Без мови немає нації! · slovoprosvity.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 26 (403), 28 червня — 4 липня 2007 «ДЕНЬ ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ Є ДЕРЖАВНИМ СВЯТОМ — ДНЕМ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ». Конституція України, стаття 161. ВІТАЄМО З 11&ми РОКОВИНАМИ! НА ЯРМАРОК... ПО ОСВІТУ РІКА — ЦЕ І Є ЖИТТЯ...
Слово Просвіти, №26 за 2007 рік
Уляна ГЛІБЧУК
А якби вам довелося відповідати на нібито просте запитання: що у вашому житті значить ріка? Гм-м... Щонайменше мали б замислитися і згадати ріку дитинства... На Видубицькому човниковому ропі журналіст знімальної групи програми НКТУ “Далі буде” запитував те саме. Зашкарублі на сонці річкові вовки відповідали неохоче і якось на один копил. Мовляв, ріка — це і є життя. Журналіст хотів деталей, філософії, він спонукав цих неговірких чоловіків до красномовства, а вони лише зніяковіло стинали плечима... Для мене у цій фразі було щось заворожуюче, наче вступ до медитації... Ріка — це і є життя, ріка — це і є життя... Подивіться на свої зап’ястя, доторкніться до скронь: ріка нуртує в кожному з нас... Знімальна група на видубицькому ропі з’явилася не випадково. 1 липня в Україні відзначають День річкового флоту. Вочевидь, в історичній програмі “Далі буде” громадянам більш розгорнуто розкажуть про минуле цього явища, а відтак, що з нього залишилося. Сюжет на човниковому ропі біля Видубицького монастиря має подбати лише про окремий фраґмент: день життя людей і човнів. Тих, які вони довели до пуття власноруч. Так звані “пихкалки” або ж “плавдачі”. Кожна — прояв індивідуальності господаря. Ось помпезніша, з “наворотами” — дерев’яна оббивка, оксамитові штори, а ця — сухенька робоча конячка... Хтось перебуває у них вихідні, а хтось літує до вересня. Коли пливеш вранішнім Дніпром, то вже чуєш здаля: пих-пих-пих... Тихий повільний хід немов сповіщає житейське правило: поспішай повільно. Спочатку люди сахаються камери і ховаються за брилями, кепками або за чорними розкуроченими двигунами... У них робота, а тут, бачте, чіпляються з дивними запитаннями. Наче Господь вдихнув життя для того, аби люди бавилися у питання-відповіді. Хто зна, може, саме такий плин мислі промайнув у цього чорношкірого від мазуту чоловіка. Оператор і далі б не “відпускав” з об’єктива його невдоволене лице, якби не з’явився ефектніший кадр. Ізза горизонту, у хмарці диму виповзла старезна амфібія... “Ще часів Другої світової. Вона б і сьогодні плавала, якби не пробоїна...” Посеред її зеленого черева справді зяяла діра... Незважаючи на вік, амфібія має поважний статус. Із її допомогою човни спускають на воду. Наче на замовлення знімальної групи, металевий корпус закріпили на двох широких пасах, заскрипіла лебідка, і амфібія, розгойдуючи човен у повітрі, пошкандибала до берега. Камера цілилась уважним оком, а човен поволі опускали на воду... Цікаві будні. Теперішній видубицький роп — то вже бідацькі рештки того, що було. Якихось триста човників замість тисячі. Триста човників не триста спартанців. “Їхні власники здебільшого пенсіонери, інваліди... Люди, які народилися і постаріли на ріці й без неї вже не уявляють життя”. Поруч, немов за демаркаційною лінією, причал для “товстосумів”. Там швартують океанські катери, яким непогано і у водах Дніпра. Вартість окремих монстрів зашкалює за кількасот тисяч американських доларів. “Вони з’являлися поступово, — заговорив раптом сторож Степан. — Спочатку було кілька десятків, а тепер більше ніж наших”. Ціла армада — чотириста чи п’ятсот дорогезних суден, які нахабно витісняють маленькі човни. Видубицьким ропом пішла чутка, що роп уже приватизували. Хтось купив: “Пінчук або Табачник...” Аматорські судна та їхні господарі мусять забратися з нажитого місця. “Таке вже сталося з “шостим” ропом, просто прийшли і сказали: “Щоб ваші примітивні корита більше сюди не причалювали. Хіба що придбаєте щось нове...” Панове, купіть собі катер за півмільйончика. За годину він зжирає 50 літрів палива! Купіть, не пошкодуєте...
Євген, режисер за фахом, а за філософією та способом життя старий річковий вовк, зізнається: ніколи не знав, що таке класова ненависть, а тут несподівано відчув. “Тільки поглянути у їх бік і щось немов закипає. Вони ж поводяться, як нелюди. Якщо у власника “плавдачі” посеред річки заглохне мотор, то ця швидкокрила потвора замість допомогти навпаки — прореве біля самісінького борту. Хвилю здіймає таку, що заледве втримуєшся на плаву”. Коли товстосум по саме горло відкатавшись, ступає на берег, його “матроси” починають виполіскувати шампунями “лайнер”. “Недавно тут водились ось такі лини, — сторож Степан якнайширше розводить руки, — а тепер — катма, не люблять лини шампуню...” Начебто всі ми люди, але сусідство цих безпардонних нуворишів — неприємне. Та ще й спогади... У хаотичні дев’яності на видубицькому ропі в подібному дорогезному човні перестріляли всю сім’ю. Бандитські “розборки”... Сторож Степан каже, що потім, на покаяння, кривдники викопали поруч криницю. “Вона і тепер є, але ніхто до неї не ходить, бо вода в ній іржава, наче кров...” Річкові вовки розговорилися: “Васю, а пам’ятаєш...” У мовному потоці спогадам не вистачає місця. Штовхаються і відтісняють один одного. Світлі, веселі, смішні, вони ніби намагаються заповнити собою весь простір, аби і півдумки не прослизло стосовно того, що видубицький роп скоро зникне. Дніпро і справді буде втрачений для цих простих людей, якщо вони лишаться байдужими, бездіяльними і житимуть за принципом: моя хата скраю. Він і справді буде втрачений, якщо совісні (якщо такі лишились) політики не допоможуть цим річковим спартанцям у їхній боротьбі за місце під сонцем.
КОСОВИЦЯ
Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106
УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 814 766 грн. 00 коп.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
