Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · “Найдорожчий скарб у кожного народу — його діти”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

«Бути гарним педагогом — це бути справжнім реформатором майбутнього життя України»

Слово Просвіти, №26 за 2018 рік

Полтавське обласне об’єднання Всеукраїнського това, риства “Просвіта” імені Тараса Шевченка спільно із соціо, культурним відділом обласної універсальної наукової бібліо, теки ім. І. П. Котляревського провело презентацію мемуарів видатного педагога, літературознавця, діячки Української революції 1917—21 років Софії Русової. Видання книги ста, ло можливим завдяки фінансовій підтримці Товариства ук, раїнської мови у США, зокрема пані Віри та пана Богдана Боднаруків із Чикаго. На захід зійшлися старшокласники полтавських шкіл, активісти ОУН і “Союзу українок”, студен, ти Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка та факультетів культури і мистецтв й іно, земних мов Луганського національного університету ім. Та, раса Шевченка (обидва факультети тимчасово працюють у Полтаві — до визволення Донбасу від російських окупантів). Дарина НАЗАРЕНКО “Нація народжується біля ди4 тячої колиски, лише на рідному ґрунті, серед рідного слова, пісні здатна вирости національно сві4 дома дитина”. Софія Русова Голова Полтавського ОО ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Микола Кульчинський розповів, як виникла ідея перевидати “Мемуари” Софії Русової, які півтора десятиліття тому підготував і видав професор, доктор історичних наук Володимир Сергійчук (він надав дозвіл на перевидання). Перший заступник голови ПОО ВУТ “Просвіта” Олег Пустовгар подав слушну ідею — найменувати Полтавську школу-інтернат ім. Крупської на честь видатної діячки української педагогіки, чиї ідеї не втратили своєї актуальності і є значним внеском у скарбницю світової педагогічної думки. Щоб обґрунтувати цю ідею, Микола Кульчинський пішов у бібліотеку педагогічного університету і заглибився в читання статей про родину Русових. Особливо вразили його мемуари Софії Русової. “Значення цих мемуарів вели4 чезне. Вони написані надзвичайно проникливо, щиро. Ми ніби занурю4 ємося у той час, живемо одним життям із Софією Русовою, Лінд4 форс у дівоцтві. Вона одержала аристократичне виховання. Але це не було вихованням родової пихи, як у більшості росій4 ських аристократів, котрі до свого ближ4 нього ставилися як до бидла, а культура ста4 ла для них зовнішньою оболонкою, не витво4 рювала їхні душі. За це вони і поплатилися. А виховання, яке одер4 жала Софія Ліндфорс, донька шведа і францу4 женки, було вихован4 ням шляхетності душі, поваги до людини, до4 помоги слабшому. Це не хизування своєю ви4 щістю, а намагання слабшу, менш освічену і менш розвинуту осо4 бистість підняти до свого рівня. До речі, це було властивим для всі4 єї української інтелігенції, діяль4 ність якої і наблизила епоху Виз4 вольних змагань”, — підкреслив Микола Кульчинський. Вона могла б стати талановитою піаністкою — тітка-піаністка Наталя Жерве, учениця Ліста, пропонувала їй вступати до Петербурзької консерваторії. Та ось що читаємо у мемуарах: “Музика… консерваторія… — самі ці слова хвилювали мене, я так любила свій фортеп’ян, опанувати ним цілком — яка спокушаюча мрія! Але кому з того яка користь? Чи маю я право так егоїстично будувати своє життя? А люди, чи не треба спочатку для них послужити?” І 15-річна панна разом із сестрою відкриває дитячий садок, вбирає думки, методи Песталоцці, Руссо, Дістервега, Фребеля, а ще — принципи української народної педагогіки. “Я в ній (педагогіці4авт.) теж шукала постійно чогось мистецького, творчого, ухиляючись од всякої традиційності, формалізму, все,чого я вчила, я викладала на свій лад…, чи то була географія, чи французька мова — я всього навчала без підручників і захоплювала учнів усякого віку, і малих по дитячих садках, і дорослих на вечірніх курсах недільних шкіл”, — писала Софія Русова. Дороговказом для сучасних педагогів може слугувати така думка Русової: “Найдорожчий скарб у кожного народу — його діти… Все виховання дітей має бути позначене мистецтвом, естетичним сприйманням і емоціями…” Як контрастує ставлення Софії Русової до дітей із тими потворними явищами у совєцькій і постсовєцькій педагогіці, з якими нам доводилося стикатися! Викладач кафедри дошкільної педагогіки Полтавського національного педуніверситету Наталія Ковалевська зазначила: — Ім’я Софії Русової вписане золотими літерами на скрижалях сучасної педагогіки. Серед ідей Ру4 сової, які втілюють у життя фа4 хівці з дошкільного виховання, — досконале оволодіння дітьми рід4 ною мовою, формування інтересу до культури рідного народу, любові до Батьківщини. Рідне слово, рідна пісня, танок, народна іграшка, ук4 раїнські свята і звичаї — це те, що оточує дитину в сучасному дитя4 чому садочку, і таке бачення до4 шкільного виховання українських дітей утверджувала Софія Русова. Подякувала “Просвіті” за подарунок педагогам і Любов Куторжевська, заступник директора з методичної роботи Полтавської школи-інтернату — Центру освіти та соціально-педагогічної підтримки ім. Софії Русової. Педагоги Центру у співпраці з Полтавською “Просвітою” торік восени провели засідання круглого столу, присвячене педагогічній спадщині Русової, а нині готують Всеукраїнську науково-практичну конференцію. Голова Полтавської міської “Просвіти”, історик-архівіст Тарас Пустовіт зупинився на полтавських сторінках життя родини Русових — Софії Федорівни, Олександра Олександровича, їхніх синів Михайла і Юрка: — Перший період, коли Русови мешкали у Полтаві, — це 1891—92 роки, коли Олександр разом з інши4 ми статистиками провадив об4 стеження у Лохвицькому, Пиря4 тинському та Роменському пові4 тах. Земство наприкінці ХІХ сто4 ліття знову запросило його у Пол4 таву для ще масштабніших ста4 тистичних досліджень. Із 1899 до 1902 року родина Русових знову мешкає у Полтаві, у будинку непо4 далік сучасного музичного учили4 ща, де встановлено меморіальну дошку. З Полтавою у Русових пов’язано і багато світлого, зокре4 ма спілкування з однодумцями, і багато прикрого, бо родина перебу4 вала під постійним поліційним наг4 лядом. Син Михайло був одним із засновників Рево4 люційної української пар4 тії, контактував із Ми4 колою Міхновським, Си4 моном Петлюрою, Юрієм Колардом та іншими полі4 тичними діячами. У лю4 тому 1900 року саме в бу4 динку Русових відбулася відома зустріч, де Микола Міхновський виголосив свою знамениту промову “Самостійна Україна”. Відголос пішов по всій Ук4 раїні і навіть по всій Ро4 сійській імперії. Усі, хто був на тому зібранні, пот4 рапили під нагляд, багато разів їх заарештовували. Коли 1902 року на Полтавщині ви4 бухнули селянські заворушення, статистиків звинуватили у підбу4 рюванні до них… Сторінки мемуарів Софії Русової засвідчують, що Російська імперія і за царів, і за більшовиків — то в’язниця для українського народу, для української душі. Як писала Русова: “…прийшла навала московська й принесла з собою руїну і смерть”. І вистояти проти такої навали може тільки народ, який виховає своїх дітей справжніми синами Вітчизни. І хай ця книга мемуарів Софії Русової, одинадцята в серії “Просвітницька книгозбірня” Полтавської “Просвіти”, допоможе вигартувати душі і справжніх учителів, і їхніх учнів. Музичну атмосферу доби УНР створювали лідер гурту “Дель Тора” Євген Янкевич і відомий на Полтавщині бард, активний учасник Революції гідності Юрій Трейгель, який заспівав “Український романс”, присвячений лицарям Армії УНР, на слова активістки “Просвіти” Ганни Дениско.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин