Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗
ПРОГУЛЯНКА БЕЗ ЗАДОВОЛЕННЯ, АЛЕ З МОРАЛЛЮ
Слово Просвіти, №26 за 2007 рік
неподалік Львівської площі, довгими рядами виструнчилися чудернацькі металеві коробки-сараї. — Що це за селище? Що це за намети? Невже їх поставили всюдисущі печеніги? — дивується князь. І я розумію його здивування. Звідки йому знати, що то справа рук його земляків з ХХІ століття. Те картинне селище вони претензійно назвали “Європою”, а ті халабуди звели ніякі не печеніги, а заможні кияни для своїх залізних коней — автомашин. Чарівні краєвиди спотворені цими незугарними витворами людей, позбавлених смаку, відчуття тяглості своєї історії, зрештою, турботливого ставлення до рідної землі, її екології. Неповторна краса, що належить усій київській громаді, незаконно приватизована і спотворена… Сонце напікає мені голову, і я починаю романтично марити про те, яким могло б бути це урочище. Уявляю тут прекрасний ландшафтний парк — із літнім кінотеатром, дитячими і спортивними майданчиками, кафе. Відповідно облаштоване, це місце могло б стати гарною родзинкою нашого міста. Засмучений побаченим, рушаю на давній Поділ. Спустившись засміченим Андріївським узвозом (люблю цю вуличку, але ж як її останнім часом занедбали!), прямую на Боричів тік. Як відомо, вуличка ця витікає ще з давньокиївських часів, згадується вона у нашому епосі “Слово про Ігорів похід”. Звичайно, від тих часів мало що збереглося. Її нинішнє обличчя переважно формують (точніше, формували) невисокі будівлі XVIII— XIX століть. І це надавало їй неповторного шарму, посиленого згадкою про першовитоки вулиці. Що ж я побачив нині? Патронат мешканців Лисої гори відчувається, безперечно, і тут. Ще й як відчувається!
Го л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА
Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА, Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Анатолій ПОГРІБНИЙ Олександр ПОНОМАРІВ Іван ЮЩУК
Перший заступник головного редактора
Олександер ШОКАЛО 279-49-47 Заступник головного редактора
Петро АНТОНЕНКО 279-49-47 Заступник головного редактора з виробничих питань
Наталія СКРИННИК 278-01-30 (тел/факс)
Фото з архіву “СП”
Відповідальний секретар
Ірина ШЕВЧУК Відділ літератури
Уляна ГЛІБЧУК 270-55-57 Відділ культури
Валентина ДАВИДЕНКО 270-55-57 Відділ мови
Ніна ГНАТЮК 279-49-47 Відділ коректури
Тетяна ЩЕРБАК Ірина СТЕЛЬМАХ 278-63-69 Комп’ютерна верстка
Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278-63-69
Черговий редактор
Уляна ГЛІБЧУК
Бухгалтерія 279-41-46
А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10;Б, м. Київ, 01001
E;mail: slovo_prosvity@ukr.net
http://slovoprosvity.com.ua
Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301226 Загальний наклад — 32000
Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів.
При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове.
І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617
Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 3,38 грн. на 3 місяці — 9,89 грн. на 6 місяців — 19,18 грн.
0 7 0 2 6
4 820095 780016
тає напис: “Ресторанчик “Лє Борщ”. Зізнаюсь, я подумки розсміявся, дивуючись вигадливості власника. Раніше тут було кафе “Французька булка”. Воно не набуло популярності, можливо, тому, що люди глибоко сумнівались у якості тієї булки попри такий її епітет. Тож власник і навернувся до свого, українського, хоч і не може ще відмовитися від французького акценту, бодай у вигляді частки “лє”. Гуляймо вулицями нашого всетаки чарівного міста. Хоч би заради того, аби переконатися, що ми — дуже давній і мудрий народ. Адже нині ми знаємо, що нам мінімум шість тисяч років. То що нам до того, що було сто, двісті чи навіть тисячу років. Еге ж?
Поруч із кількома одно-, двоповерховими будиночками старої забудови з’явилися кількаповерхові офіси різних товариств з обмеженою (точніше — з нульовою) відповідальністю. Поруч з однією такою новітньою будівлею доживає свого віку півтораповерховий будиночок зворушливої давньої архітектури. Чому, спитаєте, доживає? Та тому, що вижити у нього немає жодних шансів. Вікна розтрощені, двері повибивані, стеля ось-ось упаде, на стінах графіті, що засвідчують про насичене нічне життя старої будівлі. Відчуваю, як гіркий клубок підкочується до горла. Господи, за що ж ти караєш нас байдужістю і безпам’ятством? Це відчуття посилюється спогляданням пам’ятної дошки, встановленої вже за часів незалежної України. На ній читаю: “Будинок житловий 1819 р.”. Вказано й охоронний номер — 274. Підтверджується, що це “пам’ятка архітектури”. І як насмішка: “Охороняється державою. Пошкодження карається законом”. Озираюсь довкола — де ж та держава, яка “охороняє”? Не бачу, натомість із заростей бур’яну й бузини долинає якесь ніби чаклунське шамотіння. Здогадуюсь, що це сміються мешканці Лисої гори. Що я можу їм протиставити? Хіба що подати цей допис до небайдужого “Слова Просвіти”… Фунікулером піднімаюся до Верхнього міста, минаю Михайлівський майдан і виходжу на Михайлівську вулицю. Увагу мою привер-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
