На часі · “Коли російські окупанти приходили на нашу землю, вони завжди ставили тут свої мітки”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Питання деколонізації освітнього простору Полтавщини
Слово Просвіти, №26 за 2024 рік
“Перейменування закладів освіти, шкільні музеї як простір української ідентичності”, – таку назву мав круглий стіл, який відбувся за ініціативи Полтавської ОВА та Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в обласному коледжі “Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія імені А. С. Макаренка” Полтавської обласної ради. Учасників зібрання привітали заступник начальника Полтавської ОВА, доктор юридичних наук, професор Антон Чубенко, секретар Кременчуцької міської ради Юрій Гриценко, директор Департаменту освіти виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Геннадій Москалик і директорка згаданого коледжу Леся Крупіна. Наголошувалося на важливості спротиву російській інформаційно-культурній агресії на освітньому фронті.
Начальниця управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах УІНП Олена Охрімчук, яка долучилася до круглого столу з Києва через відеозв’язок, розповіла про матеріали архівної справи МВС УРСР за № 2400, що стосується співробітника НКВС Антона Макаренка. Наголошувалося на необхідності перейменування вулиць і навчальних закладів, а також демонтажу дошок і споруд звеличення (так званих “пам’ятників”) співробітника сталінського НКВС Антона Макаренка в межах виконання закону України “Про засудження та заборону пропаганди імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”. Олена Охрімчук також оприлюднила фаховий висновок Експертної комісії УІНП. На Кременчуцький регіон випадає левова частка засмічення публічного простору Полтавщини ворожими радянськими сенсами Антона Макаренка. Перейменуванню підлягають: коледж “Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія імені А. С. Макаренка”; Кременчуцькі професійний ліцей та науковий ліцей “Політ” ім. А. С. Макаренка; вулиці у Кременчуці та в селі Рокитне. Потрібно в Кременчуці демонтувати дошки на фасадах згаданих освітніх будівель, на “будинку, в якому жив педагог та письменник А. С. Макаренко” та три “пам’ятники” (точніше, совдепівські споруди-маркери звеличення енкаведиста): по вулиці Макаренка, по вулиці Петруся, 140, та по вул. Валентини Федько, 33. На круглому столі мав слово кременчуцький молодіжний діяч, учасник деколонізаційних процесів у Кременчуці, автор 60 нових назв об’єктів топонімії Кременчука, випускник університету ім. Марії Кюрі-Склодовської, аспірант Київського інституту міжнародних відносин Київського національного університету (Польща) Артем Ряса. Він наголосив на важливості утвердження в публічному просторі Кременчуцького регіону локальних аспектів української історії та ділився досвідом співпраці громадських інституцій та органів місцевого самоврядування з питань виконання деколонізаційного закону. Про усно-історичні експедиції школярів та їх значення у формуванні фондів шкільних музеїв розповіла професорка кафедри гуманітарних наук, культури і мистецтва Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, докторка історичних наук, членкиня Ради міжнародної громадської організації “Асоціація дослідників Голодомору 1932–1933 рр. в Україні” Ганна Капустян. Артем Ряса і Ганна Капустян передали заступнику начальника Полтавської ОВА Антону Чубенку підписи жителів Кременчука за перейменування вулиці, у назві якої звеличується учасник вторгнення СРСР до Фінляндії Олександр Халаменюк. У новій назві містяни пропонують пошанувати видатного борця за незалежність України у ХХ ст., голову Директорії Української Народної Республіки Симона Петлюру. Як розповів Артем Ряса, підписи збиралися активістами низки авторитетних громадських організацій міста. Усі вони підтримують раніше озвучену ініціативу щодо перейменування вулиці. Згідно з деколонізаційним законом, у термін до 27 липня керівник ОВА може видати розпорядження щодо перейменування. Антон Чубенко прийняв звернення з підписами і заявив, що комісія з виконання деколонізаційного закону при ОВА розгляне відповідні документи. Завідувачка сектору методичної роботи УІНП Ганна Байкеніч під час онлайн-підключення з Києва представила посібник Українського інституту національної пам’яті щодо оновлення змісту експозицій шкільних музеїв “Революція в музеї”. Це навчально-методичне видання містить також підбірку інформаційних і довідкових матеріалів про Українську революцію 1917–1921 років і пропозиції з прикладами їх застосування в музейній педагогіці. Представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар висвітлив процес деколонізації назв навчальних закладів Полтавщини в контексті виконання законів “Про засудження та заборону пропаганди імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”, “Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності”, “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії” та “Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій”. УІНП проводить цю роботу спільно з Департаментом освіти і науки Полтавської ОВА. “Не “для галочки”, а для утвердження української ідентичності і патріотичного виховання учнів слугують нові назви шкіл і гімназій у Лубенській громаді. Вона є прикладом для інших громад краю. Скажімо, у селі Ісківці місцеву класичну гімназію назвали на честь Тараса Шевченка, бо він двічі відвідував це село. У Лубнах одну гімназію назвали на честь видатних поборників національного відродження, видавців першої україномовної газети в лівобережній Україні “Хлібороб” братів Шеметів, а іншу – на пошану видатного етнографа Матвія Номиса”, – поінформував Пустовгар.
Він навів також приклади перейменувань, коли після обговорень у трудових колективах на сесіях Кобеляцької міської ради, Полтавського району, Петрівсько-Роменської і Великобудищанської сільських рад Миргородського району та Лубенської міської ради прийняли рішення про усунення з назв місцевих навчальних закладів імен діячів росії та СРСР. А саме: - перейменовано Веприцький опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені військового діяча СРСР Сєргєя Васюти. Нова назва: “Веприцький опорний ліцей Великобудищанської сільської ради Полтавської області”; - з назви школи у селі Калайдинці прибрано ім’я російськокомуністичного військового діяча Рубцова. Цей уродженець села Кулешове Тульської області у складі в 1918 році встановлював радянську владу червоної ленінської росії на території українського Криму і брав участь у воєнному злочині СРСР – вторгненні до незалежної держави Фінляндія. Тож відтепер офіційно навчальний заклад називається так: “Калайдинцівський ліцей” Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області”; - у назві школи Петрівсько- Роменської сільської ради теж відбулися зміни шляхом усунення імені військового діяча СРСР Пі-гіди. Нова назва така: “Петрівсько-Роменський ліцей Петрівсько-Роменської сільської ради Миргородського району Полтавської області”. Ніколай Євстахович Пігіда, уродженець російського міста Єйськ, старший лейтенант армії СРСР, начальник штабу артилерійського полку 40-ї армії Воронезького фронту СРСР. Командування Воронезького фронту практикувало численні воєнні злочини проти нашвидкуруч мобілізованих українців, у тому числі бойові застосування штрафних підрозділів і загороджувальних загонів, що є втіленням російської імперської політики; - з назви ліцею села Світлогірське біля Кобеляк прибрано ім’я Антона Біленка – діяча науки СРСР, головного інженера Воронезького науково-дослідного інституту зв’язку, лауреата Ленінської премії в галузі науки і техніки та Державної премії СССР, директора Московського НДІ радіозв’язку. Олег Пустовгар розповів: “Упродовж десятиліть українським дітям згодовували чужі культурні продукти Радянського Союзу і Росії. Серед них “Чебурашка”. Це російський комедійно-пригодницький мультфільм, створений у часи СРСР. Плекає його соціокультурний позитивний образ як “країни добра”. На жаль, реалії і нині такі, що на одинадцятому році війни з росією, яка є правонаступником СРСР, назва совєтського мультфільму “Чебурашка” зберігається в назвах дитсадків у місті Карлівка та в селі Кунцеве Новосанжарської селищної ради Полтавського району; у селі Ковалівка Великосорочинської сільської ради тав селі Піски Заводської міської ради Миргородського району; у місті Горішні Плавні та в назві центру розвитку дитини Пришибської сільської ради Кременчуцького району. А в назві Михайлівського закладу дошкільної освіти Михайлівської сільської ради Полтавського району зберігається назва-русизм “Івушка”, це однозначно порушення мовного закону. А де назви на честь героїв українських народних казок та мультфільмів? Я подав пропозиції “Котигорошко”, “Кобзарик”, “Вулик”, “Мавка” “Дзвіночок” тощо. Сподіваюся на особисту відповідальність вчителя, директора, відчуття, чи він українець, чи дбає про патріотичне виховання дітей, чи ще живе часами СРСР і “чебурашок”. Водночас представник УІНП навів і позитивні приклади: ! у Лубнах садок № 8 “Чебу!
рашка” перейменовано на “Капі! тошку”. Це – літературний пер! сонаж, створений письменницею і сценаристкою Наталею Гузєє! вою, герой українських анімацій! них фільмів та дитячих книг. Мультфільм складається з двох серій: “Капітошка” та “Повер! тайся, Капітошко!”; - у селі Чевельча Оржицької селищної ради дитсадок “Чебурашка” перейменували на “Віночок”; - у Скороходівській селищній раді перейменовано два дитсадки: у селі Коханівка заклад дошкільної освіти “Чебурашка” перейменовано на “Барвінок”, а Скороходівський заклад дошкільної освіти “Теремок” перейменовано на “Перлинка”; - у Полтавській міській громаді дитсадок №?29 “Орлятко” (алюзія до пропагандистської дитячої пісні СРСР, написана у сталінські часи і присвячена одному із родоначальників ленінського комсомолу Герасиму Фейгіну) перейменували на “Промінчик”, а дитсадок №?80 “Червона гвоздика” (алюзія до комуністичної пісні “Красная гвоздика – спутніца трєвог”) на “Червону калину”, на прославлення стрілецької пісні, яка стала одним із символів війни України за незалежність від держави-агресора росії. Перейменування закладів освіти в історичному контексті окреслив у своєму виступі кандидат історичних наук Володимир Крот. Обговорювалися й варіанти нових назв обласного коледжу імені Макаренка у контексті увічнення пам’яті видатних українських педагогів Василя Сухомлинського, Софії Русової, Григорія Ващенка та першого міністра освіти УНР, письменника і поета Івана Стешенка. Полковник, голова ГО “Координаційний центр об’єднань ветеранів АТО, Збройних сил, інвалідів війни, учасників бойових дій, локальних конфліктів і миротворчих місій та волонтерів” Володимир Поляков розповів про військово-історичний музей при Вищому професійному училищі № 7 м. Кременчука. Ключові його експозиції: інформація й світлини про полеглих земляків- Героїв народної російсько-української війни за незалежність, зброя, наприклад, “Джавеліни”, інші експонати про війну, також на базі музею діє волонтерський пункт підтримки ЗСУ і центр патріотичного виховання юних кременчуківців. Учасники круглого столу наголошували: не може мати країна, яку намагаються нищити російськими ракетами, літаками та “градами”, мати назви навчальних закладів на честь військових, політичних та культурних діячів країни-терориста, особливо, коли ця кількість така загрозливо велика. Настав час створювати в закладах освіти простори української ідентичності, адже назви, зміст шкільних музеїв – це не лише про історичну науку, але й про державну політику національної пам’яті. Коли російські окупанти приходили на нашу землю, вони завжди ставили тут свої мітки, маркери – імперські та радянські назви. Це відповідало політиці російської імперії, яка окуповувала певні території. Тому процес деколонізації – це наша зброя. Сучасна народна російсько-українська війна за незалежність – це не тільки конфлікт збройних сил чи дипломатії, це також і деколонізація як освітній й інформаційно-культурний фронт.
Полтавський офіс УІНП Світлина пресслужби Полтавської ОВА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
