Позиція “Законопроект нелегітимний у самій своїй основі”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Чому не можна голосувати за законопроект «Про засади державної мовної політики»? Дванадцять основних аргументів
Слово Просвіти, №26 за 2012 рік
Володимир ВАСИЛЕНКО, доктор юридичних наук, професор, Надзвичайний і Повноважний посол України
1. Законопроект нелегітимний у самій своїй основі. Його предмет — надзвичайно важливе мовне питання конституційного рівня і тому повинне вирішуватися шляхом досягнення загальнонаціонального консенсусу. Натомість розробка законопроекту відбувалася непрозоро, без участі представників опозиційних політичних сил і експертних середовищ і всіх зацікавлених структур громадянського суспільства. На відсутність у законопроекті адекватного консенсусного вирішення принципових питань державної мовної політики знов наголосила у своєму висновку від 2 грудня 2011 р. Венеціанська комісія, закликавши українських законодавців до “пошуку справедливого балансу між захистом прав меншин з одного боку і збереженням державної мови як інструменту інтеграції суспільства з іншого” (п. 66). 2. Законопроект суперечить Конституції України і створює ме% ханізм її підміни антиконституцій% ним законом. Засади державної мовної політики і загальний порядок застосування мов в Україні регулюються Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. №10-рп/99 про офіційне тлумачення статті 10 Конституції України. Ст. 4 законопроекту підтверджує, що “основи державної мовної політики визначаються Конституцією України”, але водночас встановлює, що після його ухвалення порядок застосування мов визначатиметься “виключно цим Законом, з норм якого мають виходити інші правові акти, що визначають особливості використання мов у різних сферах суспільного життя”. На практиці це означає підміну Конституції законом, який всупереч статтям 10 та 11 її розділу І “Загальні засади” встановлює нову модель мовної політики України. Такий підхід — грубе порушення ст. 156 Конституції України, яка передбачає спеціальний порядок запровадження будь-яких змін до положень розділу І Конституції України. 3. Законопроект кардинально ревізує конституційні засади дер%
жавної мовної політики і підриває конституційний лад України. Його розділ І “Загальні положення” вводить у правове поле такі не передбачені Конституцією поняття, як “регіональна мова або мова меншин”, “мовна група”, “мовна меншина”, “регіональна мовна група”, “регіон”, “рідна мова”. Водночас заключний розділ XI законопроекту “Перехідні положення” передбачає внесення докорінних змін до всього комплексу норм національного законодавства, що регулюють порядок застосування мов на основі і відповідно до ст. 10 Конституції України. Запровадження в Україні порядку застосування мов, що суперечать ст. 10 і ст. 156 Конституції України, є порушенням Основного Закону, яке, виходячи зі змісту згаданого Рішення Конституційного Суду України від 12 грудня 1999 р., слід кваліфікувати як зазіхання на засади конституційного ладу в Україні. 4. Законопроект ґрунтується не на імперативних нормах Конститу% ції України, а на свавільно інтер% претованих положеннях Європей% ської Хартії регіональних або міно% ритарних мов. У Хартії (у правильному і точному перекладі з оригінальних автентичних її текстів англійською і французькою мовами) термін “регіональні або міноритарні мови” складає єдине поняття, що охоплює ті чи інші мови, які традиційно використовуються в межах певної території держави і носіями яких є кількісно менша група, ніж решта населення території цієї держави (стаття 1). Отже, в Хартії йдеться лише про критерій меншої поширеності певної мови в певному регіоні держави, а не про визнання за нею офіційного правового статусу і встановлення порядку її використання. Відповідно, Хартія жодним чином не зобов’язує і не уповноважує державу запроваджувати офіційний правовий статус для тієї чи іншої мови. Виходячи з того, що визнання статусу державної (офіційної) мови за будь-якою мовою належить винятково до компетенції держави, Хартія лише заохочує держави до вільного вибору перелічених у ній факультативних рамкових заходів на підтримку використання тих “історичних регіональних або міноритарних мов Європи, декотрим з яких із плином часу загрожує зникнення”. Причому преамбула Хартії передбачає, що “захист і підтримка регіональних або міноритарних мов не повинні здійснюватись на шкоду офіційним мовам та необхідності вивчати їх”. 5. Законопроект, усупереч ви% могам принципів Конституції Ук% раїни та меті Європейської Хартії регіональних і міноритарних мов, передбачає створення правового механізму підриву статусу україн% ської мови як державної (офіцій% ної). Він встановлює у частині третій ст. 7 довільний, не відомий ні Конституції та законодавству України, ні Хартії чи будь-якому іншому міжнародно-правовому акту, кількісний критерій “10 відсотків і більше носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова” як достатню підставу для визнання тієї чи іншої мови регіональною і такою, що підлягає обов’язковому використанню паралельно або навіть замість української як державної (офіційної) у переважній більшості сфер суспільного життя. 6. Законопроект, встановлю% ючи згаданий свавільно визначе% ний відсотковий критерій, створює передумови для обов’язкового зап% ровадження в Україні російської мови в практично офіційному ста% тусі регіональної не лише на рівні села, селища, міста, району, об% ласті, Автономної Республіки Крим, і навіть щодо всіх індивідів?! Адже частина 7 ст. 7 передбачає: “У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, що відповідає умовам частини третьої цієї статті, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов’язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян — суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб”. Саме в цьому полягає ідеологія і мета законопроекту: він фактично прирівнює російську мову до державної, забезпечуючи її обов’язкове використання та подальше поширення на максимально більшій території України за рахунок української та інших мов. У разі його ухвалення державна мова (українська) ставатиме непотрібною, вона повсюдно витіснятиметься з ужитку, оскільки зникне мотивація щодо її опанування. 