Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · “Патріотичне виховання підростаючого покоління є одним із головних напрямів роботи просвітян”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Просвітяни Кременеччини вшанували героїв

Слово Просвіти, №26 за 2018 рік

Щороку у червні делегація від Кременецького районного об’єднання товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка (а таких років сьогодні нарахувалося аж 25) їде в се, ло Стіжок Шумського району на Тернопільщині, щоб віддати шану захисникам рідного краю під час Другої світової війни. Лілія СЛЕДЗІНСЬКА, голова Кременецького РО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Зупиняємось у центрі села біля каплички, спорудженої 1993 року зусиллями дослідника повстанської бойової слави минулого Василя Олійника — просвітянина, який сьогодні очолює громадську організацію ОУН Кременеччини. Далі проїжджаємо на чотири кілометри в ліс, у ту сьогодні безлюдну місцину, де в березні 1943-го постав перший у наших краях повстанський табір, що його тоді очолював кременчанин Микола Медведський— “Хрін”. За розповідями старожилів та за сторінками Літопису УПА, це була повстанська столиця, організована борцями за волю України проти окупантів — червоних і коричневих. Коли постало питання, як захищати рідну землю від нацизму, Микола Медведський вивів до Стіжецького лісу велику групу охоронців громадського порядку з волинського міста Кременця, адже до 1939 року Кременеччина була у складі Волинської губернії. Територія повстанської столиці охоплювала чималу площу — гектарів десять. Тут розмістився командний штаб, який очолив Микола Медведський. До складу керівників повстанського загону входили: Михайло Данилюк “Блакитний” — повітовий провідник ОУН, старшини УНР “Орлик”, “Скоб”, “Бойко”. Політвиховником став “Чорнота” (Василь Штуль). Далі, під горою, була майстерня, в якій ремонтували зброю, в кузні кували мечі для самооборони і не тільки, адже вояки УПА дуже часто нападали на фашистські штаби, на обози, які поверталися із сіл Кременеччини з награбованим добром, відбивали все і віддавали людям та успішно, без витрат прибували до табору на перепочинок. А ось під іншою горою в Стіжецькому лісі щоденно випікали хліб, сушили яблука, груші, сливи — це для узвару, який оздоровлював воїнів Армії без Держави. Біля озерця жінки прали повстанський одяг, а неподалік кухарі варили смачні сніданки, обіди, вечері для хлопців (так люб’язно їх називали тоді). Нацисти-окупанти через свою агентуру пильно стежили за діями повстанців і навесні 1943 року спалили село Стіжок, кого піймали (це були старші люди, жінки і діти), — зігнали в стодолу і підпалили її. Мученицькою смертю загинули ті, хто потрапив до рук катів-окупантів. Це вони, нацисти-фашисти, помстилися мешканцям села Стіжок за допомогу повстанцям, за співпрацю з ними, адже в таборі “Хрона” було багато цивільних, які виконували різну роботу. На місці стодоли стоїть сьогодні каплиця — символ глибокої віри, мужності й нескореності народу України. Під’їжджаємо до центру відновленого, посталого з попелу села Стіжок, а там до нас приєднуються парафіяни Храму Преображення Господнього (Київський патріархат) на чолі з настоятелем стіжецької церкви отцем Тарасом. Тут є пані Світлана Кузьмич — директор історикокраєзнавчого музею в рідному селі Стіжок та музею-штабу УПА в селі Антонівці, брати Тимощуки — Ярослав, Василь та Сергій — учитель рідної мови та літератури місцевої школи. Саме він торік на Покрову провів нам незабутню екскурсію селом, коли делегація від Кремецької “Просвіти” прямувала вшановувати борців за волю України ще однієї повстанської столиці, яка була розташована неподалік від села Антонів-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин