Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · с. 5сторінка оригіналу ↗

ШОСТИЙ МІЖНАРОДНИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНІСТІВ: ВИСНОВКИ І ОЦІНКИ

Слово Просвіти, №27 за 2005 рік

УСЛІД ПОДІЇ Чотири дні роботи, близько 630 доповідей, прочитаних на пленарних і 111-ти секційних засіданнях, згрупованих у 5 тематичних блоків (історія; мовознавство; літературознавство; культурологія і етнологія; суспільні науки, освіта, історія науки), плюс 6 консолідованих “круглих столів”. Таким були масштаби Шостого міжнародного конґресу україністів, який днями завершився в Донецьку. Нагадаємо, що цей представницький форум відбувається раз на три роки в одному з університетських міст України. Попри такий часовий проміжок організаторам конґресів щоразу, крім концептуальних наукових проблем, доводиться стикатися з банальною, але від того не менш дошкульною проблемою врізання бюджету. У тому числі — на оприлюднення доповідей. Гортаючи програму конґресу (це чимала брошура), переповнюєшся повагою до упорядників цього документа, які продемонстрували системність бачення сучасної української гуманітаристики, зуміли запропонувати цікаву рубрикацію проблемі сформулювали доволі креативний запит для наукової спільноти україністів (слід відзначити роботу голови Програмного комітету — відомого українського історика Ярослава Грицака). Однак монументальність програми має, як на мене, і зворотний бік: кожний окремо взятий учасник форуму не в змозі скласти комплексне уявлення про конґрес. Це ж бо одна наукова подія (ідеться, передусім, про міждисциплінарність як основну засаду форуму). А що вже казати про тих, хто не зміг потрапити на це поважне зібрання. Матеріали попередніх форумів фактично не потрапили до наукового обігу. Такий стан справ провокує питання про доцільність проведення подібних конґресів через їхній суспільний нуль-ефект. Але не поспішаймо з висновками, а запитання сприймемо як привід з’ясувати ситуацію. Наразі пропонуємо декілька тез щодо підсумків Шостого конґресу Міжнародної асоціації україністів (МАУ) від Миколи Жулинського як представника Оргкомітету заходу. У наступних числах “Слова Просвіти” сподіваємося навести думки інших учасників конґресу. — Миколо Григоровичу, нам відомо, що за кілька днів до по! чатку конґресу ситуація з вико! нанням його кошторису була катастрофічною. Як удалося залагодити цю справу, і чому взагалі таке могло статися? — Почнемо з того, що П’ятий конґрес МАУ, який 2002 року відбувся в Чернівцях, вдалося провести на належному рівні тому, що, перебуваючи в уряді на посаді віце-прем’єра з гуманітарних питань, я встиг заздалегідь (ще 2001 р.) передбачити в Держбюджеті відповідні кошти. Цього року виникли складнощі, оскільки в бюджеті ці гроші не були передбачені і доводилося їх здобувати через міністра економіки Сергія Терьохіна і міністра фінансів Віктора Пинзеника. Писали листи на адресу Президента України, Прем’єр-міністра. Багато зусиль доклав віце-президент МАУ Ярослав Грицак. Незадовго до початку конґресу з’ясувалося, що серед готелів Донецька не проведено тендер на право розміщення учасників конґресу, і кошти на проживання — а це близько трьохсот тисяч гривень — не можуть надійти на рахунок. Але слід подякувати Володимирові Шевченку, ректорові Донецького університету, який, скільки я знаю, під власну відповідальність позичив великі гроші для проведення конґресу. Частина коштів надійшла від Національної академії наук. — Кому належала ідея провести Шостий конґрес са! ме в Донецьку? — Іванові Михайловичу Дзюбі. Він зробив дуже цікаву і змістовну доповідь на пленарному засіданні — “Донецька складова української культури”, яка викликала жваве обговорення. А перед початком форуму Іван Михайлович присвятив нам багато часу, щоб показати ті місця, де минуло його дитинство, де він навчався і починав свою трудову діяльність. Він із захопленням показував нам кар’єри, де видобувають доломіт, а на мене цей об’єкт справив моторошне враження — наче місячний краєвид зблизька. Іван Михайлович знаходить красу в кожному териконі й із теплотою про них розповідає. Дзюбу на Донеччині шанують і поважають, він почесний професор Донецького університету. — Що Ви можете сказати стосовно до програми конґресу? — Надзвичайно цікава програма. Дуже актуальні й гострі проблеми винесено на обговорення. Але провести повноцінну дискусію було дуже важко, бо люди переходили з однієї секції в другу, з одного “круглого столу” на другий, з презентації — на презентацію. У цьому казані, у цьому постійному вируванні зосередитися було надзвичайно важко. На жаль, виявилося перевантаженим пленарне засідання, яким розпочалася робота конґресу: шість ґрунтовних доповідей за дві години та ще й виступ віце-прем’єр-міністра з гуманітарних і соціальних питань Миколи Томенка (цей виступ не було включено до програми). На міжнародних наукових форумах так не роблять — для того, щоб виступ чи доповідь було включено до програми, потрібна згода Оргкомітету. Частина промови М. Томенка викликала різко негативну реакцію в учасників конґресу (віце-прем’єр висловив справедливі, але не зовсім приємні зауваження). Після виголошення доповіді пан Томенко, на жаль, відразу залишив залу засідань, а з ним — міське й обласне керівництво. Це теж дуже не сподобалося учасникам конґресу, бо в такий спосіб зневажено наукову етику. Адже промовець має вислухати аудиторію. — А в чому відмінність програми нинішнього конґре! су від попереднього, П’ятого, який 2002 року відбувся в Чернівцях? — Цього разу багато уваги було приділено Помаранчевій революції, впливові цієї події на загальну атмосферу в українському суспільстві. Революції було присвячено три “круглих столи” із шести, обговорювалися теми: “Українське суспільство до і після Помаранчевої революції”; “Помаранчева революція та її сприйняття в Польщі”; “Опозиційні рухи другої половини ХХ — початку ХХІ століття та Помаранчева революція 2004 р.” Роботу окремої секції присвячено 40- річчю написання Іваном Дзюбою праці “Інтернаціоналізм чи русифікація?”. Було презентовано превидання цієї книги (з додатком, де вперше оприлюднено багато документів, які супроводжували її появу), здійснене Видавничим домом “КМ Академія”. Відбулася жвава дискусія, яка торкалася проблем функціонування української мови в теперішніх реаліях. Ішлося про державну мову як чинник консолідації політичної нації. Висновки були невтішні, бо ситуація навколо української мови, її статусу, авторитету, її поширення в суспільстві залишається доволі тривожною. Для прикладу: на сьогодні в Донецьку діють лише чотири українськомовні школи, виходить лише одна українськомовна газета — “Донеччина” (накладом 1000 примірників) — із-поміж 999 зареєстрованих друкованих видань. Так, у статуті 679-ти з них зазначено, що вони вживають українську мову поряд з іншими, але в якому обсязі?! Отже, проблеми, порушені Дзюбою сорок років тому, як натепер є ще актуальнішими, ніж тоді, коли писалася ця праця. Підготував Микола СКИБА z ституція України містить загальні формулювання основних прав громадян на свободу слова й доступ до інформації. Одним із пріоритетних завдань влади є забезпечення відкритості й прозорості в реалізації державної політики, удосконалення інформаційного середовища для сприяння розвиткові громадської ініціативи, створення умов для безперешкодного доступу засобів масової інформації та громадян до відкритої інформації, формування зрілого громадянського демократичного суспільства. Ці ключові принципи не лише декларуються Програмою діяльності Кабінету Міністрів України “Назустріч людям”, але й утілюються в життя. В Україні Закон “Про інформацію” ухвалено 1992 року, ще до ухвалення Конституції України, і окремі його норми вже не відповідають реаліям. У зв’язку із цим Державний комітет телебачення і радіомовлення України розробив проект Закону України “Про інформацію (нова редакція)”, щоб погодити його з Конституцією, іншими нормативноправовими актами в інформаційній сфері, зважаючи на норми, вимоги й стандарти європейського права. Близько 50 держав світу мають закон про свободу інформації, у багатьох державах такий закон розробляють нині. Головна мета законодавчих актів про свободу інформації — визначити, якою мірою має бути доступною суспільна інформація для громадян і організацій і якими мають бути гарантії її доступності. Ухвалення Закону й успішна реалізація його статей підтвердить незмінність закріпленого в Конституції України права на інформацію, створить найсприятливіші умови для задоволення інформаційних потреб громадян, стане запорукою демократичного розвитку держави. НАМ ВІДПОВІДАЮТЬ Шановні добродії! Національна рада уважно ознайомилася з матеріалами VII з’їзду Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка й цілком розділяє думку, що питання відродження рідної культури та мовне питання в Україні нині не втратили своєї актуальності й потребують конструктивного вирішення. Зокрема, що стосується мови вітчизняного телерадіопростору, то повідомляємо, що зі свого боку Національна рада робить усе можливе, аби державна мова в Україні функціонувала відповідно до свого статусу. Так, моніторинговий центр контрольно-аналітичного управління здійснює постійний контроль за рівнем використання загальнонаціональними телерадіокомпаніями української мови. На це звертається особлива увага під час перевірок діяльності телерадіоорганізацій. Майже на кожному засіданні Національна рада розглядає інформацію щодо дотримання ТРО ліцензійних умов у частині “Мова (мови), якою (якими) вестимуться передачі”. До компаній, які порушують ці умови, застосовуються санкції, передбачені чинним законодавством. 14 квітня 2004 року Національна рада ухвалила рішення № 317 “Про виконання законодавства України щодо мови телерадіопередач і програм”. Підставою для ухвали зазначеного рішення стало саме незадовільне виконання вітчизняними телерадіоорганізаціями законодавства України щодо мови телеі радіопрограм та передач. При цьому було враховано специфічні умови й історичні традиції різних реґіонів України, важливість міжнаціонального діалогу, а також проаналізовано реальний стан використання мов у вітчизняному телерадіомовленні (більшість телерадіопрограм транслюються недержавною мовою, тоді як, за даними перепису, для 67,5 % мешканців України рідною є українська мова). Пункт 2 рішення Національної ради №317 передбачає: “Вказати телерадіоорганізаціям, які користуються загальнонаціональними каналами мовлення або ведуть міжреґіональне ефірне мовлення... на нагальну необхідність забезпечення належних обсягів ефірного мовлення українською мовою та на невідкладне приведення своєї інформаційної діяльності у відповідність із вимогами чинного законодавства щодо мови програм і передач...” Водночас цим рішенням затверджено “Рекомендації щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення на території України або претендують на отримання ліцензії”. Нині згідно з пунктом 7 рішення № 317 при переоформленні чинних ліцензій на мовлення записи щодо мови програм і передач телерадіокомпаній приводяться у відповідність зі статтею 9 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” з урахуванням положень Рекомендацій. Також інформуємо, що протягом останнього періоду Національна рада на своїх засіданнях розглядала питання, що зокрема стосуються порушення телерадіоорганізаціями ліцензійних умов у частині “Мова ведення програм”. У ході розгляду було винесено попередження ТОВ “ТРК Одеської національної юридичної академії “Академія” та “ЗАТ “Телекомпанія “ТЕТ”. Окрім того, нещодавно Національна рада провела дві спільні наради з керівниками телета радіокомпаній, де розглядалося мовне питання. Гадаємо, що послідовні й цілеспрямовані дії нового складу Національної ради призведуть до збільшення обсягів мовлення державною мовою в ефірі телерадіоорганізацій усіх форм власності. І. КУРУС, заступник голови Національної ради * * * Шановний Павле Михайловичу! У зв’язку з Вашим депутатським запитом щодо відновлення у структурі Кабінету Міністрів України Департаменту з питань мовної політики інформуємо, що зазначена пропозиція зараз вивчається відповідними центральними органами виконавчої влади. Оскільки її реалізація потребує внесення змін до структури відповідного центрального органу виконавчої влади й додаткових бюджетних видатків, відповідне рішення буде прийнято в установленому порядку з урахуванням зазначених обставин. З повагою Віце-прем’єр-міністр Микола ТОМЕНКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин