Гаряча тема · “За нашого пасивного споглядання відбувається ідеологічна диверсія”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
ЯКОГО ГОСТЯ ОЧІКУЄМО НА ДЕНЬ СВ. ВОЛОДИМИРА?
Слово Просвіти, №26 за 2009 рік
За прикладом блаженноспочилого патріарха Алексія II (Рідіґера), який удостоїв своїм приїздом стольний град Київ торік у теплі дні літа, цього року приїздить до нас його наступник — новообраний московський патріарх Кіріл (Гундяєв). Він хоче вшанувати пам’ять великого князя — хрестителя Київської Руси-України Володимира, а заразом вказати православним українцям, коли, як і для чого вони повинні знову піддатися під його омофор. Ми звернулися до відомого науковця, доктора філософії, богослів’я, мистецтвознавства, професора, академіка АН Вищої школи України Дмитра СТЕПОВИКА з проханням розповісти про очікуваного гостя, який заздалегідь заявив, що не є чужинцем в Україні, чим здивував багатьох, оскільки добре відомо, що він ніколи не був громадянином нашої держави.
— Пане професоре, що це за манера: набиватися самотужки до нас у “свої”? І не вперше. Спочилий у Бозі попередник Кіріла Алексій Вторий торік влітку (ми пам’ятаємо агітаційні плакати з його портретом!) теж пропагувався як “наш” патріарх. І ось тепер усе повторюється. Може, це такий канон у них — скрізь за кордоном бути, як удома? — Нічого дивного. Така в них звичка. Пам’ятаєте слова з пісні пріснопам’ятних сталінських років: “всьо вокруг мойо”. Всьо — і крапка. Нічиє інше, тільки його! Пан Гундяєв, тобто теперішній патріарх московський Кіріл — нащадок людей давно померлої імперської ідеології й мріє її відновити, вочевидь, почавши з приїзду в Україну. Саме цей намір ховається за фразою, що він в Україні не чужинець, тобто що в нашій державі “всьо вокруг єго”. — Усе це якось не збігається із зусиллями й намірами з’єдинити православ’я в Україні в одну, а не у три Церкви. Про це багато говорять в Україні, в помісних Церквах інших країн. І нам, і їм незручно й некомфортно жити й молитися в умовах незгасаючого конфлікту. Як видається, Кіріла запросила наша світська влада для сприяння цьому з’єдиненню? — Бог беріг би нас од таких з’єднувачів! Ми знали цього чоловіка ще до того, як він став патріархом. І про його ставлення до України знаємо. Він кине на терези усю свою спритність, щоб ми, українські православні християни, зреклися своєї помісності, незалежності, патріаршого устрою нашої святої Церкви й знову пішли — і не як-небудь, а з “покаянням” перед ним — у московське ярмо, де християнська любов і не ночувала, а натомість на кін поставлено ненависть, хулу на всіх і вся немосковських; майже за Шевченком: “Хула, хула — і більш нічого”. Отак наш гість-ревізор розуміє розв’язання українського питання. Та не йому вирішувати. — Під час недавнього обрання очікуваного до нас гостя на московського патріарха в російських ЗМІ писали про його розум, прогресивність, далекоглядність, ділову кмітливість. Договорилися навіть до порівняння його з -рівноапостольним Кирилом, братом Мефодія — учителів слов’ян IX століття. Чи можна очікувати вияву цих вельми позитивних рис вдачі під час його приїзду в Україну? — Коли Кремль і ФСБ піарять когось бажаного для себе — чи то з політиків, а чи з церковників, — їм приписують багато чого, аж до апостольських прикмет. Розум? У чому він виявився? Може, в глибокій духовності, у євангельській любові до інших помісних Церков? Ні. Спритність, хитрість, підступність у жодній мові світу не є синонімами розуму. Щодо прогресивності, далекоглядності. Хто з українців не вітав би проблиску прогресивного мислення московського патріарха, який полягав би в тому, що дві найбільші у світі православні Церкви — не залежні одна від одної, але дружні між собою, Українська й Російська — могли б очолити процес оздоровлення світового православ’я, яке перебуває в глибокій кризі? Але бачимо інший “прогрес”, спрямований у дрімучу давність, до хворобливого марення псковського ченця кінця XV століття Філофея про Москву як третій Рим, а четвертому не бувати. Порівняння патріарха Кіріла з просвітителем слов’ян рівноапостольним Кирилом теж не витримує жодної критики. Крім збігу імен, іншого нема нічого. Рівноапостольний Кирило, запропонувавши нову слов’янську абетку, домігся 868 року в Римі від папи Адріана II визнання слов’янських мов як мов церковних, угодних Богові, придатних для Богослужіння. Нині з московських церковних кіл ми чуємо про одну з великих і прекрасних слов’янських мов, українську, таке, до чого не додумалися навіть найзапекліші шовіністи в минулій Росії. Гріхом є навіть повторювати те, що вони вигадують про українську мову, нашу націю, державу. Це, як кажуть медики, клінічний випадок. — Чи простим збігом у часі є прибуття до нас патріарха сусідньої держави з початком в Україні передвиборної президентської кампанії? — Не випадково, а сплановано, закономірно. На всі виборні процедури в Україні Москва-Кремль надсилали (в минулому) силу-силенну своїх менеджерів з великими грішми. Деяких наша влада оголосила персонами нон ґрата. Тепер буде те саме, але із ще більшою напористістю. Вони плекають мрію, що українці оберуть промосковського президента, який знищить Українську — Православну Церкву Київського Патріархату, а всі 14 мільйонів її вірних і симпатиків зажене під його, Кіріла, омофор. У такий спосіб нібито має статися православне возз’єднання. Ще “ліпше”, ніж 1654 року… І це не їхні тайні мрії безсонними ночами, ні: ці плани відверто озвучуються. Тож тримайтеся, українці! — Мабуть, перепаде “на горіхи” від гостя на адресу УПЦ КП й особисто Його Святості Патріарха Філарета з використанням затертих московських термінів: розкольники, безблагодатні, неканонічні? — Звичайно, без цього в них не обходиться. Така вже культура й етика. Пам’ятаю 2001 рік — візит в Україну Івана Павла II. Старенький немічний папа ще на летовищі в Борисполі приклонив коліна, поцілував українську землю. На кожному Богослужінні у Львові й Києві говорив про благочестивість українських християн, незалежно від їхніх віросповідань; багато разів поминав невинно убієнних за віру. Це — вияв почуттів гостя-християнина, свідчення справжньої культури й етики. Тут — усе з точністю до нав-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
