Гаряча тема · “Гріх бути полем для чужої гри”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
МІФ ПРО ПОЛТАВУ ПІСЛЯ 1709 РОКУ… ЗВЕРНЕННЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ З НАГОДИ 300-ЛІТТЯ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ
Слово Просвіти, №26 за 2009 рік
Ольга КОВАЛЕВСЬКА, кандидат історичних наук
В умовах існування протилежних історичних концепцій, яких дотримуються представники різних політичних сил України, стало важко з’ясувати, які події знакові в нашій історії, тобто які ювілеї святкувати доречно, а які — неприпустимо. Традиційні методи дослідження, що їх зазвичай використовують історики, не надають відповіді на питання, що непокоять суспільство. Бо на певну кількість аргументів “за” стільки само “проти”. Ця аксіома ставить під сумнів можливість порозумітися й адекватно розв’язати питання з відзначенням/святкуванням подій, яким 300 років. Щоб зрозуміти, як ми загнали себе в глухий кут і як із нього вийти, слід звернутися до таких категорій, як “історична пам’ять”, “історичний міф” і до особливостей їхнього функціонування. Історична пам’ять — це спільна пам’ять і знання про минуле певної спільноти. У даному випадку — народу, нації. Історична пам’ять формується, зберігається і передається здебільшого завдяки “історичній реконструкції” та “ритуалам”. Рівень відтворення подій Пів-
Пам’ятник Петру І перед будинком музею історії Полтавської битви. 1915 р.
нічної війни (1700—1721) й Полтавської епопеї 1709 року на основі джерел нині такий, що будь-яке фактографічне дослідження з цієї тематики може лише поглибити наші знання, але не вплинути на загальні висновки. Водночас не менш важливе вивчення подій, пов’язаних із Полтавською битвою та здобутою Петром І перемогою над Карлом ХІІ 1808—1809 рр., 1908—1909 рр., 1939 р., 1959 р. (або ж мають відбутися 2009 року). Ці дати знакові у процесі міфотворення і скеровування історичної пам’яті в тому напрямі, який був вигідний політичним режимам Російської імперії, Радянського Союзу або сучасним політичним силам України, Росії й Білорусі. На початку XVIII століття, коли Московська держава перетворювалася на Російську імперію, поступово поглинала всі менші державні утворення, позбавляючи їх автономії чи суверенітету, і замінюючи статус із васально-залежного на провінційно-колоніальний. Водночас відбувався процес позбавлення населення цих територій національної свідомості. Для цього держава використовувала метод організованого забуття. Саме цій меті слугували всі каральні акції Петра І проти населення Гетьман-
Гріх бути полем для чужої гри, Йти до чужої слави в постаменти… Зверніться до народу, Президенте, І приспустіть державні прапори.
З’ясуйте, що є зло і що добро, І поясніть, що наша Україна Була б іздавна сильна та єдина, Якби тоді не переміг Петро.
Старі шаблі давно проїла ржа, Зотліли горді в давнину штандарти, Але — якби не біль тієї дати — Була б своя в нас доля, не чужа.
Ніколи б кріпаком не був Тарас, Ми ні царів не знали б, ні “Аврори”, Ані терор, ані голодомори Роками не винищували б нас.
Від давнини загублені ключі, Історія не визнає утопій, Та ми були б в об’єднаній Європі Давно вже хазяї, не прохачі,
Якби ж то не спокусливість мари, Не звади, зради та чужі агенти… Зверніться до народу, Президенте, І приспустіть державні прапори!
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ
Показові у цьому сенсі публікації в тогочасній українській пресі, що виходила за межами Російської імперії. Так, 14 липня 1909 року львівська газета “Діло” оприлюднила статтю “Полтавське свято”, де зокрема, повідомлялося, що офіційна Росія відсвяткувала 200-ту річницю Полтавського бою. Найурочистіше це святкування відбулося в самій Полтаві, “куди зволив і відважився приїхати навіть сам цар Микола ІІ”. Описавши, як саме було обставлено приїзд імператора та які заходи на нього чекали, редакція зазначала: “А пополудні царі великі князі, і вся свита від’їхали на короткий час до Києва. Аж тоді почалася більша воля в Полтаві, почалися народні забави, гуляння, грали оркестри, ілюміновано місто, палено феєрверки, влаштовано каруселі, стовпи з нагородами… Дивний характер мало те ціле “національне свято”, — пише газета. — Тісна звязь всього населення “со своим Государєм” проявилась в той спосіб, що шпалери військ по всіх вулицях і дорогах добре пильнували, аби хто не наблизився до царя. “Союз русского народа” і козацькі полки обступили Полтаву і
Пам’ятник захисникам фортеці Полтава і коменданту, полковникові О. С. Келіну. 1909 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
