“Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. КУ, ст. 34 · с. 8сторінка оригіналу ↗
«ДОПОВІДНА Уривки з роману
Слово Просвіти, №26 за 2007 рік
Якщо подивитися на мене, як я гасав з ручною камерою в свої шістдесят чотири на знімальному майданчику “Молитви” звідкілясь згори, з неба, то я справді виписував той божевільний танок: вальс-стіпльчез-рок-летку-єнку-ТОР.
Проте ніхто й досі не хоче слухати мої теоретичні сповіді. Я й із завідувачів кафедри кінорежисури пішов, бо набрид усім зі своїм ТОРом, особливо — студентам. Але двічі Герой на той момент був у дупель п’яним, як ія, і через те сентиментальним і розумнішим за себе самого. До того ж він був ас-винищувач, то була його стихія — повітряні бублики з летальним кінцем для візаві. Саме за ці бублики в нього і була перша зірка Героя Радянського Союзу. Двічі Герой прийняв рішення і крапка.
Через рік тренувань я мав летіти в космос, там зняти кіношедевр у форматі бублика на орбіті, повернутися на землю, отримати з рук генерального секретаря ЦК КПСС зірку Героя Радянського Союзу або дірку від бублика, і решту життя розповідати по телевізору, яка там краса на небі й аби не КПСС і лічно таварісч Брежнєв, то ніякої краси б ні у космосі, ні Цілини, ні Малої Землі і близько не було б.
Були б лише дірки від бубликів. Тоді я наспівував пісеньку з такими словами: — “Вєсна прошла, настало лєто, спасіба партії за єто!”.
Під такий нехитрий мотивчик я під проводом генерала мав відкопилити отой космічний кінобублик.
Про те, що я був майже космонавтом, я розповів у Белграді на кінофестивалі “Браві нові світ” астрознімальний майданчик як режисер власної долі.
І ще я спитав тоді у Армстронга, чи насправді він почув голос Бога, коли приготувався вже проректи свою навіки знамениту сентенцію: — Маленький крок для людини і величезний крок для людства. Армстронг, без особливого ентузіазму, ніби хотів закрити цю тему, проговорив завчено голосом автовідповідача: — Так. Чув. Слова були в Бога ніби з людських мов, але не складалися для мене в якесь зрозуміле послання. Може, той, хто говорив, хотів, щоб я думав над його меседжем все моє післямісячне життя. Щоб постійно намагався дешифрувати. Поки я ще не зрозумів послання.
Я вставив свої п’ять копійок, згадав, як космонавт Павло Попович, мій земляк, на тій же п’янці у Будинку творчості кінематографістів у Болшево брехав, що на останньому витку його другої подорожі в космос в ілюмінатор його космічного корабля постукав янгол і на мигах попередив, щоб Попович більше в космос свого червоного носа не сунув, щоб більше не літав, бо будуть неприємності. Попович янгола не послухав і полетів утретє. Коли він вийшов у відкритий космос припаяти якусь хріновину до якоїсь херовини якоюсь спеціальною х...ю, бо бабіт у космосі не паяє, — розповідав Попович, його пов’язали дружинники.
Дружинниками, святий Петре, за часів Брежнєва були звичайні громадяни, що чергували по різних темних закапелках, на танцювальних майданчиках і під пивними ларьками, де наливали, замість міліції.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
