Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
УКРАЇНА — ЖЕРТВА РОСІЙСЬКО-ШВЕДСЬКОЇ ВІЙНИ До 300-річчя Полтавської битви
Слово Просвіти, №26 за 2009 рік
Тож чому Полтавська битва стала південним вирішальним чинником у Північній війні? Чому дві могутні північні країни розв’язували свої геополітичні проблеми на території третьої, васальної, південної країни? Швеція як могутня держава віддавна була стримуючим геополітичним чинником для московської експансії на Заході й Півночі, а в XVІ ст. Московія тривалий час перебувала під протекторатом Швеції. Протягом ХVІІ ст. між Швецією й Московією тривало воєнне протистояння за панування над Балтійським морем. Під час російськоукраїнської війни 1658—1659 рр. Московія припинила воєнні дії на шведському фронті й кинула всі свої військові сили проти України. І все те московське ополчення, передусім “цвіт московської кінноти”, загинуло 9 липня 1659 р. під Конотопом у битві з українсько-татарським військом під командуванням гетьмана Івана Виговського. Подолати наслідки тієї воєнної катастрофи Московія спромоглася тільки через півстоліття, за царювання Петра І. А Україна тим часом під постійним посиленням московського диктату поступово втрачала політичну волю й військову силу, шукаючи заступництва то в Польщі, то в Туреччини, то в Швеції (це й давало підстави московським правителям вважати всіх українських гетьманів зрадниками). Петро І, добре знаючи можливості Московського царства, основну гарантію своїх реформаторських планів убачав у збройній силі. За короткий час цар настільки зміцнив державу, що перейшов до здійснення економічної й політичної експансії. Після невдалого диверсійного походу на Чорне море Петро І обрав найсприятливішим напрямком експансії Балтику, через яку відкривався вихід на Захід. У цих імперських замірах дуже прислужився молодому Петрові І досвідчений Іван Мазепа, якому належала найвища політична й військова влада в Україні, й цар не мав права розпоряджатися українськими збройними силами без гетьмана. Недарма Петро І нагородив Івана Мазепу (другого за чергою) новозапровадженим орденом св. Андрія Первозванного. За правління І. Мазепи утворилася нова українська шляхта, яка, як і гетьман, хотіла незалежної України для себе. Ця новоутворена аристократія дбала тільки про свої станові інтереси й не думала про ціле суспільство, тим паче про поневолених селян. Так виник глибокий конфлікт між національним і соціальним, що й породив народний селянський рух на чолі з колишнім писарем державної канцелярії Петриком. Національно-соціальний рух Петрика був спрямований проти московської колоніальної політики й українського панства, а його маніфест став цінним документом української національної свідомості. Придушення повстань Петрика, якому допомагали татари, Мазепа підносив Петрові І як велику послугу. Гетьманські війська складали основну ударну силу царської армії під час балтійських походів 1700—1703 рр. А 1705 р. сам Мазепа, за наказом царя, на чолі 20-тисячного козацького війська вирушив на Львів. Саме там, за припущенням істориків, І. Мазепа увійшов у таємні зносини з колегамиєзуїтами й через них вів перемови з польським королем С. Лещинським, який обіцяв гетьманові за підтримку польсько-шведських планів корону сіверського князя. Імовірно, саме під час тодішнього перебування в Польщі І. Мазепа вирішив виступити разом зі шведами й поляками проти Московії. Серед різних мотивів розриву І. Мазепи з Московським царством історики (З. Когут, О. Субтельний) виокремлюють провідний: “страх, розділений з ним українською новою шляхтою, що схильність Петра до адміністративних реформ призведе до знищення українських “прав і вольностей”. Українська нова шляхта — це нащадки тих старшин, які не підтримали державницької політики І. Виговського й піддалися Московії заради власних “прав і вольностей”. Нова мазепинська шляхта лякалася не стільки петровської централізації та втрати української автономії, скільки втрати своїх станових привілеїв.
А втрачати було що. Сам Мазепа мав в Україні необмежену владу, заслуживши своїм вірнопідданством довіру в Петра. Численні панегірики оспівували його набожність і опікунство над Церквою й мистецтвом, звеличували Мазепу як “великого вождя”, “нового Геракла”, “найбільшого українського лицаря”, а Ф. Прокопович твердив, що Мазепа — “спадкоємець Володимира Великого”. Мазепа запровадив у своїх батуринських палатах церемоніал і учти на кшталт європейських володарів (і це у васальній країні!). Багато фактів свідчать, що оточення Мазепи створило культ його особи. Одначе український народ, знаючи Мазепине вірнопідданство Москві, не любив його, а побоювався. І коли Мазепа став на бік шведів, народ не повірив йому. Незаперечним є й той факт, що гетьман як гарант державності України не об’єднав довкола себе патріотично налаштованої старшини, а такі відомі військові й державні діячі як полковники С. Палій, І. Мирович, М. Миклашевський утворили антимазепинську опозицію, якою скористалися московити. Навесні 1708 р. король Швеції Карл ХІІ після успішного завершення воєнного походу на Саксонію й Річ Посполиту вирішив покінчити з Московським царством і рушив через Білорусію на Смоленськ і Москву. Однак через опір московитів та в результаті таємних переговорів Карла ХІІ й С. Лещинського з І. Мазепою шведське командування змінило план дій, і восени 1708 р. шведська армія (33 000 піхоти й 9 000 кінноти) вступила в Сіверщину. Та Мазепа й надалі, на вимогу Петра, посилав йому на підмогу свої війська, хоч грати роль вірнопідданого ставало дедалі важче.
Закінчення на стор. 2
Хоч у світовій військовій історіографії Полтавську битву й не розглядають серед 18-ти вирішальних, які змінили долю народів і держав на Євразійському континенті, однак ця битва стала не тільки переломним моментом у тривалій, виснажливій Північній війні (1700— 1721) між Росією й Швецією за воєнно-політично-економічний контроль над Балтійським морем, а й поклала початок великодержавної гегемонії Росії у Східній Європі й виходу її на політичну арену в світі, відходу Швеції й Польщі на другорядні позиції та остаточного позбавлення державності України.
НЕХАЙ ВІЧНА БУДЕ СЛАВА
ГАЛИНА СЕВРУК — ЦЕ НАЗАВЖДИ
МИСТЕЦЬКА МОЗАЇКА
14–15
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
