Політика · с. 2сторінка оригіналу ↗
ХІБА ЩО БОГ ЛАВРІ ДОПОМОЖЕ…
Слово Просвіти, №27 за 2004 рік
СЛІДАМИ НАШИХ ВИСТУПІВ
“ПРОПАЛА ГРАМОТА”— 2
Олександр Берьозкін протягом часу, що минув, устиг стати чужим серед своїх: — Цілий рік працювала інвентаризаційно-ревізійна комісія, з результатами якої я ніяк не міг ознайомитися. Але мені відомо — дирекція заповідника відтак звернулася до міліції, що до ченців жодних претензій не має, мовляв, усі речі повернуто. Хоча мені не зрозуміло, як дирекція списала матеріальні цінності, записані за мною. На цю тему вона зі мною спілкуватися не бажає, а міліція тричі поспіль відмовляє в порушенні кримінальної справи. Тому я змушений готувати лист до президента Росії В. Путіна і тамтешнього міністерства культури, щоб експонати з російського музею, які я отримував для реставрації на основі міждержавної угоди (між Україною та республікою Адигей), визнали такими, що не становлять історичної та культурної цінності. Я прошу, щоб російська держава пообіцяла, що не вимагатиме від мене цих речей. — Яка їхня реальна вартість? — Важко сказати, бо цим речам — по дві-три тисячі років. Скажімо, в Інституті археології втрачено свинцеві листи. Всього таких у світі знайдено не більше трьох десятків. Куди поділися три “мої” листи, невідомо. З адигейського музею зникли рідкісні бляшки з малюнком кішки. У мене на реставрації був фраґмент золотого шитва з поховання в Успенському соборі, та годі знати, де він тепер. Були й інші цінності, доволі багато. З актами про їх зникнення мене ніхто не ознайомив, і доволі дивним є те, що офіційно цього питання ніхто не порушує. Серед інших цінностей, які Інститут археології НАН України у своєму листі від 15 квітня цього року просить повернути ДІКЗ, перелічені такі: два срібні багатовиткові браслети, бронзова маска, бронзові черпак і казанок, залізні вістря стріл. Усе це знайдено під час розкопок, що проводилися різними експедиціями. Усе це, як наголошує Олександр Берьозкін, зникло під час війни між монастирем і заповідником. Його директор Сергій Кролевець на початку нашої розмови сказав, що війни немає: — Наші стосунки складаються в рамках чинного законодавства, статуту заповідника й закону про свободу совісті. Єдине, що затьмарювало ці стосунки, — це питання власника майна ДІКЗ, яким є Київська міська рада. Вона, на жаль, своєчасно не вирішувала питань, які зобов’язана була вирішувати. Це призводило до штучного загострення
Конфлікт між Державним історико-культурним заповідником (ДІКЗ) “Киє% во-Печерська лавра” та Свято-Успен% ським монастирем Києво-Печерської лаври вже став історією. Нескінченною і доволі скандальною, якщо згадати події минулого року — самовільне за% хоплення ченцями будівлі, що належа% ла заповіднику (про що вже повідомля% ло “Слово Просвіти” в числі 19 від 7— 13 травня 2003 р.). Долю ДІКЗ відтоді не вирішено, ба більше — після приму% сового виселення з офісу у співробіт% ника заповідника О. Берьозкіна зникли безцінні експонати, передані йому на реставрацію. Та справа не лише у зниклих раритетах.
стосунків і навіть конфліктних ситуацій. Стосовно кожної ми зверталися до власника, але відповіді, зазвичай, не отримували. Нам обіцяли допомогу, але реальних дій не було. Стосовно ж зниклих у п. Берьозкіна експонатів, то їх, мабуть, знайдуть нескоро: — Облік музейних предметів настільки ж контрольований, як облік грошей у Національному банку. Передача експонатів із музею у музей супроводжується багатьма документами, в тому числі й на рівні Міністерства культури. Мені невідомі випадки вільної передачі музейного предмета на реставрацію приватній особі. Через заповідник така передача не здійснювалася. Так само мені невідомо, про якусь міждержавну угоду між Україною і республікою Адигей. — Тобто, Інститут археології знічев’я написав листа заповіднику? — Я сумніваюся, що це реальний лист. — Ви його не отримували? — Я отримав цей лист 22 квітня. Написав запит із проханням надати копії документів про передачу експонатів за трудовою угодою Берьозкіну. Відповіді досі немає. Якщо хтось щось передавав особисто Берьозкіну, — які питання до заповідника? Підстав заохочувати його в мене немає. Так само, як і ставати на бік Берьозкіна в питаннях захисту національних інтересів України від якихось зазіхань.
ЯК ПОЛІТИКИ ЛАВРУ РЯТУВАЛИ
Тема стосунків монастиря з заповідником продовжувалась, і виявилося, що вони
Фото Г. Оборської складаються не зовсім у рамках чинного законодавства. — Мені ніколи не подобалася та форма, в якій відбувалося захоплення приміщень, де були розташовані структури заповідника, — сказав Сергій Павлович. — Незалежно від того, чи підтримує хтось із політиків такі кроки. Зокрема народний депутат Петро Симоненко, який виступає за те, щоб повністю передати монастиреві будівлі ДІКЗ. Інший політик, Прем’єр-міністр Янукович, минулого року отримав від намісника Свято-Успенського монастиря Павла листа, в якому звинувачувалось заповідник і його директора у комерційній діяльності: мовляв, на території розміщені кафе й бари, які торгують алкогольними напоями, бюджетні кошти використовуються не за призначенням. Листа було написано після відомих подій минулого року, коли в приміщення ДІКЗ самовільно вселилися ченці. Лист мав наслідки для директора, якого довго і про багато що розпитували численні перевіряючі, втому числі з КРУ, Генпрокуратури й МВС. — Жодних порушень, у яких мене звинувачував намісник, не виявили, — підсумовує С. Кролевець.
Таких послань від монастиря з проханням “розібратися” із заповідником було декілька. Попри те, що його директора УПЦ (Російського патріархату) загалом шанує, — інакше чому б нагороджувала Сергія Павловича спочатку Орденом Нестора Літописця в 1996 р., а в 2004 р. — Орденом Іллі Муромця? Володар нагород, спілкуючись зі мною, просив “не пов’язувати цього з тим, із чим ви хочете пов’язати”. Не хочу і не пов’язую. Поспілкуватися з представниками Києво-Печерської лаври вдалося лише телефоном і віртуально. Керівник відділу оперативної інформації прес-служби Лаври Олександр Данилевський, як представився телефонний співрозмовник, повідомив, що настоятель монастиря разом із делегацією інших його керівних осіб саме вирушив до Іспанії, тож інтерв’ю мені дати не зможе. Але “тут є один монах, який у курсі справи, я зателефоную вам пізніше”. Наразі п. Данилевський не зателефонував, хоча від дня нашої розмови минуло кілька тижнів. Зате надіслав мені інтерв’ю намісника, розміщене на офіційному сайті Лаври, в якому “про Берьозкіна йдеться також”. Про 55-й корпус заповідника, у якому зараз працює Олександр Павлович, владика Павло сказав, що на один із його поверхів “переселили сумновідомого Берьозкіна, що мав лабораторію з виготовлення історичних підробок”. Інші коментарі не менш різкі й могли б зацікавити професійного юриста. Загалом же інтерв’ю присвячено квітневому рішенню Київради про передачу монастиреві в оренду десяти корпусів заповідника. Куди натомість подінуть працівників заповідника? Про це, здається, знає лише Бог. Директор заповідника, тим часом, каже, що вже зараз відчувається нестача службових приміщень, у тому числі й для експозицій численних музейних предметів із фондосховища, яких “не бачили вже цілі покоління киян”. У найближчому майбутньому теж навряд чи побачать. 58 депутатів Київради, здається, цим не дуже переймаються, як і долею заповідника загалом. Це, як не банально, не лише експонати та приміщення, а й люди — науковці та музейні працівники. Запитання “чи переймається Київрада інтересами держави?” в цьому випадку звучить риторично. Хоча йдеться про державу Україна.
Людмила ПУСТЕЛЬНИК
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
