“Усі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах”. КУ, ст. 21 · с. 14сторінка оригіналу ↗
ЧАРІВНИК ФЛЕЙТИ
Слово Просвіти, №26 за 2007 рік
1919 року Андрій придбав старої системи флейту і з допомогою фортепіано вивчив її звукову систему. З 1 січня 1920 року його запросили в оркестр кінотеатру Б. Вержиківського і з цього часу починається оркестрове життя флейтиста, яке триватиме 36 літ. Восени 1922 року Андрій стає студентом київської консерваторії. І одночасно він грає в оркестрі Київської опери. Він знаходить своє кохання: Клавдію Демидову — співачку з родини відомих акторів. Молоде подружжя відвідує Марію Заньковецьку, яка дарує їм, крім посуду, оксамитову папку зі своїм барельєфом, а також шматок муарової стрічки з ювілейного вінка 1922 року. Професійне визнання Андрій Проценко отримує в Свердловській опері, яка в 20-30-ті роки мала славу найкращого оперного коших, великою самоорганізованістю. Мало хто знав, що у флейтиста була атрофована одна легеня. Проценко весь час працював над собою — щодня вранці грав вправи і складні уривки з опер. В Уфі під час війни, не маючи можливості грати вдома, він у мороз ще затемна йшов до нетопленого приміщення театру і там у спеціальних рукавичках розігрувався годину-півтори. Отака система професійної підготовки врятувала життя й учню Проценка Володимиру Антонову. Лікарі, знайшовши в його легенях затемнення, заборонили йому грати на флейті. А вчитель, дізнавшись про це, навпаки, збільшив навантаження. При повторному обстеженні діагноз не підтвердився. Понад 90 учнів професора Андрія Проценка склали його школу. Серед них чотири заслужені артисго, ґрунтувався на вільному творчому шуканні. Другим батьком називає Андрія Проценка Ярослав Верховинець. “Вражала всебічна музична освіченість Андрія Федоровича, — стверджує учень. — Він блискуче розумівся на теорії музики, сольфеджіо та гармонії. Курс останнього предмета прослухав у самого Бориса Лятошинського”. Верховинець називає Проценка своїм другим батьком. І справді, вчитель навчав юного учня не тільки музики, а й виховував у ньому справжні людські якості. 1938 року батька Ярослава Верховинця Василя Миколайовича, композитора, хормейстера, хореографа та етнографа, розстріляли як “українського буржуазного націоналіста”. І навчати сина “ворога народу” було неабияким громадянським вчинком. А Проценко вивів у люди свого талановитого учня. Він допо-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
