“Іван Огієнко – видатний українець, · славетний захисник української мови”. Слідом за подією · с. 6сторінка оригіналу ↗
«Огієнкові дзвони» з Брусилова
Слово Просвіти, №26 за 2021 рік
Післяслово до Всеукраїнського фестивалю-конкурсу української національно-патріотичної пісні та церемонії пошанування нових лавреатів премії імені Івана Огієнка
Микола ТИМОШИК
Про цю небуденну, незвичну змістом і формою проведення, подію мала би знати вся Україна. Втім, пройшла вона без телевізійних камер, без бодай короткої свити “весільних генералів” зі штибу хронічно тимчасового для нашої пори начальства зверху, без позначених крикливою ситістю й бездуховністю “ікорних фуршетів” та заорганізованої показухи.
Усе відбувалося по-домашньому – тепло, задушевно, щиро. Й огорталося великою залюбленістю організаторів у власну ідею, переконливістю в її надактуальності й потрібності. Йдеться ж бо про сокровенне, своє і спільне: про те, що дороге, що болить, що будить приспану генетичну пам’ять, що здатне витискувати по краплині з тіла й душі задавнений комплекс раба, малороса, заляканого і зневіреного гнучкошиєнка. Саме тому багато епізодів того дійства проймали до сліз чи не кожного, хто там був.
Уявімо, шановний читачу, що ви опинилися зранку в центрі містечка Брусилів на Житомирщині, на багатолюдному й багатоголосому майдані, що віднедавна носить ім’я Івана Огієнка. Таки завелика як для спекотного червневого дня колона місцевого й приїжджого люду зупинилася накоротко біля музею й пам’ятника тому, хто прославив і край, і Україну саможертовним і самозреченим служінням свідомо обраним головним ідеалам: рідній мові, культурі, науці, церкві, державі. Тут – спільна поминальна служба світлої пам’яті Івана Огієнка (митрополита Іларіона) під проводом місцевого кліру ПЦУ на чолі з отцем Олегом Романиною.
І ось ця колона (у ній переважають вишивані різностильовими узорами національні строї) рушає головною вулицею, автомобільний рух якою був завбачливо перекритий місцевою поліцією, до селищного будинку культури.
Піднесеність, святочність ходи підсилюють церковні дзвони. Один – головний – на високій дзвіниці щойно відбудованого Свято-Воскресенського (замкового) храму, звучав надалеко особливо величаво, адже піднятий і освячений зовсім недавно. А наступні 12 розміщені по периметру головної вулиці на електричних стовпах через кожні сто метрів. Дзвонарями біля кожного – зосереджені й красиві хлопчики й дівчатка у вишиванках. З наближенням процесії до місця дійства переспів дзвонів стає насиченішим, голоснішим, дружнішим. Раз-по-раз розкочуються в цьому переспіві дружно скандовані гасла “Слава Україні!” – “Героям Слава!”
Описана вище картинка, безпосереднім учасником і співорганізатором якої був автор цих рядків, передає атмосферу початку нового свята в Брусилові – Всеукраїнського фестивалю-конкурсу української національно-патріотичної пісні, а в рамках цього заходу – церемонії вручення премії імені Івана Огієнка нещодавно нареченим новим лавреатам. (Засідання комітету з цієї премії під головуванням очільника Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Павла Мовчана відбулося в Житомирі місяцем раніше).
Про суть і завдання нової ініціативи брусилівської громади із хвилюванням ділиться її голова Володимир Габенець:
– Кілька років тому ми добилися, щоб щорічна церемонія вручення премії відбувалася саме в Брусилові, як і від початку її заснування 26 років тому. Це дійство таїть у собі таку потужну виховну, патріотичну енергетику. Гріх було б її не використати. Тому щоразу урізноманітнюємо сценарій. Ідея ж фестивалю лежала на поверхні. Ті, хто знає і любить село, не може байдуже споглядати, як воно знекровлюється фізично й духовно. Найживучіша там за всіх часів була українська пісня. Дати їй крила, підтримати тих небагатьох, хто не дає їй затихнути, зробити рух за порятунок народної пісні в українській глибинці й поза нашим краєм – то і є ціль “Огієнкових дзвонів”.
Як на мене, напрочуд доречна й глибинна назва фестивалю. Дзвіницю Свято-Воскресенського храму в Брусилові, як і саму церкву, збудовану брусилівцями ще в козацькі часи, окупаційна московська влада перетворила в руїни наприкінці зловісних 1920- х років не випадково. Адже це той храм, де хрестився і вінчався Іван Огієнко. Отож, він мав берегти генетичну пам’ять українців. А такі обереги було прямою загрозою комуно-більшовицькій системі. Тому й зруйнували церкву, щоб пам’ять про великого українця була витравлена, а згодом і нахабно сфальшована. Тепер із цього місця нові дзвони оновленого храму закликають українців до прозріння і єднання.
Фестиваль започаткували у 2019 році як щорічний. Однак минулого року через коронавірусну епідемію його не проводили. Вагалися й тепер. Та все ж відважилися. І люди це підтримали.
Якщо два роки тому сюди приїхало шість фольклорних колективів, здебільше з колишнього Брусилівського району, то цьогоріч – 16, деякі – із різних “старих” районів області: Радомишльського, Новоград-Волинського, Народицького, Андрушівського. Усі були гідно поціновані й винагороджені грошовими преміями: і за участь, і за переможні місця. Гран-прі отримав народний колектив “Дзвін” із села Привороття Брусилівської громади, також премію в сумі 5 тисяч гривень офірувала селищна рада. Основу грошового фонду конкурсу склали кошти очолюваного Володимиром Габенцем благодійного фонду “Рідний дім – Брусилівщина” (38 тисяч гривень), а також Житомирської облдержадміністрації (6 тисяч гривень). Допоміг і знаний земляк, колишній міністр юстиції Микола Оніщук.
Виступає професор
Василь Яременко
Дещо з церемонії пошанування цьогорічних лавреатів, до організації проведення якого найбільше приклали зусиль заступник голови Комітету з премії Івана Огієнка, директор Житомирського коледжу культури і мистецтв ім. Івана Огієнка Микола Покропивний та секретар комітету Наталя Хомяк.
Приємно зазначити, що рівень вимог до претендентів отримати це високе звання, як і авторитет премії, щороку зростає. Таку планку підняли в попередні роки авторитетні в загальнонаціональному масштабі особистості, житейський чин і громадянська позиція яких накладається в унісон тієї справи, якій залишався вірний упродовж свого непростого життя Іван Огієнко. Назву бодай кількох із першого ряду: Ірина Фаріон, Іван Ющук, Галина
Дацюк, Євгенія Сохацька, Михайло Скорик, Дмитро Степовик.
Премія зазвучала на міжнародному рівні. Першим зарубіжним лавреатом два роки тому став українець польського походження Григорій Купріянович. Ім’я цього молодого історика стало відоме в світі після того, як воєвода Любліна зініціював проти нього карну справу за нібито вчинений ним злочин проти польського народу. “Злочин” цей полягав у тому, що на багатолюдному мітингу з нагоди круглої річниці спалення поляками села Сагринь неподалік Холма, у присутності тодішнього Президента України та українського дипломатичного корпусу, пан Григорій, як ретельний і чесний історик, озвучив правду про трагедію українців Польщі в роки Другої світової війни, про яку свого часу говорив на весь світ тодішній митрополит Холмський і Підляський Іларіон (Огієнко). Згодом поспішно сформована судова справа розпалася, але молодий учений втратив зір.
Цьогоріч маємо ще одного зарубіжного лавреата – українознавця Олександра Колянчука з польського Перемишля (номінація “Освіта”). Своє життя він присвятив поверненню історичної пам’яті про борців за волю України в період Української національно-визвольної революції 1917–1921 років, чий життєвий шлях звершився на території Польщі. Це сотні імен, віднайдення їхніх могил, створення їхніх життєписів. Це кілька великих за обсягом книг і польською, і українською мовою.
На жаль, за станом здоров’я доктор Колянчук, як і відома письменниця Валентина Мастєрова, лавреатка номінації “Література”, не змогли приїхати до Брусилова. Але брусилівчани мали можливість щиро вітати і слухати інших відомих в Україні достойників. З-поміж них – справжня легенда української журналістики професор Василь Яременко (у номінації “Наука”). Унікальність цієї особистості в тому, що за всіх часів і влад він залишався чесним і принциповим українолюбцем, українотворцем і працелюбцем. Найбільшим життєвим подвигом Василя Васильовича є віднайдення в архівах, опрацювання, упорядкування й видання зі своїми передмовами і примітками колосальної творчої спадщини одного із соратників Івана Огієнка, ще одного по-справжньому заслуженого Великого Українця Бориса Грінченка. Це – 14 томів безцінно-
У голові колони – священники та організатори фестивалю
Заключні акорди церемонії нагородження Огієнківських лавреатів
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
