Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Де ти, державо українського слова? Україна як національна держава сама себе не чує, сама себе не знає, а за такого стану ніхто за кордоном не буде надихатись любов’ю до перекладання й поширення її літератури.
Слово Просвіти, №26 за 2013 рік
Дмитро ПАВЛИЧКО
На Третьому міжнародному конгресі перекладачів польської літератури в Кракові (20.VI—22.VI цього року), де 350 учасників представляли 50 країн з усього світу, я почув тривожний голос видавців Польщі. Сказали: за останній рік в їхній країні видано 2000 книжок, із того 800 — це переклади з англійської мови. А скільки польських книжок за той же час видано англійською мовою у США та Англії? Спиталися й відповіли: “Аніскільки!” Вони правду сказали, а я подумав, чи має Україна подібну статистику, яка свідчить про принизливу кількісну невідповідність між перекладами українською мовою англомовних і взагалі іншомовних книжок і перекладами українських авторів англійською та іншими мовами. Не знаю такої статистики, але знаю, за інформацією ще з Другого міжнародного конгресу перекладачів польської літератури, який відбувся чотири роки тому, що Україна займає перше місце в світі за кількістю перекладених польських книжок. Знаю, що коли в Україні виходить десять—п’ятнадцять перекладних книжок із польської літератури, в Польщі видається перекладена з української мови одна книжка. У чому справа? А в тому, що в Польщі діє “Інститут польської книжки”, державна установа, фінансована й керована Міністерством культури, яка знаходить по всьому світі перекладачів-полоністів (частина з них — це іноземці, випускники польських вищих навчальних закладів), планує для них та оплачує їхню трансляторську роботу. “Інститут польської книжки” — своєрідне міністерство експорту найважливіших літературних надбань Польщі. Це євро і долари з бюджету держави, що обертаються в світову літературну славу польського слова і народу. Нема в нас подібної установи й, мабуть, не скоро буде. У зовнішній політиці України відсутня турбота про експорт української літератури, знань про українську національно-визвольну історію, про нашу духовність і культуру, про загальнолюдські, але тільки нам знані осягнення українських філософів, письменників, учених і творців мистецтва. За такий експорт у сучасному світі потрібно платити. Та в нашому державному бюджеті нема статті видатку на переклади й видання українськомовної книжки за кордоном. Ми експортуємо пшеницю й сталь, тваринячі шкіри і деревину, залізну руду й хімічні товари, електроенергію і т. ін., але послідовно й принципово зневажаємо експорт своєї національної духовної енергії, яку презентує наша літературна творчість. Та ось у Польщі, літературу якої перекладають на всіх континентах, досить добре знають у європейських країнах, звучить тривожна для полоністів-тлумачів і для мене правда про наростаючу, загрозливу для польщизни глобалізаційну ролю англійської мови в сучасному світі. Польські видавці визнають, що людство мусить мати якусь одну мову, щоб порозуміння між людьми з різних країн могло відбуватися в живому мовленні з метою налагодження вільного, мудрого, мирного, комфортного життя всіх народів на планеті. Польські видавці припускають, що такою мовою стає, чи вже майже стала англійська мова. Про китайську вони згадали, але ієрогліфи тої мови навряд чи зможуть замінити звукові, неповторні структури європейських мов. Подумаймо, польськомовна література, яка почалася з творчості Яна Кохановського та Міколая Рея (XVI ст.), співіснувала на початках із латиною, традиційно вживаною в юриспруденції, релігійному й літературному житті поляків, але, зрештою, вона перемогла латину, а поляки сформувалися як нація на основі своєї народної, рідної мови. Польські видавці порівняли сучасну, широковживану в світі англійську мову з латиною тих часів, коли народи Європи вже ставали націями. Що ж, може, треба подумати й про латину, ніби мертву, але насправді живу в науковій свідомості сучасного людства. Само собою напрошується питання, чи справді людство на початку ХХІ ст. опинилося на порозі епохи, коли якась одна національна мова зможе стати настільки запотребованою для всіх народів, що всі вони захочуть її вивчати, знати, ставити на перше місце в своїх освітніх програмах, наражаючи рідну мову на заникання й повільну смерть. Класики марксизму-ленінізму пророкували пришестя однієї мови для всього людства. А що з того пророкування вийшло, знають підкорені російським царизмом і режимом комуністичних кремлівських вождів народи, які два десятиліття тому розвалили імперію Романових і Леніна-Сталіна, виступаючи насамперед проти русифікаційної політики білої і червоної Москви. Згадаймо, в Росії після приходу до влади більшовиків було офіційно зареєстровано дев’яносто три національні мови.
Закінчення на стор. 7
10–11
ПИВНІ ТОЧКИ В МУЗЕЇ
ПЕТРО ПЕРЕБИЙНІС ПРО МЕЧ ДУХОВНИЙ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
