Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Державне питання · с. 3сторінка оригіналу ↗

Роздуми на тему розвитку атомної енергетики â Україні

Слово Просвіти, №27 за 2004 рік

ІСТОРІЯ… З ГЕОГРАФІЄЮ Та не з простою, фізичною (хоч і цього шановним читачам іще вистачить), а з політичною та економічною. Отже, була колись велика-велика імперія, як пам’ятаєте, — “від морів до самих до окраїн”. І розвивалась у цій імперії атомна енергетика. Бурхливо розвивалася, бо інакше не можна було — така ситуація: військово-промисловий комплекс вимагав, треба було виробляти плутоній для ядерних боєголовок та інших іграшок. Утім подібне творилося по всьому світу. Й особливо ніхто не замислювався, чи такий уже безпечний, вигідний та чистий цей “побічний продукт” гонки озброєння, аж до 26 квітня 1986 року. Коли на одному новенькому енергоблоку АЕС, в одній із провінцій неосяжної імперії, трапилося… Ну, що трапилося, вже весь світ знає… Але ще до цього в цій провінції, що називалася тоді “Українська радянська соціалістична Республіка”, збудували цих АЕС, як то кажуть у народі, до чорта. Концентрація атомних електростанцій на території нашої держави (в порівнянні з масштабами колишньої імперії) вражає. І все це повинно було розростатись. У 1974 році вже минулого сторіччя був розроблений проект другого енергоблоку Хмельницької АЕС, що з характерними для імперії темпами був затверджений у році 1979. У тому ж 1979 році було розроблено й проект четвертого енергоблоку Рівненської АЕС, який затвердили... (правильно, через п’ятирічку) в 1984 р. Будівництво цих двох енергоблоків потужністю по 1000 МВт розпочалося в 1985 тав знаменному для цієї галузі енергетики 1986 роках. Відповідно до проектів, які розроблялися в 70-х. Поки велося будівництво, — вітри історії зробили свою справу. Зникла з політичних мап світу імперія, зате з’явилося півтора десятка незалежних держав, які одержали в спадок сумний залишок імперського розмаху та розвалені економіки. Але ще до 1991 року, в 1990 під тиском громадськості, якій не дуже кортіло повторення Чорнобиля, розбудова обох АЕС, а також будівництво шостого енергоблоку Запорізької АЕС і будівництво Кримської АЕС було припинено мораторієм Верховної Ради. На жаль, у 1993 році під час кризи в енергозабезпеченні та проблем із закупівлею пального (зрозуміло, економіки молодих держав, що розірвали всі союзні зв’язки та напрацьовані варіанти, та ще в умовах переходу з соціалістичної економіки до ринкової, з кризових ситуацій просто не виходили) Мінатом домігся від ВРУ скасування мораторію. Крім Кримської, відновили будівництво всіх АЕС. Із 1993 року добудова велася за рахунок Мінатому. Але грошей на таке масштабне будівництво в України не вистачило. В 1995 році, згідно з Меморандумом про взаєморозуміння між Україною, Великою сімкою та Європейським Союзом, було погоджено виділення Україні на добудову ХАЕС—РАЕС міжнародного кредиту під гарантії Уряду України. Одним із основних учасників кредитування був Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), що мав надати $ 215 млн. як кредит на 17 років. ЄБРР — організація досить обережна, отже, були проведені декілька оцінок економічної доцільності кредитування. В 1997 році проводила експертизу міжнародна група експертів під керівництвом американського вченого Джона Саррея, що дали категорично негативний висновок стосовно вигоди для України і взагалі для світової спільноти добудови ХАЕС-2—РА- ЕС-4. Потім на замовлення ЄБРР іще одну експертизу проводила інша американська фірма — “Стоун & Вебстер”, що визнала деяку доцільність кредитування цього проекту. Залишимо цю експертизу на совісті “Стоун & Вебстер”. Але в грудні 2000 року ЄБРР попередньо затвердив виділення кредиту й поставив Україні низку умов. У 2001 році за результатами виконання умов рада директорів ЄБРР збиралась остаточно затвердити виділення коштів. Але 28 листопада 2001 року Україна відмовляється від західних кредитів і запрошує до фінансування Російську Федерацію. Росія від цієї пропозиції не відмовляється, і це можна зрозуміти хоча б тому, що добудова енергоблоків гарантує Росії розширення ринку збуту ядерного палива… Утім, у 2003 році, окрім російського фінансування, знову постає питання кредиту від ЄБРР. До того ж — термінового кредиту. Виділення коштів необхідне вже у червні 2003 року з тим, щоб добудову завершити в 2004-му. Далі починається найцікавіше… ЇМО З УСІХ ГОДІВНИЦЬ? Так от, мали гарантію від Росії на фінансування добудови ХАЕС-2— РАЕС-4 (обсяги невідомі — від 44 до 660 млн. дол.) Мали готовність ЄБРР надати кредит (при виконанні деяких умов, а ще, зважте, за умов жорсткого моніторингу розподілу та використання коштів і прозорості кредитування). Більше того, з 1 січня 1998 року введено цільову тарифну надбавку на електроенергію в розмірі 10 %. Тобто, 10 % вартості кожної кВт/год електроенергії, що відпускається атомними електростанціями, пускається на добудову ХАЕС-2—РАЕС-4. Зважаючи на те, що АЕС виробляють майже 50 % електроенергії в країні, вважайте, що добудову фінансують усі, хто споживає та оплачує електроенергію в державі. Більше того, з 1 лютого 2002 року за дорученням Президента України введено щоденні пріоритетні перерахування з рахунків Оптового ринку електроенергії на рахунки НАЕК “Енергоатом” для добудови ХАЕС-2—РАЕС-4 у розмірі 1 млн. 200 тис. грн. Не мало, так? У червні—липні 2003 року ще випливає на білий світ рішення випуску облігацій НАЕК “Енергоатом”, за рахунок яких теж буде проводитися добудова ХАЕС-2—РАЕС-4. То що ж це за прірва така?! Скільки ж вона коштує, — та добудова? І який ми матимемо з неї зиск? Скільки вона коштує, — ніхто не скаже. Ще з 1995 року вартість добудови ХАЕС-2—РАЕС-4 коливалася від 722 млн. дол. до 1900 млн. дол. Коливається вона й досі. А от тепер перейдемо до зиску. КАСТРУЛЯ ДЛЯ ГОЛОДНОГО Чи потрібні нам нові енергоблоки на двох АЕС? Давайте прикинемо. В Україні зараз близько 52000 МВт електричних генеруючих потужностей. Навіть у зимовий період, коли споживання максимальне, використовується не більше 28000. Ефективність енергоспоживання в Україні перевищує європейське на одиницю продукції ВВП у 6—10 разів. Про ефективність тут і приблизно не можна говорити. Втрати електроенергії при транспортуванні її до споживача в деяких обленерго сягають 40 % (це — при нормативних 8—10 %). Про енергозбереження можна тільки помовчати. Це для нас поки що якась метафізична категорія — вона десь є, і навіть працює, але тільки не в нас — ні на побутовому, ні на промисловому рівні. Байка про те, що атомна енергія є найдешевшою, вже давно не витримує критики. Для прикладу візьмемо найблагополучнішу країну світу — Сполучені Штати Америки, де гроші таки вміють рахувати. Отже, у США, при підрахунку вартості атомної енергії, з урахуванням усіх витрат — а це й витрати на переробку, захоронення та довічне утримання відходів, витрати на виведення блоку з експлуатації, на компенсацію шкоди навколишньому середовищу, на страхування на випадок можливої аварії і т. п., — отримали цікавий результат: 1 кВт електроенергії АЕС на 1,5 цента дорожчий, ніж 1 кВт тої, яку виробляють сучасні теплоелектростанції. Центи складають долари, долари складають десятки, сотні, тисячі, мільйони… Отака дешевизна. Далі. За підрахунками ЄБРР, при існуючому тарифі в Україні — 1,5 цента за 1 кВт/год — кредито> ри своїх грошей назад не отри> мають ніколи. Щоб уникнути збитків, було запропоновано під> вищити тариф до 2,5 цента. За такою вартістю Україна спожива> ти енергію не може, але її з радіс> тю буде купувати Європа. Серед> ня вартість 1 кВт/год в Європі сьогодні 4—5 центів. До того ж, Європа, яка нині згортає свої атомні програми, потребує ство> рення нових генеруючих потуж> ностей. Тож, справді, — чому б не купувати порівняно дешеву елек> троенергію в країнах, де менші вимоги до безпеки (відповідно, й витрати на них, що й обумовлює дешевизну), до того ж не мати жодних проблем із безпекою АЕС, із ядерними відходами. Отже, той зиск, що його обіцяють наші державці від продажу нашої енергії за кордон, може обійтися нам дуже дорого. Я не кажу вже про загрозу другого Чорнобиля. Кошти, що будуть використані в майбутньому на консервацію енергоблоків, на їх модернізацію, утримання, переробку, захоронення, утримання відходів, можуть цей зиск від продажу звести нанівець. Нарешті — у нас немає ядерного палива! Усе ядерне паливо для наших АЕС надходить з Росії. Так що, коли припустити, що в нас справді не вистачає електроенергії (хоча цей не так), то, добудовуючи два енергоблоки, ми потрапляємо в становище голодної людини, котра замість їжі купує дорогу каструлю для приготування цієї їжі, не маючи продуктів. Гарненька картина? А створення власних елементів ядерного паливного циклу в Україні потребує величезних капіталовкладень. А от хто матиме зиск із цього — то це Росія, яка мало того, що отримає розширення свого ринку збуту ядерного палива, то ще, надаючи кредити Україні на добудову енергоблоків, встановить додаткову залежність України від російського паливно-енергетичного комплексу, а це вже, вибачте, пряма загроза Фото Оксани Цеацури диту ЄБРР відмовляться, то домовляться, то знову відмовляться, то про банкрутство НАЕК “Енергоатом” оголосять, то облігації випустять. А з російськими кредитами й узагалі невідомо: чи давали, чи не давали? Чи освоїли, чи не освоїли? І взагалі, остаточно нібито вирішили добудовувати власними силами, а ЄБРР нехай своїми грошима “хоч задавиться!”(хоча й не відмовляємось остаточно від кредиту “на модернізацію”...). Ясно тут тільки одне: в 2004 році енергоблоки повинні бути пущені в роботу. Чому саме цей рік став “часом “Ч” для двох енергоблоків, — як хто хоче, так і розмірковує. “Темна вода во облацєх…” Не хочеться навіть і припускати, що терміновий пошук грошей на добудову і введення в експлуатацію двох енергоблоків саме в цьому році почався тому, що гроші протягом року ще на щось могли здатися. Як кажуть теософи, — “усе може бути”, але зайвих міфів створювати не збираюся. Що ж стосується міфотвор> чості, якою нас годують, про те, що після закриття Чорнобиля в нас нестача електроенергії, то існує думка, що Україні краще було б звернутися до альтерна> тивних джерел електроенергії. І це можливо. По>перше, це під> вищення енергоефективності. За оцінками спеціалістів, до 2010 року можна заощадити 1/3 електроенергії, що використову> ється в українській економіці. Тільки прості виробничі процеси та виробничий контроль могли б зменшити промислове спожи> вання електроенергії на 6,3 млрд. кВт. По>друге, модерніза> ція промислових технологій та реконструкція працюючих в Ук> раїні теплоелектростанцій та гід> роелектростанцій. Зараз жодна електростанція не працює за су> часною технологією, яка базу> ється на високому рівні енерго> ефективності та низькому впли> ву на довкілля. Втім, усі електро> станції мають потенціал, щоб після модернізації збільшити по> тужність, поліпшити енерго> ефективність, розв’язати проб> леми з відходами та продовжити термін служби більше ніж на 20 років (зауважимо, що строк екс> плуатації АЕС — 30 років, на тридцятому році вже необхід> на консервація, виведення з ладу, демонтаж і поховання). Крім того, модернізація скоро> тила б споживання імпортова> ної нафти та газу. По>третє, є таке поняття, як вітроенергетика. За оцінками Українського інституту електро> динаміки, в Україні можливо ви> робляти до 30 мільярдів кВт/год. у рік, використовуючи енергію вітру. Це сорок відсотків елек> троенергії, що її нині виробляють в Україні атомні електростанції. А ще згадаймо сонячну енергію, геотермальну, енергію біомаси. В усіх напрямках є цікаві розроб> ки. І про це можна ще писати й писати… Але чогось в Україні — не до цих проблем.... z Радміла КОРЖ Коли говорять про енергетику, а особливо про розвиток атомної енергетики в нашій державі, мене охоплює якесь дивне почуття. Нібито мене, як громадянина цієї країни, зараховують до психічнохворих, що мають невиліковний нахил до самогубства. Знаєте, є такі: їх рятують, рятують, а вони знову роблять своє, аж поки одного разу їх не встигнуть урятувати. Але в мене особисто із психікою все гаразд… От не можу збагнути, чому Україна, держава, яка символізує собою небезпеку атомної енергетики для всього світу, з якимось патологічним прагненням іде до логічного кінця. Наприклад, для мене символом цього прагнення є давня історія з добудовою другого енергоблоку Хмельницької та четвертого енергоблоку Рівненської АЕС. Ця історія — штука дуже хитра й цікава. Якщо врахувати, що, незважаючи на всі запевнення в необхідності цього дійства, ми не маємо на це ані особливої потреби, ані зайвих коштів.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин