Без мови немає нації · slovo.prosvita.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗
У БОГА НЕМАЄ КОПІЙ
Слово Просвіти, №27 за 2005 рік
ВІД ШЕФ-РЕДАКТОРА
Проблема свободи совісті й надання ідентифікаційних номерів, яка широко обговорюється в суспільстві, набагато ширша, аніж вона означена, і виходить на проблему конфлікту культур і цивілізацій, на проблему стосунків особистості і суспільства, суверена і сюзерена, влади земної й небесної. Це проблема постійного зазіхання на особистість із боку будьякої влади за будь-якої формації: чи це були раб і господар, чи то васал і феодал… чи це буде сьогоднішній олігарх-роботодавець і працівник. Як натепер згаданий роботодавець набуває ваги життєдавця… З історії ми знаємо, якими спротивами супроводжувалися процеси ранньоісторичної ідентифікації, коли шляхом перепису намагалися обмежити особистість і її права на вільне пересування… Були заколоти, були повстання, були війни… Не забуваймо, що певною мірою формуванням нового віровчення — християнства — Рим може завдячувати домаганню своїми переписами обмежити особистість на її міграційні потреби… Збирання подушного було наслідком ранньоісторичної ідентифікації. Герой поеми “Мертві душі” нашого геніального М. В. Гоголя — Чичиков є втіленням абсурду переписів та ідентифікацій. А чого варта історія, відбита в повісті Ю. Тинянова “Поручик Кі-же”, де віртуальна особистість завдає стільки клопоту російським чиновникам. Проте я не можу оминути увагою і той лад, де процес ідентифікації було піднесено майже до абсолюту: “Нет печати — нет человека”… Для того щоб вирватися (у точному значенні слова) із села, потрібно було або вербуватися, або ж скоїти злочин, — лише тоді ти міг одержати довідку, яка свідчила про твою ідентичність. Можна було прожити ціле життя неідентифікованим у зоні замешкання, де тебе не лише формально ідентифікували, але й класифікували — голови колгоспів, коменданти гуртожитків, бригадири і просто “бугри”… Шлях до міста кожного мого перевесника — це шлях ідентифікації з твоєю нацією, яку називали нацією бандерівців, власовців і просто зрадників, це шлях приниження, коли тебе ставили щоразу на місце — “хохол”, це втрачання себе, адже в тебе відбирали твою мову, твої звичаї, твою історію… Шлях ідентифікації, який я пройшов особисто, — це шлях намагання відлучити мене від національних духовних первнів, шлях накидання мені абстрактної категорії — “совєтскій”… Цього не слід забувати. Проте, — які загрози несуть глобалістичні ідентифікаційні процеси? Про них також варто думати і запобігати найважливішому: розмиванню особистості, яке відбувається через потужні інформаційні, квазікультурні та економічні чинники. У Бога немає копій: кожна людина неповторна — від пучок до голосу. На превеликий жаль, цивілізація, прогрес, технічно озброюючи людину, здебільшого роззброюють її духовно. Інтенсивні цивілізаційні процеси останніх десятиріч супроводжуються прискореною моральною деградацією, духовною спустошеністю, інтелектуальним убозтвом. Доцільність витісняє цінність, прагматизм — душевну піднесеність. Економіко-центристська ідеологія, яка запанувала у світі, намагається підім’яти під себе всі складові божественної природи людини. Тому наше завдання полягає не в протестах, запереченні цивілізаційних здобутків, а в духовній кристалізації кожної особистості. Адже число, як і літера, — це велика абстракція, якою, власне, є і сам поділений ЧАС. І кожне ім’я є знаком особистості, своєрідною оболонкою нашого “Я”. І оте “Я” потрібно оберігати все життя від сатани, який хоче нас означити числом, від процесів “чипізації”, які набувають поширення у світі. Ідентифікація особи ніколи не буде означена лише цифрою або чипом, — вона у внутрішньому стані людини, у вірі, у відданості справі, якій людина служить. Тож поважаючи своїх громадян, їх право на свободу совісті, право на віросповідання й решту природних, невідчужуваних прав людини, гарантованих Конституцією, держава має подбати про альтернативні шляхи виконання громадянського обов’язку щодо ідентифікаційних номерів, пам’ятаючи, що технології контролю за поведінкою громадянина, формування масової свідомості й маніпулювання нею можуть обернутися проти самої людини. Тобто — засягнути на її душу.
z
Павло МОВЧАН
Стор. 4—5
Чарівна Марічка усміхається через роки.
Стор. 13
“Писання для нього було способом існування. Для нього найголовніше було щодня сісти за робочий стіл і працювати”. Стор. 10—11
УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 701 821 грн. 53 коп.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
