Час і стиль · с. 15сторінка оригіналу ↗
СТАРОВИННИЙ ГОДИННИК ЩЕ ЙДЕ…
Слово Просвіти, №27 за 2004 рік
Перш ніж приступити до розгадки таємниці виготовлення дамаської сталі Врадін вивчив усе, що можна було вивчити з хімії, і тільки потім почалися безкінечні експерименти — протягом довгих семи років. — Григорію Андрійовичу, а як же, все-таки, легенди про те, що ковалі — чаклуни? Недаремно ж Гоголь у своїх “Вечорах” не тільки коваля Вакулу зробив характерником, а навіть його матір Солоху — відьмою! — У давнину ковалі свідомо створювали навколо себе ореол таємничості. А як іще людині пояснити, для чого коваль чаклує, змішуючи кров, роги, шерсть тварин, добавляє туди різні трави? Скажіть, хто не запідозрить його при цьому в чаклунстві? А пояснюється все просто — подібним чином добувається жовта кров’яна сіль. Її використовують для забезпечення сталі вуглецем. Жовта кров’яна сіль впливає і на малюнок сталі, характерний саме для зварного булату. Майстри не завжди хотіли передавати технологію людям непосвяченим. Важко було знайти учня, котрий був би достойним продовжувачем справи. Якщо майстер такого учня не знаходив, то забирав таємницю з собою на той світ. — Скажіть, назва “дамаська сталь” — звідки вона? Це якось пов’язано з Сірією, Дамаском? — Є різні версії походження цієї назви. Дехто з дослідників справді пов’язує це слово з Дамаском, старовинним містом на землі, але більша частина істориків сходиться на думці, що технологія дамаської сталі прийшла з Римської імперії, а потім уже розповсюдилася на Сході. Хоча там були свої, власні технології. Дехто вважає, що слово “дамаск” — це видозмінене слово “дамаст”. Ще одна версія, за якою це слово пов’язують із Дамаском. При імператорі Діаклітиані в Дамаску були збудовані великі збройові майстерні, де кували зброю. Саме візерунчату, складну зброю. Версій багато. А взагалі, навколо “дамаска” точиться багато заплутаних легенд. — А є в цієї сталі ще якесь використання, окрім збройового? — Це була збройова сталь. Зброя найвищої якості. Тому робилося все можливе, щоб таємниця виготовлення дамаської сталі не потрапила до ворога. Хоча в багатьох народів були свої секрети виготовлення подібної зброї. У нас, у Запорозькій Січі, теж кували домахи з булату. Виготовлення цієї дорогої зброї було поставлене на потік. Але ще раз повторюю: ніхто в світі не передавав секретів наступним поколінням. Так чинили й древні русичі, і японські самураї. — Скажіть, Григорію Андрійовичу, чи можна вважати професію коваля такою, що вмирає? — Ні! Ця професія не вмерла і ніколи не вмре! Георгій Врадін став і блискучим зброярем, і художником по металу. Він і тесляр першокласний, і слюсар неперевершений, і токар-універсал. Пам’ятаєте, ми говорили про те, що справжній майстер завжди шукав талановитого учня, а не знайшовши достойного, волів ліпше забрати секрети в могилу. Врадін виявився добрим учнем. Він вразив навіть старих майстрів. То був своєрідний ковальський екзамен. Коли досвідчений майстер підготує учня, той повинен витримати іспит, викувати вила, дві підкови, сокиру. А Жора взяв та й зробив троянду з найтонших металевих пелюсток. На троянді застигли краплі роси…
z
Анатолій НЕДАВНІЙ, Полтавська обл. Фото автора
Михайло Григорович — майстер із ремонту електронних і кварцових годинників. І, як засвідчив один із клієнтів, майстер хороший: зумів полагодити його годинник, що намарне намагалися зробити в інших майстернях. Про свій фах пан Михайло говорить без патетики. — Чим цікава ця робота? А чого ви думаєте, що вона цікава? Цікава тим, що тут можна гроші заробити, як і на іншій роботі. — Великі гроші можна заробити? — Не дуже. Про заробітки зараз говорити важко. Годинників з’явилося тепер, знаєте скільки: починаючи від 10 грн. — і на всі смаки. Нині людина думає, що вигідніше: ремонтувати старий годинник чи викинути й за 20 грн. купити новий. Раніше тільки на цій ділянці було біля 15 майстерень, а тепер тільки одна. Із класичних хороших майстерень тут, у центрі, — більше трьох не налічиш. Може, з часом взагалі нікому не буде потрібна ця справа… — А які годинники переважно приносять? Які важче ремонтувати? — Приносять найрізноманітні% ші, бувають цікаві речі, подарунко% ві, іменні, старовинні. І всі ремон% тувати непросто. Трапляється та% кий механізм, що в ньому треба розібратися, посидіти, подумати, порадитися. Інший майстер демонструє нам роботу машинки з відкривання годинникових кришок. — Андрію Андрійовичу, кажуть, Ви один із кращих майстрів. Як здобули це вміння? — А в мене 33 роки практики з ремонту наручних механічних годинників. Переймав досвід у хороших майстрів, це було ще в 70-ті роки. На Басейній, 5 була велика годинникова майстерня, там я вчився — індивідуально. Був зацікавлений в тому, щоб якнайповніше опанувати цю справу: більше знаєш — більше можеш зробити — більше можеш заробити. — Існує спеціалізація у Вашій роботі? — Безперечно. Один майстер лагодить виключно настільні, настінні, будильники. Я — наручні й кишенькові механічні годинники. Інший колега — електронні наручні. Є у нас майстер, який ремонтує браслети, ювелірні речі. — Була у Вашій практиці якась робота, годинник, що запам’яталися особливо? — Недавно ремонтував старовинний імпортний годинник — виточував осі, підганяв деталі. Годинник унікальний — у платиновім корпусі, з платиновим браслетом, прикрашений діамантами — я вперше бачив такий. Ця робота, звичайно, дала і моральне задоволення, й матеріальну винагороду. — Чи знаєте в Києві майстрів, про яких можна сказати — Майстер із великої літери? — Таких мало вже залишилося. У майстерні на Червоноармійській, 43 працює Віталій Матвійович Маркетан зі стажем роботи десь до 60 років, свого часу удостоювався звання “Майстер золоті руки”. Йому вже за вісімдесят, а досі працює. — А от Ви, вмілий майстер, чи маєте учнів, чи можуть бути учні? Чи є інтерес у молоді? — Тепер мало інтересу до такої праці. Всі хочуть грошей, та перед тим, щоб заробити гроші, треба навчитися щось робити. Чесні гроші дає тільки добра праця. Якось приходив хлопчина, що навчається цій справі в якомусь училищі, просився проходити в нас практику. Але ми не можемо отак прийняти людину “з вулиці”, бо мусимо забезпечити робочим місцем, інструментом, — а він досить таки дорогий як для учня. Інша справа, якщо б до нас звернулась адміністрація закладу, то на взаємовигідних умовах — чому б ні, вчили б. Адже ми не вічні, потрібно готувати зміну…
* * * Попри певний занепад традиції ремонту годинників, у майстерні збиралися клієнти. І гадаю, всупереч тенденціям нового часу, який руйнує давні цінності й підштовхує швидко змінювати все, що нас оточує, завжди знайдеться хтось, для кого годинник (незалежно від його матеріальної вартості) — не лише банальний засіб контролю за часом, а й цінна річ, що уособлює пам’ять. І той, хто захоче, аби свідком його життєвих миттєвостей був саме цей годинник, — і піде до майстра, щоб той оживив таке знайоме й миле серцю “цик-цок”, “бім-бам”…
z
Леся ТКАЧ Фото Ганни ОБОРСЬКОЇ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
