Український шлях · “Їхня праця була кровоносною артерією діяльності УПА”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Л Лю юддммииллаа П Пууггаачч (псевдо Чорна): Підеш по селу збирати продукти
Слово Просвіти, №26 за 2021 рік
Анатолій ЛУКАЩУК, краєзнавець Галина ДАЦЮК, журналістка
Людмилу Пугач заарештували, за різними документами, 6, 22 чи 28 березня 1946 року. Люди вже поглядали на худих коней, плуги, торбини з насінням – скоро в поле. Селяни – переважно жінки, бо облави, енкаведистські зачистки, примусова мобілізація на фронт вимели з родин хлопців і молодих чоловіків. І втрати тривали. У родині Пугачів на початку німецько-радянської війни пропав син Федін, який навчався у Кременецькій СШ № 1. Коли у грудні 1940 року батько поїхав до Кременця, щоб привезти сина на канікули, йому сказали, що Федіна заарештовано “за приналежність до банди ОУН”. Хтось розповідав, що юнака закатували у кременецькій тюрмі. І розповідь виявиться страшною правдою. У слідчій справі на Людмилу Пугач брат Федін не згадується жодним словом. Думається, невипадково. Бо страшні тюремні зачистки 1941-го у Львові, Дубні, Вінниці, Бережанах, Чорткові, Кременці енкаведисти прагнули так само вичистити з людської пам’яті назавжди. Через 80 років ми вперше оприлюднюємо документи з архіву СБУ Тернопільської області, які озвучують ім’я Федіна Пугача, заарештованого 21 грудня 1940 року, і сфабриковану “Справу 35”, за якою його стратили. “Пугач Феодосій Ксенофонтович, 1921 року народження, уродженець села Кордишів, Шумського району, тимчасово проживав в місті Кременці, із селян-середняків, українець, освічений. До арешту – учень школи № 1 в Кременці. Звинувачується в тому, що, будучи націоналістично переконаним і ворожим до радянської влади, вступив у націоналістичну організацію ОУН, в яку був завербований. Будучи членом організації ОУН, вів активну боротьбу проти Радянської влади за створення Самостійної Української держави, – тобто в злочинах, передбачених статтями 54-2, 54-ІІ КК УРСР”. Кордишівською сільською радою була видана довідка про те, що “громадянин Пугач Феодосій Ксенофонтович, уродженець с. Кордишів Шумського району, був арештований в 1941 році і додому більше не повертався. Довідка дана для пред’явлення в Кременецьке КДБ”. Його сестру Людмилу Пугач прийшли заарештовувати вже після війни, за іншою справою, однак та сама енкаведистська машина. “Я, старший оперуповноважений УНКДБ Вінницької області майор Дружинін, розглянув матеріали про злочинну діяльність Пугач Людмили Ксенофонтівни, 1928 року народження, уродженки села Кордишів Шумського району Тернопільської області, із селян-середняків, освіта 2 класи початкової школи, члена ОУН, українки, громадянки СРСР, раніше не судимої, незаміжньої, проживала на тимчасово окупованій території німцями, в даний момент працює у своєму господарстві, проживає в селі Кордишів. Знайшов, що Пугач Л. К., будучи вороже налаштованою проти Радянської влади, в липні місяці 1943 року вступила в Організацію Українських Націоналістів, перший місяць після вербування по селу Кордишів заготовляла продукти харчування для бандитів УПА, з серпня 1943 року по березень 1944 року, маючи псевдонім “Чорна”, працювала станичною зв’язковою ОУН, маючи тісні контакти з бандитом УПА “Тарас”, членами ОУН “Сніжинка” і “Лілійка”. По завданню ОУН в березні місяці 1944 року заступила на роботу станичною господарчою по селу Кордишів і працювала на займаній посаді до прибуття в село гарнізону військ Червоної армії, тобто до січня місяця 1946 року. Що підтверджується показами свідків (Рижук Г. Ф.) і особистими свідченнями звинуваченої. Постановив: Пугач Людмилу Ксенофонтівну піддати арешту і обшуку. Протокол опису майна складено 22 березня 1946 року. “В селі Кордишів старший оперуповноважений Шумського РВ НКДБ молодший лейтенант Шарапов, у присутності Липки Івана Павловича, Пугач Ганни Онуфріївни провів опис майна у Пугач Людмили Ксенофонтівни. В момент опису виявилось наступне: будинок дерев’яний житловий, критий соломою, коні робочі (двоє), корова, вівця, більше нічого немає”. На першому допиті оперуповноваженим УНКДБ Вінницької області майором Дружиніним, Людмила зібралася щиро відповідати на запитання. “– Чим ви займалися в період тимчасової німецької окупації, детально розкажіть. – Весь період німецької окупації я працювала в своєму господарстві і ніяких зв’язків з окупаційною німецькою владою не мала. Наша сім’я складається із п’яти осіб. Пугач Ганна Онуфріївна, 50 років, мама, проживає в Кордишеві і працює в своєму господарстві. Пугач Филимон Андрійович, 54 років, дядько-каліка, проживає в Кордишеві і працює в нашому господарстві. Пугач Антін Ксенофонтович, 1919, брат, з 1940 року мобілізований в РСЧА, знаходився на Далекому Сході, аз 1941 року ніяких відомостей не маємо. Пугач Іван Ксенофонтович, 1931 року народження, брат, працює в сільському господарстві. Мій батько, Пугач Ксенофонт Андрійович, помер у 1944 році від тифу, – і більше у нас в сімействі нікого немає. Про український націоналізм по нашому селу та інших селах Шумського району мені нічого не відомо, від населення я тільки чула, що в період німецької окупації почала формуватися Українська Повстанська Армія, яку в даний момент називають “бандою УПА”, тому що вони перебувають на нелегальному становищі. Ходять розмови про те, що мій брат Пугач Антін також перебуває в “банді УПА”, але підтвер-
Грипси (записки) з повстанської пошти
Людмила Пугач (ліворуч) з подругами на засланні
Василюк. Коли збирала продукти по селу, окремі особи у мене питали: “Для кого ви збираєте харчі?” Я змушена була відповідати: “Для війська, Української Повстанської Армії, частини якої знаходяться в нашому селі”. УПА тоді в наше село прийшла ввечері, а вночі у невідомому нам напрямку із села вибула”. (Напевно, Людмила інакше формулювала свої відповіді. Але на папері розкриття “націоналістич$ ного підпілля ОУН, УПА” мало бу$ ти записано по-енкаведистськи чітко і “грамотно”. Цього вимага$ ла відповідна стаття, під яку тортурами підганялася справа. Дівчата скромно не надавали зна$ чення своїй роботі, тим часом ен$ каведисти усвідомлювали, що їхня праця була кровоносною артерією діяльності УПА). “– Слідство володіє повними даними про вашу антирадянську діяльність і пропонує правдиво розказати про скоєні вами злочини. – У перших числах липня 1943 року під вечір приходить в нашу хату Василюк Тетяна, “Лілійка”, і каже мені: “Підемо до нас, мені потрібно з вами про дещо поговорити”. Я зібралась і ми пішли в її хату. Вдома були тільки її старі батько та мати. Вони сиділи на печі і розмов наших не чули. Тетяна почала мені говорити, що “не потрібно коритися німецькій владі, тепер потрібно всіляко допомагати Українській Повстанській Армії, яка бореться за Самостійну Українську державу, і нам тоді жити буде краще, ніж при німцях і совітах. Нам зараз потрібно буде збирати: хліб, крупу, яйця, масло, сало, молоко, сир, м’ясо та інші продукти харчування для Української Повстанської Армії; збирати вовну і в’язати для стрілків УПА шкарпетки, рукавиці і готувати для них інші теплі речі”. Я була зовсім молодою і працювати в інтересах українських націоналістів дала свою згоду. Потім Василюк мені говорить:
дити чи заперечити це я не можу, не знаю. У серпні 1943 року, вдень, до нас в хату прийшла Тетяна Степанівна Василюк, дівчина з нашого села Кордишів, викликала мене за двері хати і сказала мені, що я повинна працювати з українськими націоналістами і в мій обов’язок входить працювати зв’язковою ОУН. Я їй відповіла, що пораджуся з батьками, і пішла запитати свого батька. Він на це мені згоди не дав, я вийшла до Василюк Т. С. і дала їй негативну відповідь. Вона від нас пішла і більше не приходила, і більше про український націоналізм і про УПА я нічого не знаю. – Ваші свідчення неправдиві, так українські націоналісти не поступають. Ви зв’язковою працюєте, бо інакше ОУН вас забили б, слідство пропонує давати правдиві покази”. (Від даних показів відмовитися можна лише під тиском, побоями і катуванням. І вже даються інші свідчення). “– У жовтні 1943 року в наше село прийшла УПА, але чисельність її я не знаю. Прибігає до мене Василюк Т. С. і дає доручення – піти по селу і зібрати печений хліб для продовольства. Я дала згоду, пішла по селу і зібрала тоді п’ять буханок печеного хліба, два літри молока, пів кіла сала і все зібране здала
“Для того, щоб нам зберігати сувору конспірацію в підпільній нашій роботі, ви будете мати таємну кличку-псевдонім”, і дала мені псевдонім “Чорна”. Через деякий час до мене в хату вдруге приходить Василюк і говорить мені, що я повинна працювати зв’язковою. Я запитала: “А куди мені потрібно буде ходити?” Вона відповіла: “Тільки по своєму селу Кордишів”. Працюючи зв’язковою по своєму селі, я носила пакети- “грипси” від “Лілійки” до Пилипчука Івана, національне псевдо не знаю. Він тоді працював зв’язковим, а куди доправляли національну пошту, мені невідомо. Отримувала я по одному, а інколи по два грипси, на котрих були надписи: 5/9-Г, 5/8-Д, 5/7-І і так далі, числівник йшов один, знаменник збільшувався до десяти, і букви йшли з початку алфавіту до десятої букви, а що це означає, мені “Лілійка” не говорила. Пилипчук приходив через добу, а деколи через дві, приносив по одному грипсу, на котрому завжди напис був: “Лілійка”, і отримане я передавала адресату. Таким чином, через кожні два дні від “Лілійки” я носила національну пошту. Зв’язковою станиці я працювала з серпня 1943 року по березень 1944 року. Вересень 1943 року я працювала по збору з населення продуктів харчування для Української Повстанської Армії. Зібрані продукти завжди здавала “Лілійці”, а коли в березні 1944 року навкруги появились війська Червоної армії, нам працювати стало неможливо. І на тому все закінчилось. – Де в даний момент знаходиться Пилипчук Іван, розкажіть детально. – Пилипчук Іван перебував на нелегальному становищі, але солдати гарнізону військ Червоної армії виявили його десь у полі, в березні місяці, він від них утікав і при втечі вбитий. А його сім’ю направлено в Сибір на висилку. – Перерахуйте членів ОУН Вашої станичної організації. – “Лілійка” мені при вербуванні говорила, що станична організація ОУН по селу Кордишів складається із дев’яти чоловік, а я буду вже десятою. А хто перебуває в цій організації, вона мені не сказала. Спільних нарад між нами також не проводилось і членів нашої організації ОУН персонально я також не знаю. – Ви ухиляєтесь перерахувати всіх членів ОУН станичної організації, слідство пропонує говорити правдиво. – Так, ухилялася, буду говорити правдиво. Зібрань у нас, повторюю, не було, в одній із бесід “Лілійка” мені розповіла, що в склад нашої станичної організації входять: Василюк Тетяна, 1920, де в даний момент перебуває, я не знаю. (На той час вбита. – Авт.). Миронюк Улита, “Сніжинка”, перейшла на нелегальне становище ще в березні 1944 року. Дацюк Тетяна Володимирівна, 1929, уродженка і житель села Кордишів, заарештована. Пархомюк Євдокія Олександрівна, 1927, уродженка Кордишева, заарештована. Шергей Ганна Флорівна, 1924, заарештована. Крім себе, я більше нікого не знаю. Які отримували завдання від станичного організації ОУН перераховані мною вище особи, я не знаю,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
