“Його завжди супроводжувало почуття “вічного · мандрівника” Нашого цвіту... · с. 12сторінка оригіналу ↗
Сторінка з життя Василя Єрошенка в Японії
Слово Просвіти, №26–27 за 2020 рік
Єрошенко Василь Якович (13.01.1890,
українська слобода Обухівка, тепер Бєлгородської области РФ — 23.12.1952, Москва РФ) — український і японський письменник. У 4 роки втратив зір. Займався педагогічною діяльністю на Чукотці, Далекому Сході й Туркменістані. В 1916—1921 роках відвідав Сіам, Бірму, Індію, Китай, Фінляндію, де збирав фольклорні та етнографічні матеріали. Відвідував Польщу, Німеччину, Англію, Францію, Австрію та інші країни. Очевидці свідчать, що В. Єрошенко знав і вільно володів 19 мовами. Серед них — українська, латинська, санскрит, есперанто, англійська, італійська, французька, німецька, японська, китайська, бірманська, тайська, хінді, туркменська, пушту, іспанська, португальська, російська. 1914 року Товариство есперантистів відрядило його до Японії, де навчався у Токійській школі сліпих. Тут через півтора року опанував японську мову й почав друкувати художню і публіцистичну прозу японською мовою та есперанто, опанував гру на традиційних японських інструментах кото та сямісені. 1920 року залишив Японію, переселився до тодішнього СССР, де жив під пильним наглядом совєтських спецслужб. Його багатющий архів перевезла до рідного села і знищила большевицька влада. В Японії видано тритомник його творів, про життя і творчість В. Єрошенка захищено докторську дисертацію, про нього пишуть в японських енциклопедіях.
Далі подаємо уривок спогаду Такасуґі Ічіро (есперантист, письменник, громадський діяч, вчений літератури та прекладач: 1908—2008) з книжки Досвітня пісня” (Токіо, видавництво “Іванамі шотен”, 1982, стор. 192—204) про діяльність В. Єрошенка в Японії, атмосферу того часу, його друзів та знайомих.
24. Нові друзі Єрошенко знову зачастив на зібрання есперантистів. В той час токійські есперантисти кожної третьої середи збирались в тимчасовому офісі Асоціації бакалаврів, а в усі інші середи – на другому поверсі будинку Осака Кенджі, що на Шін-Огавамачі, в районі Ушігому. Це місце слугувало офісом Японського інституту есперанто, і також у ньому на постійній основі проводили лекції. Хоч би якою сильною була його любов до мандрів, а все ж батьківщиною його душі завжди було есперанто.
У той час на тлі інтернаціоналістських напливів, що охопили світ, рух есперанто почав стрімко набирати оберти. 26 грудня 1919 року, приготувавшись до розвитку нового руху, Японську Асоціацію Есперанто (JEA) реорганізували в Японський Інститут Есперанто (JEI).
Через російську революцію, зокрема політичну нестабільність на Далекому Сході, різко зросла кількість росіян, які шукали притулку в Японії. У проміжку між Токіо та Йокогамою один за одним розселились білі емігранти, що заробляли собі на життя, продаючи раша, але до таких біженців також додались такі визначні есперантисти, як Серишев, Кузнецов, Коломієць, що стало великим поштовхом для руху есперанто в Японії. Крім того, на цей період також припав приїзд фінляндського посланця Рамстедта (1873—1950), що також був есперантистом.
Хоча письменник Накано Шигехару п’ять років — з 1919 до 1924-го, провів у Старшій школі №4 в Канадзаві, схоже що хвиля руху есперанто дійшла навіть до містечка в Канадзаві, що на краю Японії. В його роботі “Uta no Wakare” є наступні рядки:
Якось, на чолі з Рамстедтом, посланцем з Фінляндії, до цього містечка завітала група есперантистів. Щоб послухати лекцію, Ясукічі пішов запросити Курату….
Повертаючись з лекції додому, Ясукічі ще раз зайшов до Мацуями. І повів розмову про есперанто, яке вперше почув. “Потрібно розтягувати голосні звуки. Мова здається якоюсь безтурботною. А в кінці Рамстедт розповідав, що сонце в Фінляндії влітку не сідає, і через те, що неможливо зрозуміти коли день, а коли ніч, понад вечір, тобто вечір згідно з годинником, в містах і селах б’ють у дзвони. Щось на кшталт: дзвонять дзвони, тому вечір. А потім він заявив “Схоже і моїй розповіді задзвонили дзвони”, і спустився”….
На такому підйомі руху Ооіші Васабуро з центральної метеостанції читав лекцію з аерології на есперанто, а Єрошенко, з балалайкою навпереваги і наспівуючи російські народні пісні й власні імпровізовані мелодії, активно брав участь у лекціях з популяризації есперанто. 14 листопада в Ічіко, 28-го числа того ж місяця в YMCA, в грудні — в Осаці і Кіото.
Такао Акіо, який зустрічав Єрошенка в
Осаці, в “Osaka ni okeru tanemaki jidai” наступним чином описує свої спогади про той час.
Для Єрошенка будь-яке місце було його домівкою, і навіть в невеличкі подорожі він брав з собою великий словник для незрячих, громіздкі книжки і балалайку. Я багато разів говорив йому, що ми ще повернемося, і радив залишити важкі речі, але він
Портрет Єрошенка (1920)
Накамура Цуне
(художник, 3 липня 1887—24 грудня 1924)
вперто відмовлявся. Певно, це через те, що його завжди супроводжувало почуття “вічного мандрівника”. Як результат, супроводжуючі вимушені були допомагати йому, несучи важкий багаж. А якщо у переповненому потягу стукнути інструмент — багровіє від злості. Кидається зі звинуваченнями в неуважності….
Єрошенко, використовуючи будинок сліпця Івахаші Такео як штаб-квартиру, протягом кількох тижнів подорожував по Токіо, Осаці й Кобе. Свої враження про той час Івахаші так описує у своїй автобіографії “Ugoki-yuku hakaba”:
Єрошенко мав гостру спостережливість, коли мова заходила про літературу чи соціальні проблеми, і все ж у чомусь він мав вузькі упередження, властиві незрячим людям, що наштовхувало Рьоічі на думки про те, що досі у нього була важка доля. Весь час не покидало відчуття, що десь у середині Єрошенка продовжує жити вигляд тих давніх мандрівних бардів, що під акомпанемент лютні співали довгих історично-героїчних пісень на вулицях Флоренції чи Греції.
Єрошенко, наспівавши своїм низьким голосом якусь мелодію, голосно зітхнув. Раптом він запитав у Єрошенка: “Пане Єро, якої Ви думки про соціалізм?”
Єрошенко знову зітхнув. І продовжив задушливо мовчати.
(Для цієї людини романтизм і марксизм співіснують разом)
Ось що він подумав…
Одного дня Єрошенко вирушив до школи для незрячих у Кобе, і того вечора залишився ночувати в будинку директора Імадзекі. Але так вийшло, що після вечері Єрошенко з Імадзекі дискутували про релігію і в ході суперечки перейшло у сварку. Директор, християнин, був відомий своєю впертістю, що зовсім не поступалась впертості Єрошенка. Наостанок Імадзекі прокричав:
“Такий нічого не розуміючий атеїст, як ти, не може залишатись у моєму будинку! Йди геть”.
“Чудово. Я також не бажаю залишаться в подібному місці”, — кинув наостанок Єрошенко, вийшов зовсім один у нічне місто, поблукав якимось дорогами і о першій ночі нарешті дістався до будинку Івахаші в Осаці.
Закінчивши лекції в церкві Яріямачі в
Осаці та в жіночій школі Соай, Єрошенко сказав, що бажає відвідати Іттоен в Кіото. Таким чином, Такао Акіо в супроводі Єрошенка, вирушив до Кіото. Це відбулося 20 грудня.
Саме в цей час у кіотській старшій школі №3, буквально за тиждень до цього, був заснований клуб Есперанто на чолі з Ягі Хідео (в майбутньому ректор університету Окаяма) та Окамото Йошіцугу (редактор Нового есперанто-японського словника). Єрошенко провів лекцію перед десятками слухачів у студентському центрі університету Кіото, яку перекладав Ягі Хідео.
Таким чином, поки
Єрошенко активно брав участь у русі есперантистів, він знаходив дедалі більше друзів, впливаючи на той напрям, у якому мав рухатись далі.
За ті три роки, що
Єрошенка не було в Японії, у країні помітно змінилася соціальна ситуація. Оскільки Антанта, на чиєму боці виступала Японія в Першій світовій війні, здобула остаточну перемогу над мілітаристичною Німеччиною, демократія, що була ціллю війни, великою хвилею накрила і береги Японії також, і на передовій цього припливу стояли
Йошіно Сакудзо з Токійського університету (1878—1933), Ояма Ікіо з університету Васеда (1880—1955) та Фукуда Токудзо з університету Хітоцубаші (1874—1930). Крім того, під прямим впливом революції в Росії, соціалістичний рух в Японії, що довгий час був у застої, знову почав зростати.
Приблизно за рік до повернення Єрошенка в Японію спонтанний “жіночий бунт Еччю”, що спалахнув 3 серпня в Ніші-мадзухачі-мачі, префектура Тояма, відразу поширився всією країною і перетворився на Рисовий бунт з підпалами та кровопролиттями за участю близько 700 тисяч чоловік.
З початком 1919 року, в лютому, з подачі Хасегави Ньодзекана (1875—1969) та Оями Ікіо був заснований журнал “Warera”, в квітні журнал “Kaizo”, в травні “Дослідження соціалізму” Сакая Тошіхіко і Ямакави Хітоші (1880-1958), а також у червні вийшов журнал “Kaiho” за колективною редакцією Арахата Кансона (1887—1981), Асо Хісаші (1891—1940), Сано Манабу (1892—1953). Візит Джона Дьюї (1859—1952) до Японії також випав на лютий цього ж року.
У грудні 1918 року при Токійському університеті було створено студентську організацію “Шінджін-кай”, а в лютому 1919 року при університеті Васеда заснували “Мінджін-домейкай”. Напрям Масового мистецтва в літературному світі почав відроджуватись ще приблизно з 1916 року,
але з другої половини 1920 року він розвився до пролетарської літератури з чіткішими положеннями.
За кожним з цих явищ — як журнали,
асоціації та літературні напрями, неслась буря, що покривала всю Азію. З березня 1919 року в наступні пів року в Кореї відбувся так званий рух 1 березня; 4 травня цього ж року в Китаї почався Рух четвертого травня.
Саме в час, коли на Японські острови почала насуватись ця буря, Єрошенко знову ступив на землю Токіо.
Такацу Масамічі (1893—1974) — один із тих друзів, з яким пов’язала доля в епіцентрі цих нових віянь. Такацу Масамічі народився в префектурі Хірошіма, при храмі буддійської секти Шіншю і мав стати монахом, але одного дня почувши лекцію Корехіро, батька Курахари Корехіто, в нього відкрились очі на соціум і він поставив своєю метою провести реформи в Хонган-джі. Восени 1918 року у віці 25 років він переїхав до столиці, вступив до університету Васеда і ввійшов до ораторського клубу.
Одного разу на конкурсі промов з професором Учігасакі Сакусабуро в ролі судді нагороду отримали Асанума Інеджіро (1898—1960) від факультету політології, і Такуцу Масамічі від філологічного факультету. Тоді, стоячи за кафедрою, наприкінці своєї промови на тему “Осінь, до якої повинна рухатись молодь”, Такацу заспівав пісню, що викликала овації у слухачів.
Це була перероблена пісня Соеди Адзенбо (1872—1944), якого називали “Червоним співаком Енка”.
“Що це блищить в бокалах багатіїв? Шампанське? Ні, невірно. Піт славних селян. Що це блищить на голові коханки аристократа?
Діаманти? Ні, невірно. Кров і сльози милої робітниці. Що це блищить на грудях у міністрів й генералів?
Ордена? Ні, невірно. Черепи славних солдат” Як можна побачити з цієї пісні, думки тогочасних студентів старшого віку вже були охоплені соціалістичними ідеями. В лютому 1919 року він разом з Асанума Інеджіро, Інамура Рюічі, Міяке Шьоічі, Вада Івао організували Мінджін-домейкай, і в липні 1920 року створили Акацукі-мінкай.
У серпні 1920 року Хасегава Ньодзекан і Ояма Ікіо були звільнені з газети Осакаасахі за статтю (торкаючись теми Рисового бунту, вони написали на передовиці “Ачи не наближається наша Велика Японська Імперія, що так пишається своєю бездоганністю, до дня останнього страшного суду?”), а з лютого 1919 року вони заснували журнал “Warera”, зробивши своїми читачами молодь. Водночас Ояма Ікіо повернувся до університету Васеда і став за кафедру. В Мінджін-домейкай як на лідерів покладались на Ояму Ікіо та на Кітазаву Шінджіро, які щойно повернувся з навчання за кордоном, але з часом, залежно від того, кого з цих двох вказували як лідера, “Домей” розкололось на дві конфліктуючі частини. Вирішальним голосом за те, що лідером стає Ояма Ікіо, став голос Такацу Масамічі.
Такацу був із студентів, схильних до соціалістичних ідей, почав відвідувати лекції з есперанто в будинку Осака Кенджіна на Шін-Огавамачі. Там він познайомився з Єрошенком, з яким напрочуд швидко зблизився.
Порадившись з Такацу Масамічі, Єрошенко став вільним слухачем філологічного факультету університету Васеда. Також у Васеді викладав його колишній приятель Катагамі Нобуру, що всіляко за ним приглядав. У квітні 1920 року в університеті Васеда відкрилась кафедра російської літератури, завідуючим якої став Катагамі Нобуру, що за два роки до цього повернувся з Москви.
Один із приятелів-однокурсників,
письменник Ібусе Масуджі, в есе “Той час” згадує про Єрошенка:
Єрошенко був моїм товаришем по курсу на філологічному факультеті Васеди. В цей
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
