Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · с. 13сторінка оригіналу ↗

ЧАРІВНА МАРІЧКА ЖИВЕ В КАРПАТАХ

Слово Просвіти, №27 за 2005 рік

на кращу музику до вірша “Марічка”, якого написав студент Чернівецького медичного інституту Михайло Ткач. Вирішив узяти участь у цьому конкурсі й Степан Сабадаш, — вірш припав йому до серця. Історію створення “Марічки” не раз розповідав сам поет у своїх інтерв’ю. Та пощастило почути її з уст героїні — Марії Федорівни Кисилиці, яка й нині мешкає в селищі Путила Чернівецької області. Марічці було 18 років, вона працювала в районній лікарні на кухні. Влітку 1954 року на практику приїхали студенти Чернівецького медичного інституту. З житлом у Путилі було доволі складно, і головний лікар поселив юнаків у лікарні й там же дозволив харчуватися. Юнаки мали добрий апетит, а на свіжому карпатському повітрі їсти хотілося ще більше, от і вирішили знайти підхід до кухарів. І знайшли досить оригінальний спосіб: доручили Михайлові Ткачу попрацювати “для загального добра” — написати вірш-посвяту красуні Марічці. Звичайно ж, Марічка про цю змову й не здогадувалася, а що була чесною й порядною людиною, то хлопців годувала добре. У стосунках була дуже стриманою, на приїжджих не заглядалася, адже мала нареченого — гарного й працьовитого юнака. Сам поет, написавши вірша, також не поспішав дарувати його дівчині. Він зачекав до свята виходу на полонину й там зі святкової сцени прочитав вірш, сказавши, кому він присвячений. Марія Федорівна згадує, що коли почула своє ім’я, мало не спаленіла від сорому й страху: адже невідомо що скаже цей студент! Як тоді батькам і людям в очі дивитися? Але коли почула перші рядки: В’ється, наче змійка, неспокійна річка, Тулиться близенько до підніжжя гір. А на тому боці там живе Марічка В хаті, що сховалась у зелений бір, — їй стало приємно, що це — про неї. Відтоді минуло 5 десятиліть, але коли чує по радіо чи телебаченню пісню “Марічка”, завжди згадує той день. Земляки Марії Федорівни також пам’ятають, про кого ця пісня, і, почувши її, телефонують і запитують: “Ти слухаєш свою пісню, Марічко?” Пісня народилася не відразу. Коли Михайло Ткач повернувся з практики в Чернівці, він відніс вірш в обласний Будинок народної творчості. І було оголошено конкурс на кращу музику до нього. Майже 40 самодіяльних композиторів надіслали свої твори. І переміг Степан Сабадаш — вірш і йому припав до душі. Це вже було 1955 року. Коли щасливий автор приніс пісню в обласну філармонію, йому згодом відповіли, що не можуть узяти її в репертуар, бо — “слабенька”. Однак цій пісні судилася щаслива доля, бо побачила ноти керівник Буковинського ансамблю пісні й танцю Алла Серебрі. І підготувала з хоровим колективом. А згодом “Марічку” вподобав тоді вже заслужений артист України Дмитро Гнатюк. Саме в його виконанні ця пісня стала відомою далеко за межами України. 1961 року Степан Сабадаш, працюючи в Палаці культури працівників легкої промисловості, створив вокальний ансамбль “Марічка”, який існує й сьогодні. Пісня стала візиткою колективу, а її мелодія й нині є позивними радіо “Буковина”. Несправедливо й сумно було б зводити творчість Степана Олексійовича Сабадаша до однієї пісні. Адже на вершини популярності злітали “Пісня з полонини” на вірші Олени Пономаренко, “Очі волошкові” на вірші Бориса Демківа. Але справедливо буде вважати, що саме “Марічка” стала поштовхом до створення оригінальних пісень іншими талановитими композиторами Буковини. Усього через кілька років після “Марічки” світ завоювала пісня “Черемшина” Василя Михайлюка, яка 1964 року була визнана однією з найпопулярніших у світі, її перекладали різними мовами, навіть японською. А 1971- го наймолодший на той час композитор Володимир Івасюк створив “Червону руту”, яка вразила всіх своєю довершеністю. А “Марічка” не забута й сьогодні. І навіть вирази з цієї пісні перейшли в розряд “крилатих”. Правда, не раз доводилося чути звертання до дівчини: “Чарівна Марічко!” або жартівливу характеристику гарної дівчини: “А як усміхнеться, ще й з-під лоба гляне — хоч скачи у воду, кажуть парубки”. Легка й ніжна мелодія пісні, чудові слова знаходять відгук у серцях людей. І за це подяка 85-літньому маестро Степанові Олексійовичу Сабадашеві. Парасковія НЕЧАЄВА z ІМЕНА Марія Федорівна Кисилиця з внучкою Мар’яною і автором цих рядків

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин