На перехрестях історії · “Настала наша черга усвідомити себе дітьми Франка”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Чути себе українцями Франкові діти: вибір, покликання, доля
Слово Просвіти, №26 за 2017 рік
Цьогоріч, коли відзначаємо сторіччя Української революції, ювілейну дату від початку національно-визвольних змагань 1917—1921 рр., дуже знаменно, що згадуємо про вибір, покликання та життєві долі Франкових дітей, а разом із ними і про генерацію молодих людей, які на початку ХХ ст. визначили долю України. Ця генерація здобула в історії назву “Молодої України”, а своїм духовним батьком обрала Івана Франка, який задав їй головні орієнтири поступу: ідеал національної самостійності й чітке розуміння того, що цей ідеал не стане сущим без наполегливої праці та боротьби за власні національні інтереси.
Наталя ТИХОЛОЗ, Львів
Утім, генерації “Молодої України” Франко віддав не лише енергію своєї думки. Він віддав їй те, що було в нього найдорожче: своїх дітей Андрія, Тараса, Петра і Анну. Про них радянська історіографія воліла мовчати, заклеймувавши їх тавром “найгірших творів великого Каменяра”… Одначе сьогодні маємо відновити історичну справедливість і сказати правду… Бо Франко залишився жити не лише в текстах та ідеях, а й у чині, який реалізували його діти, спадкоємці його роду і народу — спадкоємці і біологічні, і духовні! Долі Франкових нащадків — символічна проекція шляхів існування української інтелігенції у ХХ ст. Вони репрезентують непрості моделі життєвих сценаріїв українців у надскладних умовах історичних катаклізмів: фізичне винищення радянською системою (доля сина Петра Франка), проживання в під’яремній Україні, “на нашій, не своїй землі” (шлях Тараса Франка) та еміграція (шлях доньки Анни Франко- Ключко). Винятком є хіба передчасно обірвана життєва історія найстаршого сина Андрія (1887 р. н.), безвідмовного і найдорожчого батькового помічника, його секретаря й опікуна у часі хвороби, який першим відійшов у вічність у віці 26 років у квітні 1913 р., такі не встигнувши повністю реалізувати себе як творчу особистість. Іван Франко як батько 4-х дітей не виховував їх під якимось формальним ідеологічним диктатом, не був для них нав’язливим ментором. Він став для них найвищим авторитетом і взірцем. Наснажені його власним прикладом, від нього вони перейняли величезну працелюбність і працездатність, громадську і громадянську активність, чесність, гаряче і щире серце. “Так-то нас, четверо “Франчат”, — писала Анна Франко-Ключко, — виростало під дбайливим оком батька, ведені люблячою рукою мами”. Діти зростали в атмосфері крайнього демократизму (навіть лібералізму) та пошани до творчості. Мати, Ольга Федорівна, дуже “неохоче відмовляла в чомусь дітям” і ніколи їх фізично не карала, батько був взірцем щоденної невсипущої праці для загального добра і поступу. “В нас вдома не було ані змушувань, ані побоїв, ані тілесно переконуючої тростини”, — свідчила донька Анна. Натомість батьки заохочували своїх дітей до пізнання і творчості власним прикладом. Обоє сповідували принцип свободи руху і творчості, а тому в дошкільному віці не заганяли дітей до книжки (ба більше: Іван Франко вважав, що читання для дошкільнят “шкодить тілесному і духовому здоров’ю дітей”). Натомість найкращою книгою дитячого родинного виховання вважали природу. Усі — і дорослі, і малеча — надзвичайно любили прогулянки лісовими околицями Львова, а влітку — мандри мальовничими прикарпатськими селами та гірськими масивами Карпат. Невипадково Івана Франка називають зачинателем туризму у Галичині. Активний спосіб життя на лоні природи у Франчат у підлітковому і юнацькому віці переріс у гаряче замилування до руханки і спорту. Відтак сини Івана Франка — Петро і Тарас — стали фундаторами українського спортивного та скаутського руху (поруч з Іваном Боберським, Степаном Гайдучком, Олександром Тисовським, Іваном Чмолою та ін.). 1911 р. з ініціативи Петра Франка утворено організацію “Пласт”. Захоплення спортом не минуло даремно. І Тарас, і Петро Франки були не лише членами спортивних товариств “Сокіл-Батько”, “Січ”, “Україна”, а й залишили також у галузі тіловиховання численні розвідки з теорії та історії руханки й змагу, які сьогодні чекають ще на свого уважного дослідника і видавця. Одначе участь синів Івана Франка у спортивному русі тогочасної Галичини — це не лише причинок до історії розвитку фізкультурного руху України поч. ХХ ст., це вагомий факт історії національно-визвольних змагань. Бо саме спортивні й скаутські організації, до яких належали Франкові сини, були не тільки школою гартування тіла і духу, а й базою національної консолідації української молоді на поч. ХХ ст. “Рішучість, енергію і відвагу (пластуни. — Н. Т.) виробляють собі серед миру, аби на случай війни були готовими на кожний поклик”, — писав Петро Франко. Змалечку Іван Франко виховував своїх дітей ретельно підібраною і продуманою лектурою. Письменник сам створив для своїх дітей казки збірки “Коли ще звірі говорили”, неперевершеного “Лиса Микиту”, “Абу- Касимові капці” та ін. Усі ці тексти було написано так, щоб сформувати у молодого (навіть можна сказати — малого) тоді ще покоління “образовання сильного і до життя спосібного характера”. У творчому доробку Івана Франка немає жодної чарівної казки, бо, за його переконанням, не потрібно “розбуркувати молоду фантазію дивоглядними образами заклятих замків, царів, розбійників, драконів та демонів”. Натомість лектура для дітей і молоді повинна розвивати розум, формувати шляхетність духу, зображаючи життя правдиво, без прикрас. Найкращим зразком такої лектури для малечі письменник вважав казки про тварин. На Франкових творах виростали не лише його діти. На них зростало покоління. Покоління майбутніх спортовців, пластунів, усусусів — борців за волю України. “Наше все життя — війна є”, — ці жорстко правдиві слова з Франкової казки “Лис Микита” молоде покоління увібрало з молоком матері. Адже в умовах бездержавної нації вижити, перемогти й утвердити власну державу могло лише покоління сильне (фізично і психологічно, інтелектуально і світоглядно), здатне до змін та до опору, готове до боротьби та до самопожертви. Тож не дивно, що з початком Першої світової війни домівка Івана Франка спорожніла… Тарасі Петро Франки взяли до рук зброю і пішли боронити свій край. Петро як чотар Українських січових стрільців, а Тарас спершу як вояк австрійської армії, а згодом як сотник УГА. Тоді Іван Франко, життя якого неухильно котилося до скону, як ніколи гостро відчував і розумів, що свобода нації і її власної держави повинна бути окуплена високою ціною, ціною жертв та крові. Він передбачав це ще у своїй поемі “Мойсей”. Зараз же він бачив страшні сновидіння, у яких ввижалася йому доля власних нащадків. Одне із таких сновидінь зафіксовано у поезії “Чи віщий сон?”, датованій 13 грудня 1915 р. Зболеному поетові уві сні явився син Петро, який на той час перебував у лавах УСС, “явився темний весь, мов темний дух, / В одній сорочці темній, як все тіло” і “провалився в чорну яму, мов у тісну криницю квадратову”. “За ним рукою я сяг+ нув — і не спіймав”, — пише Франко. Що це? Сконденсований згусток хвилювань за долю власної дитини, відчуття невідворотності і неминучої смертельної катастрофи, яка чигала над головою Петра Франка, чи страшне пророцтво? Пророцтво, до сповнення якого він не дожив, але яке-таки сповнилося. “Чорна яма” радянської системи затягнула Петра Франка у свою криваву глибину. На фронтах Першої світової війни Петро Франко відзначився як умілий розвідник, відважний вояк і летун, засновник української військової авіації. По війні він — успішний видавець і педагог, учений-хімік (який здійснив 36 винаходів з обробки і переробки молока), плідний письменник, а за своїми думками і переконаннями — “убежденный украинский националист” (у формулах радянських спецслужб). Його слова і вчинки носили виразний антирадянський характер. Він був гідним продовжувачем ідей свого славетного батька та великим патріотом своєї землі. Відтак під час примусової евакуації зі Львова з початком Другої світової війни тоталітарна система сталінського режиму фізично знищила Петра Франка. Сьогодні можемо з певністю назвати імена убивць Франкового сина. А це — Микита Хрущов, за особистим наказом якого було арештовано Петра, Павло Мешик (нарком держбезпеки УРСР у 1941 р.), Всеволод Меркулов (нарком (міністр) держбезпеки СРСР), Лаврентій Берія (Голова НКВС та Генеральний комісар держбезпеки СРСР). Про це зберігся документ, який сьогодні розсекречено, документ із грифом “совершенно секретно”, датований 6 липня 1941 р., у якому Павло Мешик вважає “целесообразным” “расстрелять” Петра Франка, Кирила Студинського та оперного співака Михайла Донця. Доля старшого сина Тараса також склалась непросто. Після розгрому УГА він улітку 1920 р. потрапив у підмосковний концтабір Кожухів, у 1921—1922 рр. став свідком голодомору у Харкові, постійно перебував під недремним оком російського окупанта. З початком Другої світової війни як кореспондент газет “Самостійна Україна” та “Станіславське слово” відверто відстоював ідею незалежної України, а як член союзу українсько-галицьких комбатантів їздив з лекціями та агітував молодь до вступу у дивізію СС-Галичина. Звісно, що з приходом радянської влади в Україну допити, доноси, стеження за сином великого Каменяра стали буденними обставинами його життя. Усіляко не сприймав радянську владу, бунтував і не знаходив компромісу. Часто “высказывает клеветнические измышления о советской действительности”, — неодноразово значилося у доносах на нього. Так, Тараса Франка не знищили фізично, як його молодшого брата Петра. Одначе, мешкаючи в Україні, він змушений був мімікрувати і ховати свою справжню духовну сутність, сутність українського патріота, за маскою радянського франкознавця. І мало хто здогадувався, що насправді його єство залишилося таким, яким воно було завжди. Розраду знаходив у класичній літературі та малюванні акварелями. А поза тим, як свідчила сестра Анна, у своєму органічному українстві “він був прямолінійним і до дрібничковості послідовним. Купував виключно в українських крамницях, говорив всюди по-
Народний артист України Святослав Максимчук читає Пролог до поеми І. Франка “Мойсей”. Учасники концерту — Львівський муніципальний хор “Гомін”, художній керівник Руслан Ляшенко
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
