Прем’єра · “Олександрові Яковчуку вдалось створити першу українську симфонію для духового оркестру”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Музика нескорених
Слово Просвіти, №26 за 2017 рік
Ірина ЧЕРНОВА-СТРОЙ, канд. мистецтвознавства, доцент, засл. працівник народної освіти України
“Нескореність” стала провідною ідеєю концерту, а симфонія під цією назвою – її найглибшим і найпереконливішим втіленням. “Відчувається, що автор сконцентрував тут свої незламні патріотичні переконання, яким був вірний від юних років, у важких умовах переслідування української національної думки. Може, саме через щирість і правдивість дія цієї музики є такою сильною і глибокою”, — таким було враження доктора мистецтвознавства, професора Стефанії Павлишин від прем’єрного виконання у Львові Симфонії № 8 “Нескорені”, присвяченої героям АТО. Знаменно, що присутні на концерті військовослужбовці Збройних сил України, курсанти, а також воїни АТО, затамувавши подих, сприймали героїчну музику сучасності, яка утверджувала такі зрозумілі їм почуття межевої напруги та самовідданості у боротьбі за рідну землю. Як зазначив у вітальному слові з нагоди 65-річчя свого “побратима по ремеслу” Шевченківський лауреат, композитор Віктор Камінський, у музиці не існує жанру, яким би не володів Яковчук. Лише перелік творів із його величезного за обсягом доробку вражає різноманітністю тематики та її втілення. Він створив 2 опери, 8 симфоній, 3 симфонічні поеми, 2 ораторії (“Скіфська пектораль” на вірші Б. Мозолевського та “Страсті Христові” на вірші Б. Олійника), “Літургія Святого Іоанна Златоустого” для солістів та мішаного хору a-cap- pella,33 кантати для різних складів виконавців, 7 інструментальних концертів для солюючих інструментів та симфонічного оркестру, 8 струнних квартетів, 12 концертних “Прелюдій і фуг” для фортепіано, 352 обробки українських народних пісень та багато іншого. Неможливо також оминути унікальний цикл Яковчука “12 сонетів В. Шекспіра” для баса і фортепіано, написаний на замовлення співака світової слави з Англії Павла Гуньки для “Антології українського солоспіву”, яка містить романси 23-х українських композиторів-класиків. Усі твори виконають і запишуть на CD знамениті оперні співаки, і вони стануть доступні через Інтернет. Такого грандіозного світового проекту в історії української музики ще не було. Цікаво, що свій вокальний цикл О. Яковчук писав українською мовою у перекладі Остапа Тарнавського, але так, що можна, не міняючи практично нічого у вокальній партії солоспівів, виконувати їх адекватно англійською мовою в оригіналі, що є унікальним явищем. Ім’я Олександра Яковчука добре відоме у сучасному музичному світі. 153 музичні твори вийшли друком у Канаді, Україні та Англії. Він лауреат Міжнародних композиторських конкурсів у Швейцарії, Бельгії, Німеччині. Отож, рівняючись на галицьких “синів століття” Станіслава Людкевича та Миколу Колессу, відсвяткувати свій 100-річний ювілей на сцені львівської філармонії побажав ювіляру В. Камінський. Один вечір, звичайно, не міг окреслити багатої панорами творчості композитора. Програму “монографічного” концерту склали три тематичні блоки, втім, їхнє місцезнаходження, тобто, порядок виконання у концерті, видався, як на мене, дещо дивним. Однозначно треба було б починати концерт духовною музикою у виконанні хору: “Отче наш”, “Алилуя”, “Аве Марія”, які присвячено пам’яті загиблих воїнів ЗС України в АТО. “Алилуя” та “Аве Марія” виконувались як світові прем’єри, а далі звучали хорові обробки українських народних пісень “Закувала зозуленька”, “Розвивайся”, “На городі”, “Пряла б же я куделицю”. Краще було б їх тематично розділити, як на мою думку. Хорові твори виконував Галицький академічний камерний хор під орудою народного артиста України Василя Яциняка – головного диригента і художнього керівника уславленого колективу. Дві пісні на слова Д. Павличка (“Лист до матері”, соліст М. Могила, і “Плач”, солісти В. Домарецький, В. Когут) та інструментальні композиції О. Яковчука (“Мелодія” для валторни з оркестром, соліст С. Озерський; та музична картинка “В Кодрах”) відкривали мелодичний дар композитора, його вміння спілкуватись зі слухачем максимально зрозумілою, “демократичною” музичною мовою. Як зауважила С. Павлишин, був ще один невеликий твір у цьому концерті, впровадження якого у цю програму могло б здатися, на перший погляд, не зовсім доречним: це “Фронтове танго”, соліст Л. Сеник (скрипка). Та композитор вміло подав його як ліричний відступ — епізод у напруженому житті сучасних фронтовиків. Цей твір нікого не залишив байдужим: довго не стихали у залі оплески і вигуки “Браво!” За пультом Зведеного духового оркестру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного МО України та 2-ї Галицької бригади Національної гвардії України змінювали один одного диригенти – підполковник Ігор Дубно, старший лейтенант Роман Вовк, викладач кафедри музичного мистецтва Володимир Вівчарик та підполковник Богдан Катриняк. Кульмінацією авторського вечора Олександра Яковчука стало перше виконання у Львові Симфонії № 8 “Нескорені” для солістів і духового оркестру – події справді історичної в українській музичній культурі. Та кожна історія має свою передісторію. Відомо, що 1915 року Михайло Гайворонський – творець першого в українському війську духового (“дутої оркестри”, як тоді казали) оркестру січових стрільців, – заклавши основи, мріяв про створення повноцінної симфонії для духового оркестру. Минув час. Наприкінці 90-х років в Україну приїздить Мар’ян Кузан – французький композитор українського походження і створює “Елегію-думу” для професійного військо-
Чи багато в сучасній українській музиці композиторів із власним мистецьким почерком, стилем і неповторним образним світом? Думаємо і пригадуємо... А чи можемо стверджувати, що митець — це щонайперше громадянин, який відчуває аритмічний сьогоденний пульс життя та трагедійні виклики часу?.. Як писав Олег Ольжич: “Хто має уші – хай слуха!Хто має серце – люби! Встає цитаделя духа – десятки літ боротьби”. Авторський концерт відомого в Україні та зарубіжжі сучасного композитора Олександра Яковчука, що відбувся 15 червня у Львівській обласній філармонії, власне тому, думаю, і мав великий резонанс і в музичних колах, і серед широкого загалу слухачів, що виразно акцентував на “вічних” питаннях творчої естетики. Як справді сучасний митець, справжній професіонал і яскравий, національно визначений композитор, Яковчук на диво органічно поєднує у творчості повагу до кращих традицій української музики, що йдуть від М. Лисенка, Л. Ревуцького і Б. Лятошинського зі сміливим новаторством, створивши, до прикладу, першу сучасну українську симфонію для духового оркестру.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
