, звичайно, прийдуть в Україну, — занадто привабливими й заохочувальними є пропозиції української влади, — хоча й небезпідставно побоюються державної корупційної системи, нестабільності в податковій та інших законодавчих системах, сильного “державного капіталіста” в особі уряду Тимошенко. Проте найбільше інвесторів відлякує злиття бізнесу й влади в Україні. Можна впевнено стверджувати, що це найбільша проблема нової влади в Україні. Попри виборчі декларації, Президент і уряд стали заручниками бізнесу, який вклав значні фінанси в Помаранчеву революцію і тепер вимагає, насамперед, політичні відсотки, тобто місця в системі управління. По-друге, сьогодні влада, зважаючи на соціально роздутий бюджет, перепади економіки у зв’язку з політичною та управлінсько-адміністративною кризою, не менше залежить від бізнесу. Не варто відкидати менеджерські й загалом організаційні можливості А. Кінаха, П. Порошенка, Д. Жванії, Є. Червоненка, О. Зінченка тощо, але ці люди за своєю природою спроможні звести політику до адміністрування ефективної економічної діяльності держави, та геостратегічні й, особливо, національні інтереси України можуть нехтуватися, зважаючи на лобіювання внутрішніх чи зовнішніх інвесторів. Утім, злиття влади й бізнесу — це не лише проблема виконавчо-управлінської влади, але й законодавчої. Доказ цьому — серйозний і вже публічний конфлікт між урядом і парламентом. Після блокування Верховною Радою низки законопроектів уряду, спрямованих на врахування інтересів іноземних виробників і входження України в СОТ, Кабмін оголосив, що це скликання парламентарів бездіяльне, деструктивне й узагалі чи не найгірше упродовж останніх 15 років. Віце-прем’єр Микола Томенко навіть опублікував статтю, в якій звинувачує парламентарів у суцільній комерціоналізації та лобіюванні інтересів конкретних підприємців, слушно зауваживши, що останнє скликання Верховної Ради має найбільше підприємців. У відповідь спікер В. Литвин та інші нардепи заявили, що нехай уряд спочатку вирішить свої внутрішні проблеми, що депутати не пожежна команда, не “кнопкодави”, адже законопроекти Верховна Рада навіть не встигає вивчити й опрацювати. Втім, сторони фактично визнали проблему — зрощення влади й бізнесу України. Безперечно, конфлікт між владними гілками відбувається в контексті наступних парламентських виборів, адже більшість депутатів прийшли в парламент і діяли в адміністративному полі попередньої влади. Оскільки нова влада не пішла на дострокові вибори до ВР, то сьогодні деморалізація колишніх провладних сил минула й конфлікти між владними інституціями тільки загострюватимуться, адже запланована конституційна реформа після парламентських виборів або остаточно витісняє колись упривілейовані фінансово-політичні групи, або ж дає їм можливість реваншу… І хоча, попри гостросюжетні сценарії, парламент, певно, не вдасться вже розпустити, але вступ до СОТ може таки затриматися. Між тим, зрощення бізнесу й політикуму створило нову небезпеку напередодні виборів-2006. У провладні партії і блоки поступово проникають люди капіталу, які успішно й не завжди законно співпрацювали з попереднім режимом, а тепер прагнуть убезпечити свій бізнес. Оскільки основні партії-блоки, які можуть у партнерстві піти на вибори від влади, не мають чітких ідеологічних ознак, то часто при набутті членства тут спрацьовують принципи “внеску”, зокрема й фінансового. Не даремно в списки “НСНУ” і Народної партії Литвина як всеукраїнського, так і реґіонального формату потрапляють нові люди, підприємці. Не випадково останнім часом резонують конфліктні ситуації в “Батьківщині” реґіонального рівня — Одеса, Дніпродзержинськ, Херсон… “Стара гвардія” протестує проти “приватизації “Батьківщини” та інших провладних партій, адже це вже не просто внутрішньопартійна стратегія, а проблема комерціоналізації політики. І виключенням старих членів партій, тобто “відпрацьованого матеріалу” тут, попри всі “дисциплінарні” старання, не зарадиш. Адже якщо не відреагувати на ці процеси, то навіть коли піти за “антикомерційною” пропозицією Томенка, що списки на 50 % мають формувати реґіональні осередки партій, — цим уже остаточне зрощення бізнесу й політики не зупиниш. Олександр СОЛОНЕЦЬ z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин