Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Усі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах”. КУ, ст. 21 · с. 14сторінка оригіналу ↗

КУЛЬТУРА

Слово Просвіти, №26 за 2007 рік

Дмитро ЧЕРЕДНИЧЕНКО Я знав, що йду на свято — відкриття виставки відомої художниці Людмили Задорожної у Галереї мистецтв імені Олени Замостян Національного університету “Києво-Могилянська академія”. Художниці, яка мала дванадцять персональних виставок в Україні й Німеччині. Її роботи є в багатьох музеях і приватних колекціях в Україні, Чехії, Німеччині, Португалії, Польщі, ОАЕ, Сирії, Канаді, США, Японії, Франції… Ступаю до зали — і немов увіходжу в коло добрих давніх друзів, відчуваючи енергетику їхніх щирих душ, світлу сердечну налаштованість, привітність і прихильність. Начебто це коло друзів чекало мене, щоб почати зворушену розмову, чисту й нелукаву. І так упродовж усього вечора відчував я той світлий погляд щирих друзів — неповторних картин Людмили Задорожної. Виставка чи не найповніша — підсумкова. Зустріч із прегарними роботами Людмили Задорожної просто полонила мене й зачарувала. Неабияку роль у тому відіграла й талановито вибудувана композиція виставки — справжня-таки симфонія барв, думок і почуттів. Одні цикли природно переходять в інші, відлунюючи в них і поглиблюючи їх. Ось насичені, соковиті пейзажі рідної землі, в центрі яких унікальні полотна європейського розмаху “Весна” і “Пробудження”. Там — стримані, вдумливі журливі портрети “Самі собі в своїй господі”… Далі — світлі, провесінні “Седнівські краєвиди”, а в центрі експозиції — заглиблений у пракоріння нашого духу міфологічний цикл — “Древо життя (Козацькі могили)”, “Той, що дарує сонце Надія ОНИЩЕНКО, м. Ніжин Він народився в сім’ї Олександри Миколаївни і Федора Даниловича Проценків — українських інтелігентів, козаків за походженням. Коли батьки побралися, то взяли позику, побудували собі в Ніжині на Волосному (зараз Шкільному) провулку, 3, будинок. Із посаджених тоді господарем дерев ще й досі збереглася ялина. Тут народилися чотири сини Проценків, серед яких 1902 року — Андрій. Уявімо атмосферу дому, де у великій вітальні стоїть рояль. І батько щоранку розспівується, починає з гам і вокалізів і закінчує арією Ігоря з опери “Князь Ігор” О. Бородіна. Адже Федір Данилович склав іспит на регента при Театральному товаристві в Петербурзі. А в Ніжині він викладає співи і музику в гімназіях і Ніжинському інституті, організовує хорові й театральні колективи, підтримує творчі дружні зв’язки з землячкою, акторкою Марією Заньковецькою. Щосуботи в домі Проценків влаштовуються домашні концерти, в яких беруть участь до 25 музикантів і співаків. Господар одягає під сюртук вишиванку і в супроводі фортепіно співає “Коли розлучаються двоє” М. Лисенка. Звучать інструментальні твори у виконанні струнного квартету. Долучаються і діти: спочатку як слухачі, а пізніше як виконавці. Адже всі сини Проценків були музикальні, кожен грав на якомусь інструменті й обов’язково на фортепіано. Нотну грамоту в цій родині вчили разом із букварем. Сюди приходили професори Історико-філологічного інституту В. І. Рєзанов, М. М. Сперанський, директор Ніжинського краєзнавчого музею І. Г. Спаський. Збирав

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин