Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство 21-ій річниці Конституції присвячується. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Штрихи нової філософії державності

Слово Просвіти, №26 за 2017 рік

Ми хочемо кращої держави і творимо безліч проектів України майбутнього… Ми діємо як патріоти, але результатом є система стосунків між громадянами і державною владою, яка наразі нам дуже не подобається, і ми хотіли б її змінити на кращу. Політика і громадська активність не дають бажаного результату, бо ми недооцінюємо значення виваженої філософії державності, мудрості в досягненні загальнонаціонального успіху. Від пошуків української мрії, яка може залишитися мрією для сучасників, варто повернутися до сьогодення, бо тільки філософія сучасності є реальною – держава будується нині, як казав Олег Ольжич. Безумовно, в наш час держава і суспільство зазнає стократ більше впливів і агресій світу, тому вибудувати філософію незворотних позитивних змін реальності надзвичайно складно, але можливо. Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ Це своєрідний розумний план моральних і творчих зусиль нації саме в цей момент сучасності, розумна й успішна реакція на виклики світу і сукупні ключові проблеми держави. Щось схоже вже відбувається в державницькому середовищі, але потребує концентрації у філософську течію, виходу в інформаційний простір, щоб цілеспрямовано впливати на масу української громади. Відбуваються дуже швидкі глобальні процеси, для реагування на які необхідна інакша філософія державності, з позиції якої буде зроблено точну оцінку існуючої системи влади та наше позиціювання у світі й прийнято успішний спосіб поведінки для всіх. Це нагальна потреба, адже суспільство реагує емоційно, стихійно, депресивно, а нам наполегливо нав’язують псевдореволюційний спосіб зміни суспільного порядку на невідомо який. Сучасні “верхи” можуть правити як завгодно довго, володіючи домінуючим фінансовим капіталом і надпотужним інформаційним ресурсом. Слабкість їхньої влади може настати лише внаслідок конфлікту інтересів всередині правлячого анклаву або агресії з боку світових фінансово-інформаційних корпорацій. Навіть явна агресія Росії має всі ознаки паразитарної фінансово-інформаційної агресії без кінцевого наміру військового захоплення всієї України. Небажання народної маси жити постарому в умовах глобалізованого, інформаційного світу вже не є конечним аргументом за революцію, бо це небажання дуже легко гаситься або збочується “верхами” за допомогою маніпуляції громадською думкою і штучного опускання рівня життя населення до так званого “статусу перманентного раба” — людини, яка вимушена постійно працювати заради прожитку або залежати від соціальної допомоги держави. Такі умови життя не залишають часу і стимулів для громадської діяльності і демократії. Саме недоступність дорогих інструментів демократії змушує бідне суспільство шукати самопорятунок за логікою і досвідом людського виживання. Ми можемо опиратися лише на результат власної особистісної спроможності, а всі разом — на захисний імунітет національної ідентичності. Держава втратила сакральність, і наш патріотизм полягає втому, щоб навчитися сприймати її такою, якою вона є насправді — державною машиною, яка наразі працює не так, і яку життєво необхідно якнайшвидше приборкати, виправити неправильні функції її структур і щоденно підтримувати здатність працювати для користі суспільства та особи. Саме на такому сприйнятті держави може будуватися філософія виживання будь-якого суспільства в ХХІ столітті. Українське суспільство ще не має достатньо досвіду буття у так званому вільному світі, щоб створити і прийняти адекватну загрозам філософію виживання у конкуренції зі світом. У нас фактично ще немає національної еліти, бо головною її ознакою має бути спроможність, а не емоції і прожектерство. Державницьку функцію еліти — формування щоденної філософії успішного буття нації, повинні взяти на себе громадяни-особистості. Це важка боротьба, бо українське суспільство хворе на постколоніальний синдром жорсткого депресивного домінування посередньої людини, яка не сприймає ролі особистісного ядра і легко маніпулюється “верхами” за допомогою інформації та злиднів. Під “верхами” слід розуміти непідконтрольну суспільству державну машину і тих, які паразитують на слабкості державної системи з метою нечесного збагачення. Вочевидь, Україна може долати проблеми тільки з розумінням світу, змінюючи і використовуючи світові процеси, не підлаштовуючись під них, живучи за принципами: “не вір, не бійся, не проси, май духовну віру у собі”. Адже чинний державний лад України утворився з активною участю впливових сил світу і є частиною, продуктом світового глобалізаційного трансформаційного процесу. А глобалізований світ, за визначенням деяких філософів, перебуває у перманентній гібридній війні на самознищення. Відбувається велика поляризація світу, на другому полюсі якої неухильно зростатиме число націй і держав із проблемами, які гостро переживаємо ми. Надмірне втручання у світовий порядок концентрованого і самопродукованого фінансово-інформаційного капіталу, безумовно, порушує природні цивілізаційні й ринкові стосунки між народами і державами, актуалізуючи проблему елементарного виживання людини і суспільства. У таких умовах у дію неминуче вступає особистісний потенціал людини і мобілізується ідентичність нації на базі етносу. Коли добре — всі живуть державно, а виживати найлегше у міцних родових анклавах. В умовах глобалізації поняття єдності держави і єдності суспільства атакується найсильніше, і держава в кризовій ситуації неминуче опиняється в умовах елементарного виживання окремих соціально-етнічних груп, що вже стає світовою практикою. І зазвичай соціально-етнічна група автохтонів виявляється найбільш самозаспокоєною, непристосованою для такого змагання. Український етнос опинився саме в такій ситуації і повинен усвідомити, що “Богом дане право на своїй землі” у сучасному світі означає лише здатність утверджувати це право щодня власною дією і розумом. Існує незручна і неприємна правда — першопричиною сучасної загальної кризи політичної системи України є слабке особистісне начало української етнічної громади. Як переважаюча чисельна більшість, український етнос неминуче несе в собі головну проблему або успіх всього суспільства. Філософ А. Нікітін називає сучасну ментальну ваду українства стратегічним безсиллям, що теж свідчить про гостру нестачу особистостей. Про це свідчить і недостатній вплив гуманітарних вартостей українців і державної мови у владному та ділових колах суспільства. Український етнос не просуває у верхи суспільства достатньо особистостей, і тому український центр державогенезу ніяк не переможе гібридний російський клон у тілі держави. Судячи з того, що українське етнічне начало фактично не домінувало в державі від проголошення незалежності, процес витіснення українського етнічного чинника із сфери суспільного впливу відбувається і тепер. Сьогоднішний стан українського суспільства — неусвідомлений наслідок безсилого домінування депресивної посередності. Тому немає іншого шляху виживання суспільства і держави, аніж розпізнавання, підтримки і просування у верхи суспільства особистостей — носіїв українських гуманітарних вартостей держави, здатних аналізувати світові процеси і ухвалювати правильні рішення та месиджі-скерування для всього народу, поширення логічної формули загальноукраїнського шкурного інтересу. Він полягає в тому, щоб зусиллями всього суспільства повернути державотворення в європейське русло з безумовним домінуванням етноукраїнського гуманітарного начала. Зробити це нереально без великої мобілізації особистостей, передовсім з українського етнічного середовища. Водночас треба звільнити масу посереднього рівня світосприйняття від надмірного інформаційного і фінансового шантажування “верхів”. Усього один месидж — “не дати зробити себе бідним рабом телевізора!” Українство повинно буквально “повернутися до себе”, облишивши навертати втрачене і боротись із непоборимими наслідками, потужно акумулюючи особистісне начало в собі, просуваючи особистостей в усі впливові галузі суспільства і держави, полегшуючи зростання багатьох із здепресованої маси до рівня особистості. Елементарний закон впливу переважної чисельної більшості суспільства свідчить — без відродження особистісного начала українського етносу все суспільство продовжуватиме деградувати і скочуватися у прірву бідності. Тому навіть неприхильному до українства громадянинові вигідніше підтримати вплив українського чинника, аніж слухатися антиукраїнської пропаганди і в тривожних злиднях безкінечно і даремно чекати пощезання етнічних українців. У суспільній свідомості мусить статися кардинальний перелам життєвої позиції домінуючої посередньої меншості, яка сформувалася переважно під впливом Росії. Ще один момент. Коли домінувати має ідеологія виживання, суперечки про ідеологію державності передчасні, дискусії про кращу політичну систему влади не на часі. Насправді різні класифікації держави в наш час стали архаїчними умовностями. Форма держави не має значення. Має значення лише досконалість державної машини, її здатність забезпечувати стан добробуту і щастя громадян. І має значення здатність суспільства постійно та своєчасно усувати збої функціональності держави, які неминуче стаються внаслідок помилок чи зовнішнього зловмисного втручання. Жодна із структур державної влади не є головною, а розмови про розподіл і делегування повноважень між так званими гілками влади свідчить лише про одне – суспільству нав’язано абсолютно невірне сприйняття держави і влади, державна машина неухильно втрачає корисну функціональність, і без виправлення неполадок системи влади ми приречені на бідність і знемагання під ярмом “верхів”. Якщо нову філософію звести до декількох простих тез, вона об’єднає різні групи виживання в єдине суспільство, здатне витіснити паразитарні елементи і змусити державну машину працювати на практику світового успіху нації. У контексті нової філософії державності дуже важливо усвідомити, що самоорганізація суспільства не може відбуватися з метою підтримки держави чи контролю дій уряду. Державна машина, яка домінує над суспільством, завжди здатна вигідно для себе нав’язувати нам безкінечну, безрезультатну гру в боротьбу з корупцією і контроль чиновництва. Бо жодна громадська структура не матиме достатньо підготовлених волонтерів і ресурсів, щоб слідкувати за армією навченого і досвідченого чиновництва. Сучасна роль громадських структур полягає не в примітивному контролі за чиновництвом, а в пошуку способів системного відновлення її корисної функціональності. Це під силу лише особистісно орієнтованому громадянству і самоорганізації, основаній на філософії домінування особистісного начала. По-перше, тільки особистості здатні бачити всі проблеми і збої української державної машини як єдино цілого державного організму, розуміти причини їх виникнення як внутрішні, так і глобально обумовлені. По-друге, тільки особистості зможуть відрізнити реформи, які нормалізують роботу держави і допомагають людині, від так званих реформ “верхів” із метою неправедного збагачення. По-третє, тільки особистості зможуть запропонувати нації успішні проекти громадської дії задля виправлення збоїв функціональності держави і застерігатимуть від стихійності, що лиш руйнує людську самоорганізацію. До речі, в Україні, філософом Володимиром Сабадухою вже створено філософську концепцію домінування особистісного начала у становленні української національної ідеї та бутті сучасного суспільства. Це дуже важливо, адже лише наукова філософська думка може піднятися над суєтою політичної агітації, щоб запропонувати суспільству порятунок у мудрості серед ґвалту і божевілля сучасної інформаційної війни.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин