Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя...” · с. 15сторінка оригіналу ↗

ЦІКАВО ЗНАТИ

Слово Просвіти, №26 за 2008 рік

венне, і радій через жінку твоїх юних літ, — вона ланя любовна та сарна прекрасна, її перса напоять тебе кожночасно… Таку пораду чоловікові — бути вірним коханню молодості — дав цар Соломон у Приповідках (5 : 18—19). Як парнокопитних жуйних тварин оленів разом із сарнами й ланями вважали не лише чистими (Повторення Закону, 12 : 15 і 14 : 5), а й престижною дичиною. Так, вишукану двірцеву кухню царя Соломона справно постачали, крім усього іншого, олениною (I Царів, 5 : 3). Колись і ланей було доволі — від субтропічних лісів Близького Сходу до самої Скандинавії. Аристотель, а згодом Пліній Старший писали про них як звірів, звичай- Біблійна вавилонська лань них у Середземноморських країнах. Лані ніби створені для задоволення естетичних потреб людини та її ловецьких забав; унаслідок цього вони збереглися лише у парках, заповідниках і мисливських господарствах. Світло-сіре, блякле узимку, коротке хутро л а н із в и ч а й н о ї за теплої пори року стає жовтуватим, брунатним або рудувато-плямистим; трапляються чорні особини (меланісти) і майже білі (альбіноси). Зрозуміло, що маленька і досить одноманітно забарвлена сарна сподобилася меншої уваги. Помітивши небезпеку, лані стрімко зриваються з місця, проте олені переважають їх у швидкості й силі стрибків. Слід відзначити материнські якості лані, її турботу про малечу, яка скрізь бігає за нею. Усяку хижу дрібноту лань відганяє від свого дитятка сильними ударами передніх ніг; перед вовком відступає, підманюючи його ближче до себе, але якнайдалі від прихистку, де зачаїлося її телятко, а потім стрімголов тікає, щоби повернутися складним і заплутаним шляхом до дитини. Лані мають жартівливо-задерикувату, грайливу вдачу. Природознавці ХIХ століття відзначали навіть їхню любов до мистецтва: гарною музикою можна було виманити цих чарівних тварин з лісової гущавини. На звичайну лань дуже схожа п е р с ь к а, яка має наукову назву м е с о п о т а м с ь к а. Напевно, саме її згадували біблійні письменники. А пощастило їй ще менше, ніж європейській: останні вцілілі кількадесят особин суворо охороняють у гаях південного Ірану. Не мандруючи так далеко, звичайних оленів і ланей можна побачити в українських заповідниках (Карпатський, Асканія-Нова) та зоопарках. …Є легенда про Євстахія, воєводу часів римського імператора Траяна (98—117 р.). Як усі язичники, він полюбляв полювання. Якось на ловах у лісі йому було видіння: прекрасний олень, поміж рогами якого жевріло розп’яття. Вражений побаченим, Євстахій схилився до віри у Єдиного Бога. Коли це стало відомо, його позбавили всіх звань і привілеїв, а до всього ще і сім’ю втратив. Та почалася війна, і про Євстахія згадали. Він знову на чолі війська, до нього повертаються близькі, що вціліли якимось дивом; життя налагоджується. Але коли воєнна небезпека минула, переслідувачі Віри згадали, що він — християнин. Хай, мовляв, доведе свою відданість імператорові, принесе жертву римським богам. Євстахій відмовився, тож його жорстоко стратили — спалили разом із родиною. Пам’ять св. Євстахія (Остапа) відзначають 17 січня, 6 березня, 11 і 27 квітня, 10 і 11 серпня, 2 вересня, 3 жовтня і 3 грудня — у всі пори року. І символом його вважають оленя. правило, явір у піснях — “зелененький” і “похилився”. Ця поетична модель передбачає для повноти конструкції появу козака (бурлака, парубка, хлопця): він “молоденький” і “зажурився”. Стоїть явір над водою, в воду похилився; На козака пригодонька, козак зажурився. Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький; Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький. Іноді явір — свідок трагічних подій, нещасливих збігів обставин: Під явором зелененьким Лежить козак молоденький, Постріляний, порубаний… Або ж така констатація: Утратила свій віночок Через дурний розумочок. Під явором зелененьким З козаченьком молоденьким. У баладних сюжетах часто на явір перетворюється козак, чоловік або закохана пара: він стає явором, а вона — тополею, сосною, калиною тощо. У творах Т. Шевченка образ явора суголосний із народнопоетичним. Відомий чоловічий квартет “Явір” символізує не сум, а голосистість, пісенність, задушевність і пам’ять.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин