“Олесь Гончар — це явище. Щасливе, світле явище, явлене Богом для нас, українців...” Василь Захарченко · с. 12сторінка оригіналу ↗
НЕЗАБУТНІ
Слово Просвіти, №26 за 2008 рік
Ніна ГНАТЮК Фото Євгена БУКЕТА
Є чимало місць, дорогих українському серцю. Це Чернеча гора у Каневі, джерела “Лісової пісні” у Колодяжному, Франкова кузня в Нагуєвичах… А цього разу, на Святу Трійцю, дороги покликали нас на благословенну Полтавщину, у село Суха Кобеляцького району, де пройшли дитячі роки Олеся Гончара — тоді ще Сашка Біличенка (таке справжнє прізвище письменника). І досі дніпропетровці й полтавці сперечаються, де народився автор “Прапороносців”, “Тронки”, “Собору”. Знайдено метричну книгу, яка підтвердила слова старшої сестри письменника Олександри (Біличенко) Сови, що її брат народився-таки у Ломівці, що нині є передмістям Дніпропетровська. Тут же, в родинній хаті, було написано і знамениті “Прапороносці”. Та тривалий час у підручниках, хрестоматіях, дослідженнях про життя і творчість видатного письменника значилося, що він народився і виріс саме у с. Сухій. Як же з’явилися на літературній карті аж два місця його народження? Музей-садибу Олеся Гончара на Полтавщині облаштовано у відреставрованій дідовій хаті. Побудували її 1892 року Гаврило і Єфросинія Гончарі. Виростили в ній трьох дітей: Якова, Тетяну і Вустю. Сто років тому 25-річною дівчиною подалася Таня до Катеринослава на заробітки. Няньчила дітей у багатих сім’ях, а потім влаштувалася на завод. Там і зустріла свого судженого — Терентія Сидоровича Біличенка. Побралися, 1914 року народилася донечка Шура. Повернувшись із Першої світової війни, Терентій узяв земельний наділ, самотужки, в чотири руки, звели хатину. 1918 року в ній народився Сашко. Пані Шура згадує, що на розпитування, де взявся братик, їй сказали: “У картоплинні лежав”. І чотирирічна дівчинка обстежила всі грядки, чи не знайдеться там ще й сестрички. Отже, можна здогадатися, що народився Сашко Біличенко напередодні Трійці, коли вже підросла картопля. А в метриці з татових уст записали його 3 квітня, бо старша донька народилася 4 квітня. Невдовзі молода мати важко захворіла, застудившись на будівництві хати, і 26 грудня (за старим стилем) 1920 року її не стало. І залишила напівсиротами двох малих дітей. За півроку до смерті дружини Терентій Біличенко зійшовся з двоюрідною сестрою Тетяни — Єфросинією Каленик. І дід з бабою вирішили забрати дворічного Сашка в Суху, щоб мачуха менше ремствувала. Саме з весни 1921 року хлопчина і ріс у хатині під солом’яною стріхою у слободі Сухій. 1926 року Сашко став навчатися у Сухівській робітничо-селянській школі. Тут хочеться навести рядки з автобіографії Олеся Гончара: “Доскіпувачі питають: звідки ж-таки — з Полтави чи Дніпропетровська? І звідтам, і звідтам. Тато й мама помирили. З козаків, звичайно. Іще пригадую: дід Білий (з дитинства) козацького роду, козакували його предки: козаки Білі. А батько вже був “Біличенко”. А я опинився на материнськім дереві родовіднім — гончарівського роду. Які загадки? Ніяких. Просто робилося: материн брат, дядько Яків (Гончар), повів мене у школу, як настав час, і записав: Гончар. Оце й усе. По-маминому, бабусиному, дідусевому… Так і прижилось”. Через три роки навчався в селі Хорішки. Тамтешній учитель, помітивши тямущість хлопця, його пристрасть до книжок, заохотив учня надсилати дописи до місцевої
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
