Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання”. КУ, ст. 35 · с. 10сторінка оригіналу ↗

РОДОВІД

Слово Просвіти, №26 за 2007 рік

Володимир ВОЙТЕНКО, професор Це, безумовно, свято: прекрасне видання — великий формат, крейдяний папір, колір, друк, а насамперед поновлене для лектури ім’я Марка Грушевського. Він народився в день євангеліста Марка — 25 квітня (7 травня н. с.) 1865 р. в селі Худоліївка на Київщині. У цій місцині рід Грушевських був присутній щонайменше з 1746 р., коли священиком тутешньої церкви став Данило Груша — прапрадід і Марка, і Михайла Грушевських (тож вони були чотириюрідними братами). У свідоцтві про смерть Марка Федоровича читаємо: “Причина смерти — расстрел. Место смерти — не установлено”. Діялося це у вересні 1938 року…. Відгукуючись на першу публікацію книжки, про яку йдеться (Львів, 1906), Іван Франко писав: “…вірування й забобони, гігієна й спосіб виховання, забави й щоденні заняття, становище в родині та в громаді — все це просліджено від перших проявів вагітності матері, тиждень за тижнем, рік за роком аж до парубоцтва й дівочення. Матеріал збирано на досить тісній території містечка Суботова і сусідніх слобід, проте комплекс його завдяки мужності збирача і його щирої прихильності до життя народного вийшов такий багатий, що ні в якім письменстві нема подібної книги…” Упорядник тексту і автор післямови новітнього видання п. Ярослава Левчук є праонукою Марка Федоровича, упорядник ілюстративного матеріалу п. Валерія Грушевська — його онука. З приємністю скажу, що моє знайомство з пані Валерією триває майже півтора десятка років; для мене ця жінка є уособленням жертовної працелюбності та непохитного українства; вона — Грушевська. 1. Закінчивши Черкаське духовне училище 1883 р., Марко Федорович вступив до Київської духовної семінарії; після неї вчителював і був псаломником у селах Чигиринського і Черкаського повітів, у 1893—94 рр. служив псаломником у Старокиївській Андріївській церкві. З 1897 р. доля о. Марка та його родини пов’язана з с. Суботовим. Могло б, звісно, скластися якось інакше, але було так, як було: Чигирин, Суботів… чи то доля подавала знаки? Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали. Встали, подивились на той Чигирин, Що ви будували, де ви панували! Заплакали б тяжко, то ви б не пізнали Козацької слави убогих руїн. Марко і Михайло Грушевські познайомилися в Києві десь у 1888—1889 р.; багато пізніше Марко писав братові: “Як уже став я тобі відомим, то в сей уже час у мене була система свого життя до смерти. […] У мене твердо тоді ставилось: з духовенства зробити людей, а не жреців, а потім і розумними синами своєї, ними забутої, держави”. В Суботові о. Марко був не лише священиком, а став також законовчителем у місцевому училищі (1899 р.), окружним місіонером (1900 р.), спостерігачем за сектантськими парафіями (1903 р.) та благочинним місіонером (1904 р.). Після тривалих клопотань невгамовного батюшки в 1907 р. однокласне суботівське училище стало двокласною школою ім. Богдана Хмельницького: цього гетьмана сяк-так шанувала імперія, і саме йо-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин