“Кожна людина має невід’ємне право на життя”. КУ, ст. 27 · с. 6сторінка оригіналу ↗
ОЛЕГ ТА ОЛЕНА
Слово Просвіти, №26 за 2007 рік
У липні відзначаємо 100:річчя від дня народження ли: царя українського духу Олега ОЛЬЖИЧА і 101 рік від дня народження “поетки вогняних меж” Олени ТЕЛІГИ. У до: лях цих двох талановитих представників української культури, які увійшли в нашу свідомість і як представни: ки Празької поетичної школи, багато спільного.
Вони бачилися кілька разів у Празі ще підлітками. Тоді вона була професорською донькою, ще екзальтованою легковажною панянкою, а Олег — сором’язливим гімназистом. Але ті зустрічі не залишили в їхній пам’яті майже ніякого сліду. Лише в грудні 1939-го у Кракові, в кав’ярні “Фенікс”, станеться, як скаже О. Жданович, “зустріч великих”. Найвизначніший український поет і член Проводу ОУН і блискуча поетка й публіцист, активна діячка націоналістичного руху стрінуться, щоб спільно боротися заради високої і палкої мети — бачити Україну вільною і незалежною державою. За плечима Олега вже було навчання в Карловому університеті у Празі, де він студіював філософію, а паралельно в Українському вищому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова — літературу й археологію. Там у цей час викладають видатні українські вчені: історик Дмитро Дорошенко, археолог Вадим Щербаківський, історик мистецтва Дмитро Антонович, історик літератури Леонід Білецький, педагоги Софія Русова та Степан Сірополко і багато інших представників української наукової еміграції — переважно членів уряду УНР і тієї творчої інтелігенції, яка не сприйняла більшовизму. Археологія та історія мистецтва поглина-
Перед Олегом відкривалася широка перспектива науковця. 29-річного доктора археології 1936 року запрошують до Риму, де він веде наукову роботу, налагоджує українсько-італійські зв’язки, готує видання творів української літератури в перекладі італійською. Там, у Римі, Олег, який ще 1929 року став чинним членом ОУН, придбавши собі організаційне псевдо “Ідеаліст”, зустрічається з головою Проводу ОУН Євгеном Коновальцем. Це була визначальна зустріч. Він, тоді вже відомий поет, учений-археолог, з головою поринає в політичну діяльність. Ольжич стає беззастережним прибічником й однодумцем Є. Коновальця, а після його загибелі у травні 1938 року в Роттердамі очолює Культурну референтуру ОУН. Відтоді смерть починає чатувати і за О.Ольжичем… Культурна референтура ОУН як політична організація ставила своїм завданням ідеологічну, освітню та пропагандистську діяльність. У її складі діяли численні комісії, видавалися газети й журнали, публікувалися книжки й агітаційна література. До референтури Ольжичеві вдалося залучити різних діячів української еміграції, які вели в ній активну роботу: Олексу Стефановича і Миколу Чирського, Леоніда Мосендза та Євгена Ма-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
