Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подія року · “Наша пісня, наша мова незнищенні! І це вкотре довів і конкурс за багато сотень кілометрів від України”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

“Франкові зорі” засвітилися!

Слово Просвіти, №26 за 2024 рік

18–24 червня в Рієці (Хорватія) тривав VІІІ Український Фестиваль пісні, музики, танцю і образотворчого мистецтва. У рамках фестивалю відбувся Перший конкурс поезії та прози “Франкові зорі”. Олександр БАЛАБКО, письменник, журналіст, мандрівник Торік до гостинної Рієки мене привела Соломія Крушельницька, точніше, роман про неї – “Кімоно для Баттерфляй”, який через великі відстані вже 2022-го, у рік виходу в Чернівецькому видавничому домі “Букрек”, було доставлено очільниці українського культурно-просвітнього товариства “Дніпро-Рієка”, народній артистці України Ользі Камінській. Вона його прочитала із захопленням, і ми домовилися, що приїду й вручу по примірнику переможцям у вокальному конкурсі. Про фестиваль української культури і відвідини Хорватії я докладно розповідав на сторінках “Слова Просвіти”. Але торік виступали кілька співачок у номінації “Співана поезія”. Дуже проникливо, талановито... І я подумав: а чому б до солоспівів і танцювального ревю не долучити поетично-прозовий конкурс? Цю ідею із захопленням було підтримано славним подружжям Камінських, Ольгою і Віктором, на ентузіазмі яких ось уже впродовж восьми літ тримається ця помітна мистецька подія у Хорватії. А як же без благословення Івана Яковича Франка, який 1909 року приїжджав до цього краю, до міста Ловран, для лікування і натхнення? І ось його портрет у вишиванці прикрасив афішу конкурсу, а на логотипі – пелюстка-квітка у вигляді пера на тлі морського пейзажу. Перші “Франкові зорі” у Ловрані виявилися, так би мовити, багатоступеневими. Спершу їх учасники та місцеві глядачі мали змогу відвідати творчий вечір членкині журі, поетеси і мисткині, музейниці й ведучої радіо, перекладачки й громадської діячки, заслуженої журналістки України, а до всього – щирої душею людини Валентини Давиденко. Яка ж вона, “Українська пора цього століття”? Відповідь на це запитання 19 червня давала Валентина. Готувалася старанно, заздалегідь, ще в Києві. Адже слід було поєднати презентацію нових віршів у журналі “Київ”, недавньої збірки, зразки живопису, джазові композиції композитора Івана Тараненка на слова Давиденко... А ще ж – спогади тих, хто давно знає і любить бенефіціантку. І все вийшло напрочуд вдало! Відео під музику й спів демонструвало знакові полотна художниці, які тепер у Києві чи приватних колекціях, а вірші линули зусібіч від самої авторки і учасників вечора. Радий, що мої давні знімки, зроблені на творчому вечорі Валентини Давиденко в Українському фонді культури у середині 2010-х років, стали приємним сюрпризом для неї. Адже тоді її вірші читали і говорили добрі напутні слова тепер уже незабутні Борис Олійник, Іван Драч, Віктор Баранов, Михайло Слабошпицький... І – славний директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України Микола Жулинський. Символічно, що ця феєрична зустріч відбулася у старовинній вежі, де тепер музей кораблебудування із неймовірними експонатами та моделями суден. Адже Письменник Олександр Балабко поетесу і мисткиню Давиденко завжди кликали у мандри бригантини з напнутими вітрилами – чи то до Італії, чи до Греції, а ось тепер – до адріатичної Хорватії. З Україною в серці... А власне “Франкові зорі” засвітилися наступного дня вранці у парку на адріатичній набережній Лунгомаре біля пам’ятного знаку Іванові Яковичу “Поет і Птах”, куди ми, складом журі й учасників, прийшли з майстерно виготовленою ікебаною в українському стилі. Аби пошанувати Поета, сказати кілька слів про його перебування тут. Якраз нагодився із привітанням учасникам і учасницям директор Франкового Дому зі Львова Богдан Тихолоз, автор наукової концепції “Поета і Птаха”, створеного українськими митцями Володимиром і Василем Одріхівськими за сприяння посла України в Хорватії Василя Кирилича, влади Ловрана і Львівської обласної військової адміністрації. А потім у конференц-залі сусіднього готелю “Ловран” – сам конкурс. Багатомільйонній спільноті у Фейсбуці, читачам, шанувальникам, звісно, не потрібно представляти таких майстринь слова, як есеїстка і поетеса Надія Мориквас зі Львова; як радіожурналістка, публіцистка і громадська діячка Галина Дацюк, що впродовж десятиліть була голосом “Радіо Культура”. У Хорватії й серед української громади Закарпаття добре відомий поет, художник, меценат і волонтер, давній симпатик України, кавалер нашого ордена “За заслуги” ІІІ ступеня Володимир Провчі. Та й яскрава і чуттєва поезія Вікторії Шевель із Переяслава також припала до душі і сердець багатьох не лише шанувальників слова, а й маститих письменників, увінчаних не однією премією. А ось дебют на конкурсі – й одразу міжнародному – десятирічного Іванка Шевеля та представниці юнацької вікової категорії Анни Вітерець, котра тепер живе у Німеччині й подавала свою повість про одеських студентів на цьогорічну українсько-німецьку премію імені Олеся Гончара, – може стати визначальним у їхньому подальшому житті. Який би шлях вони не обрали, але благословення лавреатством від самого Івана Франка не забудеться ніколи... Цікаво, що Володимир Провчі, очільник русинськоукраїнського культурно-просвітнього товариства “Рушняк”, подав дві збірки віршів – русинською і хорватською. Оскільки я вже, так би мовити, в контексті цієї мови ось уже третій рік, то вирішив напередодні перекласти хоча б два вірші пана Влодка і прочитати на конкурсі. Поезія його модернова, чуттєва, він – автор десяти книжок. Trenutak – Мить У цьому світі я – лиш мить, Хоча прожив у ньому все життя Із ранами у серці, що не заживають. Та я люблю своє життя, До серця прислухаючись, Що навіває спогади далекі... Тож сподіваймось на Любов, Готову поділитися Всім тим, що завжди поряд. Ritam struna – Звук струни Струна дзвеніла зусібіч: В густій тканині ночі, В тихій купелі дня, В садах чорнобривців і жоржин. А на вершечку саду, Де бджоли за роботою, Веселі хмарки пестять одна одну. А потім повняться серця їх І виростають хмари, наче гори, Наповнені і спокоєм, і миром... І липа пахне сонячна із серцем запашним... І під цю пісню струнну Орли у небі шугають вільно! Поет був розчулений до сліз і нагороду прийняв із радістю й захопленням. Як голова журі від душі вітаю їх, лавреатів перших премій, і вже трохи сумно, що завершився цей кількамісячний марафон з підготовки і проведення Фестивалю, і що разом із головою оргкомітету Ольгою Камінською ми його подолали. Уклінно дякую пані Ользі, членові журі із Загреба Ярославові Бурді, членкині, поетесі й художниці Валентині Давиденко, членкині з Рієки Марті Мартінчіч за спільну працю. Ми були одностайними у визначенні володарів гран-прі! Звісно, це поетична родина Шевелів із Переяслава! Після завершення конкурсу мама і син щонайперше пішли до пам’ятника, що став окрасою парку на березі затоки Кварнер, вклонитися, як сказала Вікторія, “батькові Івану Яковичу”. Тепер його благословенна рука на їхніх долях... А завершили ми конкурс проникливим виконанням пісні Богдана- Юрія Янівського на слова Івана Франка “Червона калина, чого в лузі гнешся”. Співала примадонна київської оперети і рієкської опери Ольга Камінська... *** Моя творча зустріч “Видатні жінки в прозі й піснях” у рамках “Роксолану” виконує Ангеліна Половинка “Франкових зір” була побудована на читанні уривків з незавершеного роману “Ролі й манекени. Із життя Соломії Крушельницької” й виконанні моїх пісень. До речі, ще в Києві порадився з редакторкою цього (і попереднього) роману Галиною Дацюк, який уривок обрати. Дійшли згоди саме щодо зачину твору й частини розділу “Три грації”. Можливо, хтось згори нам допомагав, але виявилося, що саме цей текст суголосний запланованим пісням. Епізод перший. “Соломія часC то приходить до гардеробної, де на жіночому манекені на повен зріст щоранку змінюється вбранC ня. Сьогодні тут – Баттерфляй. Гардеробниця Луїза навчилася вправно одягати кімоно, за що господарка її хвалить: “Кутюр’є, який подарував мені його у ПаC рижі, навіть посібник долучив – що і за чим одягати. А я тобі кільC ка разів показала, і ти втямила”. І Крушельницька згадує про свій тріумф у Гранд Опера у “ЛоенгріC ні” Вагнера, про Париж, місто слави і кохання. Тож звучить наC ша з Леонідом Нечипоруком пісC ня “Дощ над Парижем” про двох закоханих, що натхненно викоC нала заслужена артистка України Ірина Персанова. Посол миру, викладачка, співзасновниця міжC народного вокального конкурсу імені Квітки Цісик, який щойно проходив у Мюнхені, не могла оминути Рієку й своїх друзів та знайомих киян. Епізод другий. Давні подруги – велика трагічна актриса ЕлеоноC ра Дузе і видатна танцівниця АйC седора Дункан – усамітнились у сусідніх віллах поблизу Віареджо. Дузе під час домашнього концерC ту згадує про те, що неподалік живе Соломія Крушельницька. Вирішують запросити її на гостиC ни, аби поспівала. Три грації зусC трічаються, і мова в них заходить про тяжку долю актриси, коли вона змушена відмовитися від особистого щастя. Айседора рік тому втратила двох малолітніх діC тей: у машині втопилися в Сені; Елеонору покинув коханий ГабC ріеле Д’Аннунціо, і вона давно не виходила на сцену. Соломія також переживає паузу в творC чості. Тож наступна пісня – “Актриса” Леоніда НечипоруC ка у тому ж виконанні, де приспів: “Актриса, актриса, актриса, не має права на своє життя...”. До Ірини Персанової доєднується Ольга Камінська й імпровізує відповідно до тексту роману й пісні, кружляючи у танці й запрошуючи на подіум автора слів. Тож ми втрьох заC вершуємо пісню тим, що актC риса передовсім має право на щасливу життєву долю. Епізод третій. Відбувається концерт на віллі Дункан: СолоC мія під акомпанемент у супроC воді піаніста виконує улюблені арії й пісні, зокрема українські народні. Господарки, дізнавC шись, що у неї є сестра, сопраC но Анна, вирішують і її сюди запросити: до вілли Соломії та її чоловіка Чезаре Річчоні їде за кермом сама Дункан. А Дузе й Крушельницька тим часом розC Конкурс відкрила Ольга Камінська

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин