Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Державною мовою в Україні є українська мова”. КУ, ст. 10 · с. 12сторінка оригіналу ↗

«НЕВІДВОРОТНО ВИРОСТУ У СЛОВО…»

Слово Просвіти, №26 за 2007 рік

ті, їм вдалося закохати дівчину в рідне слово, а помітивши письменницький талант — заохотити далі працювати над собою. Дуже подобалося Олі писати твори на уроках української мови та літератури. Писала вона так натхненно, що скоро їй стало мало просто здати учнівський твір на задану тему. Цю тему вона переосмислювала вдома, випробовуючи сили в різних прозових жанрах: есе, новелетах, новелах, оповіданнячках. У літературно-художньому альманасі рідної гімназії і побачили світ перші її публікації. Це захоплення привело Ольгу до Києва — в Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який минулого року закінчила з відзнакою. В університеті в пошуках концентрованіших форм думки Ольга почала писати поезію, друкувалась в альманасі “Святий Володимир”. Сама не помітила, як стала поетесою, адже починала з прози, — жартує Ольга. Щоправда, зізнається, що й тепер пише прозу, і вже не малу, а велику, і, можливо, колись читачі матимуть змогу насолоджуватися її романами. Колись — бо найближчі два роки Ольга цілком і повністю зайнята написанням дисертації, і підходить до цієї справи ґрунтовно й серйозно. А поки що… А поки що Ольга Ольхова — авторка двох поетичних збірок. Перша — “Керамічна совість” — побачила світ 2005 року. Друга — “Брунькуються громи” вийшла нещодавно у видавництві “Задруга”. Приємно вражає зрілість її світогляду, мудрість і розважливість їзму просто не злічити. Чого вартий, наприклад, відчайдушний опір шляхті 300 козаків, оточених на острівці добірною кількатисячною навалою. Вони відкинули пропозицію здатися, билися до останнього і загинули як справжні герої. Про цих оборонців, як і загалом про Берестецьку битву, представлено величезну кількість експонатів у місцевому музеї, розташованому в колишньому монастирському приміщенні. Як і торік, очікувалося, що вирішиться питання про зведення нової будівлі “під музей”. Украй необхідної, адже нині експонатний фонд у виставкових “куцих” залах використано лише на дещицю. Втім, урочистості минули, а проблема залишилася. Як і інші — щодо відновлення велета-дзвона, звучання якого розносилося на десятки кілометрів; спорудження монумента на місці загибелі козака Нечая, що протистояв цілій армаді завойовників; нормального облаштування тутешнього монастиря. міркувань, ось, наприклад, рефлексії “помаранчевих” подій: Відстоявся фреш помаранчевий – як осад, осіла тривога: шукали могутніх зачинів, а куди ж завела дорога? Ти із мене розгубленість витруси – треба знову шукати долі. Розлюбити можна цитрусові, та Україну — ніколи. У її принциповості, в традиційності духу громадянської лірики (у найчистішому розумінні цього поняття), у її, як сказали б пост-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин