“Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура заборонена”. КУ, ст. 15 · с. 9сторінка оригіналу ↗
АПОСТОЛУ ПЕТРУ»
Слово Просвіти, №26 за 2007 рік
красуня Беата… замість відвести мене в директорський туалет, вона відвела мене…
Мобілка ще верещала. Я послухав, про що верещить мобілка: — Ми горимо! Горить кіностудія! Включи перший канал — показують! Горіла не кіностудія. Горіло поруч із першою прохідною. Горів міст. Уже потім я зрозумів, що горів ринок під мостом. Тоді стало зрозуміло, що абонент майже не помилився, бо половина дрібних яток під мостом належала студійцям, яких викинули з кіностудії, як і мене.
Це вже третій, ні, четвертий міст, який горить у моєму житті.
Один місток через канаву я спалив власноручно. Було це у військовому таборі під Дорогобужем. Нас — студентів — утрьох (Сашу Княжинського, Гошу Рерберга і мене) поставили на добове чергування на дивізійну кухню. Вночі треба було безперервно топити дровами чотири величезні груби. Ми пиляли, рубали дрова і кидали їх у ненажерні топки. Дрова закінчилися опівночі. Тоді ми прийняли стратегічне рішення, щоб забезпечити червонопрапорну дивізію сніданком — розібрати місток, що вів у дислокацію дивізії — щоб ворог не пройшов. Місток був невеличкий — метрів п’ять, колоди лежали упоперек в один накат, прошиті скобами по краях. З містком ми упорались за годину. Ще годину пиляли і рубали. Бійців дивізії було врятовано — сніданок подали вчасно. А ми утрьох поповзли по-пластунськи, бо сил іти на повен зріст не було, до Дніпра — відмокати. То була ніч на Івана Купала. Світанок. Черговий на березі Дніпра помітив пластунів і почав стріляти.
Колись у голодному для мене 65- му (лише для мене голодному, бо за проспекту до кіностудії на Шулявці, тоді казали — на Більшовику, повз зоопарк, медінститут, пушкінський парк із памятником поетові, що сидів ніби на унітазі, я йшов із заплющеними очима, обличчям до сонця, як сліпий радар і уявляв себе Гомером.
Щоразу, на кожну заявку, яку я ніс у сценарний відділ кіностудії, я уявляв себе якимось іншим великим сліпим. То Перебендею, старим, сліпим, хто ж його не знає, він усюди вештається та на кобзі грає… як казав Тарас Григорович. То Бетховеном. Хоча той був глухий, але не має значення, сліпий не побачить, так вигадає. Я видумував заявки.
То про сліпу кулю, що вилетіла зі ствола ірокеза над Ніагарою і завалила на смерть японського імператора в кам’яному саду під Йокогамою — варіації на тему Гаявати і Газавата.
То про сліпу кишку Сократа.
То про сліпого Паніковського. “Золоте теля” зарубали на порозі кіностудії, я його не встиг навіть затягнути на налигачі в сценарне стійло. Дорогу до студії знав ногами навпомацки не гірше за трамвай №23, що скреготав від вокзалу — біля мого порога — повз прохідну кіностудії кожні сімнадцять хвилин, далі я ніколи не їздив.
Циганська кров робила своє, коли я входив на першу прохідну, я вже був засмаглим, як індус. Або араб. Або мексиканець. Або жид з Єрусалима. — Ти з Сочі чи з Ялти? Добре відпочив? — запитував мене знайомий вахтер Чигиргес і пригощав самогонкою. Чигиргес називався так через те, що божився, ніби в Чигирині ще за часів Хмельницького його прадід гнав самогон на місцевій гідроелектростанції на річці Тясмин при впадінні її в Дніпро. Ніби прадід
Були там і Кафка, і Селенджер “Над прірвою у житі”, і заявка зробити рімейк “Панцирника Потьомкіна”, і “Євангеліє від Кагановича” про голод—33, був Бабель “Первая конная” і “Олеся” Купріна, яку потім зняв Борис Івченко, і “Захар Беркут” знов Франка, якого блискуче зняв Льоня Осика.
Заявка на сценарій №37 містила лише три слова: Шевченко “Великий Льох”. Почав із тем, від яких головний редактор студії красний письменник Василь Сидорович Земляк лякався на смерть.
Правець у Земляка стався, коли Іван Драч припер на студію валізу аркушів під біблійною назвою “Числа”. “Числа” було складено для режисера Іллєнка, тобто для мене. То вже з боку Івана було подвійне нахабство. Йому мало було, що його “Криницю” завалив Іллєнко, то ще й “Числа” він написав для Іллєнка про перших у світі кібернетиків із Києва.
Заступник головного редактора Сизоненко, який говорив виключно цитатами з Гемінгвея і дуже співчував нам, сказав Драчеві: — Сценарій у тебе, Іване, геніальний, майже, як Фієста. Але Фієста про кориду. А “Числа” про кібернетиків. А кібернетика — буржуазна лженаука, як записано в БСЭ. І сонце сходить не для вас, хлопці. По вас дзвонить дзвін. Закінчував я свій марафон засмаглим уже не як індус, а як дванадцять негренят із Сенегалу. Чимиргес підносив гранчак мутної рідини, як перепустку на студію, і здивовано питав мене: — Ти часом не з шахти виліз? — З шахти, — відповідав я, — але я ще не виліз.
Заявку №37 на сценарій по Шевченку “Великий льох” Василь Земляк розірвав на маленькі смужки і з’їв, запиваючи кавою, щоб не
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
