Столиця · с. 4сторінка оригіналу ↗
АРХІТЕКТУРНИЙ ТЕРОРИЗМ ПОРА ЗУПИНИТИ! Останнім часом багатьох киян турбує, що в історичному центрі міста, де вже давно склалися архітектурні ансамблі й містобудівні комплекси, з’являються новобудови й виростають великогабаритні будівлі з бетону та скла, що не вписуються у сформоване історико-архітектурне середовище.
Слово Просвіти, №26 за 2005 рік
Передусім, про технічний аспект: історичні будівлі Києва мають стрічкові фундаменти, а сучасні багатоповерхівки зводять на палях, відтак через порушення гідрогеологічного режиму щоразу виникає загроза руйнування старовинних будівель. У культурних країнах Європи історичні центри всіляко оберігають, і, як правило, зберігають архітектурно-ландшафтний вигляд, що склався протягом віків. І відбувається це, насамперед, завдяки дотриманню суворих статей законодавства з охорони пам’яток. Такі закони є і в нас. Більше того, Україна уклала міжнародні угоди про необхідність дбайливого ставлення до культурної спадщини. Проте пануючий у країні правовий нігілізм спричиняє порушення у сфері архітектури та будівництва. За роки української незалежності не було випадку, щоб винуватців руйнування тієї чи іншої цінної пам’ятки архітектури чи історії покарали. Ось і тепер відбувається справжній архітектурний тероризм (бандитизм, вандалізм) у самому серці історичного Києва, на Михайлівській площі. Тут, на початку вулиці Велика Житомирська, 2-а значну ділянку загороджено парканом, за яким риють величезну глибоку яму, забивають палі, встановлюють підйомні крани. Ніби для
Проект відтворення Федорівської церкви (XII ст.). Південний фасад. Архітектори: Олександр Кутовий, Віктор Розенберг потреб Міністерства закордонних справ на цій ділянці заплановано звести 10-ти поверхову офісно-готельну будівлю з двоповерховою мансардою над нею (до 36 м заввишки), з підземним фітнес-центром під нею і 3-поверховим паркингом. Чи можемо допустити жахливу містобудівну помилку? Новий будинок буде поверхів на сім вищий, аніж фонова забудова. Втручання при цьому в охоронну зону розміщеної поряд цінної пам’ятки епохи класицизму — колишнього реального училища (вул. В. Житомирська, 2) — позбавить його монументальності. І якщо досі в ансамблі на Михайлівській площі, де давно склалася певна ієрархія історичних будов, висотною та художньою домінантою була монастирська дзвіниця, то тепер вона втратить своє містобудівне значення і вигляд на монастир із боку вулиці В. Житомирської перекриє недолуга й громіздка будівля. Однак згаданий архітектурномістобудівний аспект можна відтиснути на задній план, якщо згадати про іншу, мабуть, важливішу обставину: ділянка землі, на яку зазіхають будівельники, має статус землі історико-культурного значення, є частиною заповідної архітектурно-археологічної території “Міста Володимира” (т. зв. київського Дитинця) і входить до складу історико-архітектурного заповідника “Стародавній Київ”. За діючим законодавством, новобудови тут заборонено, допускається тільки регенерація: реставрація й відтворення об’єктів історико-культурного призначення та їхніх втрачених елементів. За даними археологів, таких об’єктів тут — не перерахувати. Це й давньоруські фортифікаційні укріплення, й житлові будови пізнього середньовіччя, й захоронення знатного дружинника в латах (поч. X ст.), скарби золотих прикрас і чимало іншого. І все це можна було б експонувати не гірше, ніж в італійській Помпеї. Також дуже важливою проблемою є заплановане відтворення давньоруського Федорівського храму на розташованих у глибині кварталу його фундаментах: вигляд на святиню й доступ до неї не повинна перекривати новобудова. Як могло статися, що проект незаконного будівництва затвердили й почали втілювати? Згідно із законодавством і розпорядженням Київської міської адміністрації, утвердження проекту будь-якої нової масштабної будівлі в архітектурно-охоронних заповідних зонах повинно відбуватися не інакше, як на конкурсній основі (за участю не менше трьох конкурентів) із залученням до обговорення конкурсних проектів широких кіл громадськості. Причому спочатку проектну документацію має розглядати Управління охорони культурної спадщини, і тільки після того — містобудівна рада при Головному архітектурному управлінні Києва. Обговорення проектної документації новобудови на вул. В. Житомирській, 2-а відбулося ще в травні 2004 року. Конкурсом тоді йне пахло: розглядався один-єдиний варіант 10-ти поверхового будинку. Переважна більшість членів ради різко критикувала проект — категоричне рішення відхилили. При цьому внесли пропозицію, щоб надалі при спробах будівництва у заповідних зонах проводити конкурси міжнародного масштабу, як це давно практикують в європейських країнах. Одначе зацікавлені в новобудові особи в обхід існуючих норм “протягнули” потрібне їм рішення. Безумовно, цей випадок характерний для кучмівського антинародного режиму. Тепер, коли нова влада задекларувала верховенство права й законності, з’явилася надія, що в такій важливій для держави та суспільства сфері, як архітектура й містобудівництво, нарешті наведуть лад. На клопотання Громадянського комітету захисту архітектури Києва віце-президент із гуманітарних питань М. Томенко розпорядився, аби Київська держадміністрація повторно обговорила ситуацію щодо новобудови на вул. В. Житомирській. Позапланове засідання Містобудівної ради відбулося 15 травня цього року. Були зачитані документи, які містять відомості, що головною зацікавленою “особою”, на чиї рахунки надходив би майже весь прибуток від експлуатації офісно-готельного монстра, є будівельна фірма “Ярославів вал” (98 % прибутків), а решта (незначна частка) перепадала б Міністерству закордонних справ, що відіграє лише роль “даху” для свого компаньйона. Зважаючи на цю інформацію й на ту обставину, що відповідальність за спотворення історичного центру Києва ляже на МЗС, новий міністр цієї установи пан Тарасюк відмовився від участі в скандальній будівельній акції. Вкрай негативну роль “архітектурних терористів”, яку відіграє фірма “Ярославів вал” щодо київської старовини і наших духовних цінностей, підтверджує ще й таке. На території заповідника “Стародавній Київ” на вулиці Набережно-Хрещатицькій, 1-а ця фірма лобіює знесення цінної пам’ятки архітектури та техніки — триповерхового будинку, побудованого в 1912 році за проектом відомого українського архітектора О. Вербицького і спорудження на цьому місці багатоповерхового офісно-готельного комплексу в еклектичних, не притаманних архітектурі Подолу формах. Унаслідок цього для туристів, які пливуть Дніпром на катері, мальовничий пагорб зі знаменитою Андріївською церквою вже не буде об’єктом естетичної насолоди. То чи може держава сподіватися на поповнення бюджету завдяки розвитку туризму, якщо не застосовуються заходи зі збереження історичного середовища?! Адже ж не заради знайомства з сучасними київськими “архітектурними дивами” прагнуть приїхати до нашої столиці туристи з-за кордону. Хто ж той лихий проектувальник, що дозволяє собі облаштовувати підземні паркинги та басейни у “святая святих” київської землі? Напевне, допитливому читачеві, знайомому з історією створення підземних гаражів і фітнес-центру поряд із фундаментом Софійського собору, знайоме прізвище одіозної для культурної спадщини міста особи — колишнього київського головного архітектора п. Бабушкіна. Київська Софія перебуває під охороною ЮНЕСКО будівельні роботи по сусідству з нею категорично заборонені. Уже тепер унаслідок порушення циркуляції підземних джерел, що склалася протягом віків, піднімаються ґрунтові води, намокають стіни архітектурних пам’яток Софійського заповідника, в них збільшуються тріщини. Ось-ось завалиться знаменита мозаїчна композиція Оранти-Богородиці, яка, як мовить легенда, молиться за добробут киян. Якщо таке трапиться, винних нелегко буде притягнути до відповідальності. Подейкують, усі ці зміни — випадковий збіг із будівництвом фітнес-центру. За кучмівського режиму справу про проведення розслідування скоєного злочину не довели до кінця. Така безкарність, мабуть, і дозволила п. Бабушкіну і співробітникам майстерні, якою він керує, освоювати нові ділянки в заповідних зонах, що приносять величезний прибуток замовникам-інвесторам. На совісті п. Бабушкіна також безцеремонне розсадження будинків-монстрів на Подолі (вул. Спаська, 30), на Печерському схилі (вул. Грушевського, 9), забудова площі перед Олімпійським стадіоном і чимало інших “шедеврів”. І тепер цей “герой” лобіює спорудження монстра з підземними паркингами замість пам’ятки історії та архітектури на Софійській площі поряд із собором (вул. Софійська, 20/21), забудову Набережного шосе з вирубуванням дерев, спорудження багатоповерхового “хмарочоса” на вул. Хрещатик, 5, а також “хмарочоса” на Майдані Незалежності замість готелю “Україна”. Перетворення Майдану на догоду комерсантам у дах універмагу (зі знищенням при цьому залишків давньоруських фортечних валів і Лядських воріт) — також серед “подвигів”Бабушкіна. Говорять, у своєму найближчому оточенні Бабушкін не раз самовпевнено заявляв, що все, що він пообіцяв “людям” побудувати (слід розуміти — олігархам, які зуміли придбати у власність кращі ділянки в заповідних зонах), він обов’язково побудує. І, справді, за потурання, а то й за прямої підтримки владою діяльності цього вперто-цинічного “містобудівника”-невігласа нашому золоточолому Києву можуть завдати ще багато невиліковних ран. Треба покінчити з потворними діями чиновників від архітектури, чиї підписи стоять під протиправними рішеннями, і запропонувати звільнити кабінети для патріотично налаштованих фахівців. Ще коли Бабушкін був головним архітектором, він почав розвивати ідею забудови елітним житлом, тобто будинками олігархів із підземними багатоповерховими паркингами всіх вільних ділянок “міста Володимира”, навіть зі знесенням будівель, що мають статус пам’яток. Він “протягнув” проект через містобудівну раду і вже майже почав будувати житловий багатоповерховий будинок таки над фундаментами давньоруського “західного” (на захід від фундаментів Десятинної церкви) палацу. Цей розбій і в наші дні планують здійснити у “святая святих” — найзаповіднішій археологічній зоні, яку, як зіницю ока, повинні берегти всі, хто цінує слов’янську історію і державність. Якщо не ми, то наші нащадки вирішать мудро, чи варто тут реанімувати древні храми, капища, палаци. Та це стане неможливим, якщо нове будівництво знищить фундаменти давніх будов та інші археологічні цінності.
Михайло ДЕГТЯРЬОВ, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, дійсний член Нью-Йоркської академії наук
z
Руйнування за ініціатив С. Бабушкіна історичної будівлі стилю конструктивізму по вул. Хрещатик, 5 для будівництва на цьому місці хмарочоса
“Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. Хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани”. М. Рильський
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
