Про-читання · с. 10сторінка оригіналу ↗
ЗАГАДКА БОЛЮ (Десять оповідань Юрія Мушкетика â журналі “Київ”)
Слово Просвіти, №27 за 2004 рік
людських душ: “Ідіть і дивіться! Дивіться й жахайтесь! А, вжахнувшись, рятуйте Україну, бо пропаде й вона, і ви разом із нею, пропащою”. Позиція Мушкетика-письменника — віднайти щемке і щире українське слово, котре змушує йти, дивитися, жахатися й діяти. І він його, те слово, знаходить. Як знаходив у романах “На брата брат”, “Морок”, “У пастці”, у новелах нещодавно виданої книжки “Суд”, у численних публіцистичних виступах — усних та на сторінках періодичної преси. Опубліковані в “Києві” десять невеличких за фізичним обсягом творів — то, власне, й не оповідання в класичному сприйнятті цього жанру, а десять шкіців до людських доль (точніше сказати — недоль) на тлі сьогоднішнього тотального і фронтального нищення наших національних святинь, і передовсім, того, що зветься душею й духовністю. У них практично відсутній сюжет, а подієвий і фактологічний простір звужений до можливого мінімуму. Здається, прозаїк, який віддавна тяжіє до романної розлогості оповіді, почав чимраз більше відчувати на собі тиск відведеного йому часу, аж боїться не встигнути звершити все те, що заповідано йому Небом. Ощадливість Мушкетикового слова вражає в оповіданнях не тільки своєю лапідарною лаконічністю, а й наповненням його максимальною смисловою вагою. Слово письменника точне й разючо-безжалісне. Воднораз воно — болюче, як, можливо, ніколи досі. У цьому контексті, думаю, не зайве пригадати творчу “формулу” Григора Тютюнника: “Немає ніякої загадки творчості, є вічна загадка любові”. Виходячи з найновіших творів Юрія Мушкетика, “формула” може бути скоригована таким чином: “…є вічна загадка болю”. Він, отой письменниковий біль, либонь, і є головним змістовим стрижнем десяти оповідань. Наше теперішнє буття, доведене до такого абсурду, що куди там славнозвісному Еженові Іонеско з його “театром”, щодень і щомить призвичаює
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
