Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постаті · “Не цуралася селянського побуту, а знаходила там найцінніші скарби”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

«ВСЕ, ЩО ВИХОВАЮ І ВИПЛЕКАЮ, ВІДДАМ НА БЛАГО УКРАЇНИ» Олена Пчілка — письменниця, науковець, просвітянка, громадська діячка

Слово Просвіти, №26 за 2009 рік

Людмила ІВАННІКОВА, лауреат літературної премії ім. Олени Пчілки, м. Київ Ця жінка відома всім як мати Лесі Українки, власне, всієї родини Косачів. Ще знають її як сестру Михайла Драгоманова (рід Драгоманових веде початок із часів Гетьманщини — їхні предки перебували на дипломатичній службі в Богдана Хмельницького). І тільки вузькому колу сучасних культурологів — літературознавців, фольклористів, етнографів — відома як письменниця, видавець, перекладач, публіцист, літературний критик, член-кореспондент Всеукраїнської Академії Наук (з 1925 р.). Сучасники пам’ятають її як сміливу і владну жінку — тільки таким характером могла досягти того, чого потребувала її натура. То хто ж вона, Ольга Петрівна Косач-Драгоманова — Олена Пчілка, або ще — Колодяжинська, Полтавенко, Кочубеївна, Олена Суботенкова? Народилася Ольга Петрівна 17 (29) липня 1849 р. в повітовому містечку Гадячі Полтавської губернії. Батько її мав юридичну освіту, захоплювався літературою, писав вірші, оповідання, записував зразки народної творчості. Саме він навчив Ольгу грамоти. Далі, упродовж 1861—1866 років, навчалася в Київському зразковому пансіоні шляхетних дівчат, відвідувала курси вільних слухачів на історико-філологічному факультеті Київського університету. Тоді брат Михайло залучив її до київської “Громади”, де вона познайомилася з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Олександром та Софією Русовими, Павлом Житецьким. Під їхнім впливом Ольга стала свідомою українкою, зацікавилася народною творчістю, почала записувати фольклор, народні звичаї й обряди, збирати зразки народних вишивок. Після одруження 1868 року з Петром Косачем мешкала на Волині — у Звягелі, Луцьку, Колодяжному. Волинська земля щедро наділяла Олену Пчілку піснями, казками, легендами. Кілька легенд, записаних у Звягельському повіті, подала до збірника М. П. Драгоманова “Малорусские народные предания и рассказы” (К., 1876). Це поетичні розповіді про татарські напади на Волині. Фольклорні записи Олени Пчілки друкувалися у збірниках М. Лисенка, П. Житецького, Б. Грінченка, М. Комарова, К. Квітки, їх можна знайти у виданні “Пісні в записах Лесі Українки”. Олена Пчілка була прихильницею збирання і дослідження вузького локального фольклору — вважала, що слід вичерпно записувати фольклор однієї місцевості. Важливо, на її думку, фіксувати весь репертуар кожного співака чи оповідача, тоді можна осягнути фольклорну традицію певної місцевості. Ці погляди втілювала в життя, записуючи українські колядки на Волині. У передмові до збірника “Українські коляди” (1903) Олена Пчілка зазначає, що саме на Поліссі найкраще збереглася стародавня пісенність, зокрема колядки. Цей жанр записувала від різних виконавців у Звягельському (Новоград-Волинському), Луцькому, Ковельському повітах. Найбільше цих унікальних творів фіксувала в грудні 1902 року в селі Запруддя Ковельського повіту, та ще й майже всі від однієї співачки. Із захопленням описує Олена Пчілка ту поліську хату з курною піччю: коли ввечері збиралися сусіди, щоб колядувати, запалювали “світець” — стародавній поліський пристрій для освітлення хати, сідали навколо столу і, незважаючи на сивий дим, що заповнював житло, починали співати. Інтелігентна й вишукана, Ольга Петрівна не цуралася селянського побуту, знаходила там найцінніші скарби. Звичайно, в неї не було ні магнітофона, ні відеокамери, а для запису фольклору — папір та олівець. Тож доводилося Ользі Петрівні прохати співачок, щоб вони по кілька разів повторювали. З голосу записувала слова, а мелодію заучувала напам’ять. Так переймала традицію волинського співу в селах Запруддя, Облапи та Скулин Ковельського повіту, Незвір Луцького повіту, в Полонному та Звягелі. Треба було дуже любити свій край, його мову, фольклор, щоб так працювати. Олена Пчілка засвідчила цю любов не лише виданням збірника, а й тим, що весь свій репертуар, засвоєний на Волині, передала дітям — Лесі Українці, Ользі Косач-Кривинюк. Вони згодом записували на ноти пісні, яких навчила мати. Олена Пчілка добре знала фольклорні видання сучасників — Павла Чубинського, Якова Головацького, Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова, тому стосовно своїх записів зауважувала, що більшість із них — варіанти вже відомих колядок, однак не позбавлених самобутніх місцевих елементів. Олена Пчілка розробила власну оригінальну класифікацію колядок, поділивши їх на три групи за сюжетами й мотивами. Перша група — колядки-веснянки. Упорядниця вважала їх найдавнішими. Це ті колядки, у яких оспівується весняна природа, кохання, вибір нареченої чи нареченого. Друга, найбільша група — це колядки-легенди, власне міфологічні язичницькі коляди, герої яких — небесні божества: світила (сонце, місяць, зорі), дощ, туман, що гостюють у господаря. Сюди Олена Пчілка зараховувала і християнсько-міфологічні коляди. Найґрунтовніше О. Косач аналізує власне християнські колядки, які вона називає “колядки-вірші”. Дослідниця доводить, що всі ці коляди мають літературне походження, що, безперечно, так і є, адже християнські коляди — це фольклоризована Євангелія. Крім колядок, Олена Пчілка найбільше записала творів для дітей — ігри, скоромовки, загадки, небилиці, задачки, притчі (приповістки), колискові, вірші (“волинські придибашки”), алегоричні вірші та пісеньки, так звані “безконечні казочки”, забавлянки, заклички до птахів, звуконаслідування, жартівливі й танцювальні пісеньки, казки. Казки друкувала у журналі “Рідний край”, який видавала упродовж 1908—1914 років та в додатку до нього, дитячому журналі “Молода Україна” (“Рукавичка”, “Солом’яний Бичок”, “Коржик”, “Горобець та Билина”, “Черепаха та Заєць”, “Журавель сватає Чаплю”, “Про Лисичку-сестричку і Вовка”, “Нарікання Лисиці”, “Мишача рада”, “Не впусти рака з рота”). Тож саме Олена Пчілка записала і вперше опублікувала всім відомі класичні українські народні казки. Переконуємося, що Леся Українка, її сестри та брат Михайло виростали в народно-поетичній стихії. Деякі дитячі пісеньки та байки Олена Пчілка друкувала у львівському журналі “Дзвінок” (“Милосердна. Полтавська приповістка”, “Морквяний Вовк. Волинська пісенька”, “Мудра господинька. Волинська пісенька”, “Цікава казочка. Безконечна”, “Сосонка. Різдвяна казочка”). Олена Пчілка була не лише збирачем, а й дослідницею народної творчості. Є в неї праця, присвячена народним легендам, що виникли у 20-х роках ХХ століття на Поділлі у зв’язку з руйнуванням церков та піднесенням релігійного руху (Українські народні легенди останнього часу // Етнографічний вісник. — 1925. — №1). У її доробку чимало праць, присвячених українському кобзарству (“Нове кобзарство. Кобзар Грицько Кожушко”, “Старосвіцькі “думи” в новому виконанню і поясненню”, “Відродження кобзи”, “Кобза і кобзарі”), що друкувалися в журналі “Рідний край”. Статті Олени Пчілки, присвячені видатним сучасникам, Т. Шевченкові, Є. Гребінці, О. Сластіонові, М. Драгоманову, М. Кропивницькому, М. Коцюбинському, М. Комарову, М. Аркасові, М. Лисенкові, П. Житецькому, Б. Грінченку, Д. Яворницькому також були опубліковані в “Рідному краї”. Дослідниця високо оцінила музей Д. Яворницького в Катеринославі як осередок української культури. Статті та дослідження Олени Пчілки були надруковані в журналах “Киевская Старина”, “Записки історико-філологічного відділу ВУАН”, “Етнографічний вісник”. Цікавилася Олена Пчілка народним настінним розписом (“Українське селянське малювання на стінах” (1929)), орнаментом вишивок (відома її праця “Український орнамент (1876)”, “Украинский орнамент. Вышивки, ткани, писанки” (1876)) та альбом “Українські узори” (1912), який витримав п’ять перевидань. Із 1895 р. Олена Пчілка жила в Києві, займалася активною видавничою діяльністю, брала участь у жіночому русі. Разом із Наталею Кобринською 1887 року видавала у Львові альманах “Перший вінок”. У 1907— 1914 рр. була редактором українського щотижневого громадського і літературно-наукового журналу “Рідний край”, що виходив спочатку в Полтаві (1905—1907), згодом у Києві й Гадячі (1915—1916). Удвох із Михайлом Старицьким видали два випуски альманаху “Рада”, спільно з родиною Лисенків і Старицьких організували літературний гурток “Плеяда”. У 1895—1903 рр. Олена Пчілка завідувала літературним відділом Київського літературно-артистичного товариства, у 1904—1906 рр. — член товариства “Боян”, у 1906—1914 рр. — член Київської “Просвіти”, у 1908—1914 рр. — засновник і член правлін- Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин