“У центрі уваги критика повинна бути інтелектуальна спроможність літератора”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
НАША КНИГА
Слово Просвіти, №26 за 2008 рік
Там, у тому бою, батько знаходить сина. Вони були за кількадесят метрів один від одного, але по різні боки фронту. Один — у Червоній армії, а другий — у дивізії “Галичина”. Отже, вони — вороги? “Але хіба можуть бути ворогами єдинокровні люди?! Зараз вони нарешті стиснуть одне одного в обіймах. Так повинно бути. Така логіка життя і стосунків роду. Однак є логіка війни. Вона домінує, бо це її час. Син опиняється в батькових обіймах уже мертвим, і знетямлений батько, який не може повірити в те, що сталося, несе дороге мертве тіло невідь-куди. І напружена зрозпачена тиша стоїть над лінією фронту. Тисячі очей з обох боків стають свідками батьківського горя. І навіть тисячі людей не можуть нічим зарадити. Це, певно, найсильніша сцена в “Останньому пострілі”. До такої вершини трагічності може піднятися лише справжній художник слова”, — пише в літературному портреті Романа Колісника М. Слабошпицький, який вважає саме цей твір однією із найсильніших книг про війну в усій “діаспорній” літературі. Та чи тільки в “діаспорній”? Добре знаний як сатирик, гуморист і документаліст, Роман Колісник “Останнім пострілом” зарекомендував себе і як талановитий прозаїк. Цей твір органічно стає в ряд із такими книгами, як “На Західному фронті без змін” Ремарка, “Поза межами болю” Турянського, “Смерть героя” Олдінгтона.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