7. Законопроект водночас зак% ладає підвалини для мовної фраг% ментації України і на місцевому рівні. Відповідно до підпункту другого частини третьої його статті 7 у конкретних ситуаціях рішення щодо використання будь-якої мови як регіональної може бути ухвалене місцевою радою навіть у випадках, коли “регіональна мовна група складає менше 10 відсотків населення відповідної території”. А це призведе до витіснення української мови з офіційного вжитку та публічного використання не лише на сході, а й на заході України. Такий підхід порушує припис ст. 92 (п. 4) Конституції України, відповідно до якого порядок застосування мов визначається винятко% во законами України. 8. Законопроект лише декларує позитивне ставлення до україн% ської мови як державної — в той час, як переважна більшість його норм спрямована на підрив її дер% жавного статусу і позицій у най% важливіших сферах публічного і державного життя. Стаття 3 законопроекту, яка проголошує право кожного на мовне самовизначення і вільне користування кожним у суспільному житті будь-якою мовою, створює підстави нехтування державною мовою тими, хто з огляду на свій офіційний статус зобов’язаний вживати українську мову при виконанні своїх службових функцій. Ні Конституція України, ні міжнародноправові акти, що визначають стандарти захисту прав людини включно з Рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов, не встановлюють принцип вільного мовного самовизначення в сфері застосування державної мови. У практиці європейських держав такий принцип теж відсутній. Запровадження вільного мовного самовизначення для всіх було б за своєю одіозністю аналогічним запровадженню податкового самовизначення. 9. Законопроект створює пра% вове підґрунтя для продовження розпочатої Д. Табачником руйнації української системи освіти, в рам% ках якої формується національна еліта. Запровадження статтею 20 законопроекту принципу вільного вибору мови навчання (та ще й “у будь-який час періоду навчання”) в специфічних умовах України практично означатиме відновлення тотальної русифікації всієї вертикалі освіти і перетворюватиме освітню систему кадрів для Росії за рахунок державного бюджету. 10. Законопроект у разі його ухвалення Верховною Радою по% тягне за собою значні видатки з державного бюджету. За підрахунками фахівців, витрати, необхідні для його запровадження в життя, сягатимуть 50—60 млрд гривень. 11. Ухвалення законопроекту Верховною Радою матиме катас% трофічні для України наслідки. У найближчій перспективі інтенсифікується процес витіснення української мови з усіх найважливіших сфер суспільного життя, відбуватиметься маргіналізація української мови, виникатимуть конфлікти на мовному ґрунті, посилюватиметься мовна ізоляція та відчуження регіонів України один від одного, що покладе початок “мовної федералізації” України та її дезінтеграції як держави. 12. Законопроект є не лише спекулятивним політтехнологіч% ним інструментом нинішньої укра% їнської влади у ситуації чергових парламентських виборів, а й ре% зультатом виконання нею політич% ного замовлення російської влади, яка здійснює безупинну гумані% тарну агресію проти України. Найголовнішою складовою цієї агресії є мовно-культурна війна, остаточною стратегічною метою якої є знищення української нації як системотвірного чинника незалежної української державності.
Протест української діаспори США до Президента України В. Януковича, Голови Верховної Ради України В. Литвина, Посла України в США, Посла України до Об’єднаних Націй, Генеральних Консулів України в США, Президента Світового Конгресу Українців Є. Чолія
ЗАЯВА Всегромадський Комітет м. Чикаго на Захист Української Мови в Україні був створений у зв’язку з обговоренням законопроекту №9073 “Про засади державної мовної політики” у Верховній Раді України. Громадський Комітет рішуче протестує проти ухвалення цього Законопроекту, який: 1. Заперечує Конституцію України. 2. Має за кінцеву мету витиснути українську мову як державну, на російську. 3. Становить підсилену русифікацію царських і радянських часів. 4. Суперечить відповідним європейським нормам. Мовне питання в Україні — суттєве і вирішальне для існування української нації як державної. Тому ми, українці діаспори, засуджуємо законопроект “Про засади державної мовної політики” і вимагаємо зняти цю наругу над Українською державою і українським народом із порядку денного у Верховній Раді України. Підписали українські організації міста Чикаго: Громадські організації: Товариство Української Мови ім. Т. Шевченка. УККА, ООЧСУ, “Помаранчева Хвиля”, Фонд Голодомор, Український Національний Музей, Український інститут модернового мистецтва. Інформаційний центр “Істина”, “Міста-побратими Чикаго—Київ”, “Нова Українська Хвиля”, Фундація Києво-Могилянської академії. Молодіжні організації: “Пласт”, СУМ-Чикаго, СУМ-Палатайн, ОДУМ. Жіночі організації: СУА, ОЖОЧСУ (головна управа та відділення ім. Алли Горської, ім. Оксани Мешко, ім. Катерини Зарицької). Церкви: Катедра св. о. Миколая, Собор свв. Володимира і Ольги, Церква св. Йосипа Обручника. Школи: “Рідна школа”, Укра# їнська школа св. Володимира. Засоби інформації: газета “Час і Події”, радіо “Українська Хвиля”, “Незалежне Радіо”, “Українська вечірня трибуна”. Чикаго, США. 17 червня 2012 р.
х х х Щоб висловити обурення і протест проти запропонованого у Верховній Раді України законопроекту “Про засади державної мовної політики”, українська діаспора США провела 17 червня демонстрацію протесту. Вона відбулася перед Українським Культурним Осередком при Oakley & Chicago Avenue в Чикаго. Учасники акції заявили, що українська діаспора США висловлює рішучий протест проти законопроекту і каже: “Їхня хата не скраю”!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
