Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · с. 2сторінка оригіналу ↗

Оригінал українською · переклад оновлюється

ОБЕРЕЖНО: ДВЕРІ ЗАЧИНЯЮТЬСЯ (?)

Слово Просвіти, №27 за 2005 рік

ПОДІЯ z Фото І. Пилипенка Світлана ДОБРОВОЛЬСЬКА ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ z Анастасія БОГУСЛАВСЬКА міку, взаємовигідним розвитком промисловості й аграрного сектору), і порадами — зокрема щодо адаптації українського законодавства до європейських норм. Але Європа боїться конфліктувати з Росією, тому й пролунало не так давно сюрреалістичне формулювання: для України двері в ЄС і не відчинено, і не зачинено. Небажання деяких країн ЄС підписувати спільну для всіх, загальноєвропейську Конституцію не означає автоматичної відмови від розширення Євросоюзу, отже, не означає, що для України “двері зачинено”. Слід зважити на те, що громадяни окремих європейських країн побоюються глобалізації, здатної обмежити їхні права. Але проблема входження України у Спільну Європу має не лише зовнішній вимір. Те, що значна частина громадян України розмовляє російською мовою й визнає “російську” церкву, переконує Європу в тому, що українсько-російські зв’язки дуже міцні й історично виправдані. Якщо в нас до міфу про “колиску трьох братніх народів” уже не ставляться як до аксіоми, то світ різниці між поняттями “руський” і “російський” поки що не відчуває. Тому можна зрозуміти країни, у яких із національною ідентичністю проблем не існує: вони, підтримуючи ідею приєднання України до ЄС (за результатами опитування, пересічно 65 % населення європейських держав висловилися із цього питання позитивно), не хотіли б грати на руку “націоналістам”, провокуючи розкол у країні, де половина мешканців “за Росію”. На жаль, саме таке уявлення про Україну — “країну на межі двох культур” — має Європа. Нам варто активніше пояснювати світові і зросійщеним українцям, що так звані “націоналісти” в цьому випадку є державниками-лібералами — на відміну від тих, хто виступає за інтеграцію України в Росію під тим або іншим гаслом. Отже, ідеологічне протистояння в Україні існує між патріотами й космополітами. До останніх приєднуються, хоч як прикро усвідомлювати, люди — психологічні жертви “совка” з українським комплексом меншовартості чи його дзеркальним відбитком — російською шовіністичністю. Що може вдіяти Україна? Слід уникнути стану “сірої зони”, треба, щоб нас знали, розуміли й уміли ідентифікувати. Треба розуміти причини вагань ЄС і зробити все, щоб зменшити нашу залежність, у першу чергу, енергетичну й інформаційну, від Росії. А здобуватимемося на твердий ґрунт поки що самотужки. Після зачарування Помаранчевою революцією Європа лише тепер усвідомила, яку відповідальність покладає на неї “простягнута Україні рука”. І річ не лише в тому, що тяжко за цю руку витягнути з болота “велику, але бідну країну із засиллям корупції” (саме такими формулюваннями найчастіше послуговуються європейські видання), схоже, ще більше лякає Захід реакція на це з боку Росії. Країні “керованої демократії”, яка, не криючись, наміряється відродити велич колишньої “імперії зла”, сходять із рук навіть такі речі, як експропріація “ЮКОСа”, процес над Ходорковським, тобто відсутність чесних незаанґажованих судів, контроль над пресою, винищення “народу терористів”, ігри з ядерною зброєю. Чому ж Росії створено такі “особливі умови”? Звісно, найголовніше джерело впливу цієї країни на інші полягає в наявності в Росії великих запасів нафти й газу, яких потребує Європа й, цілком по-європейському, Україна. Крім того, країну з “бідним і націоналістично настроєним населенням” (вислів про Росію, узятий із закордонної преси) просто бояться. Найбільше стурбована тим, щоб “не дратувати російського ведмедя”, старенька Європа, яка виступає за лібералізм та демократію. Адже для того, щоб похитнути стабільність економіки європейських країн, Росії досить урізати постачання енергоносіїв чи підвищити на них ціни. Росія вважає нашу країну “зоною своїх стратегічних інтересів”. То що з того? Кожна країна має право визначати власні пріоритети розвитку. Однак питання про те, у чому ж полягають ці інтереси, навіть не стоїть, бо всім і так зрозуміло, що йдеться не стільки про економічну співпрацю, скільки про політичний та ідеологічний вплив на сусідню державу. Підтверджує цю думку прохолодне ставлення Росії до Польщі й конфлікт із країнами Прибалтики, що має суто ідеологічне, а не економічне підґрунтя. До речі, активна підтримка цими країнами намагань України ввійти до ЄС полягає не в якійсь абстрактній “русофобії”, а в природному бажанні не мати спільних кордонів із країною, що реалізує імперську політику, тобто, висловлюючись політкоректно, розширює “зони впливу”. Європа в досить скрутному становищі. Протекторату з боку Європи попросила країна, народ якої сповідує європейські цінності (а саме на них ґрунтується союз європейських держав), країна, якій можна було б допомогти й коштами (інвестиціями в еконожурналу “Пригоди”. Зачіска — це не єдине, що додає схожості головному редакторові журналу “Пригоди” Лесі Борсук-Янківській з українським прем’єром. Риси обличчя й фігура, одяг і навіть усмішка ввели в оману найдосвідченіших папараці. Мені вдалося поставити кілька запитань редакторові всеукраїнського журналу, “двійнику” Юлії Тимошенко — пані Лесі Борсук- Янківській. — Ваша коса — данина моді? — Довгу косу я маю стільки, скільки себе пам’ятаю. І, між іншим, не пані Юлія її вигадала — це старовинна українська зачіска. Колись українські жінки викладали косу довкола голови, бо так вона не заважала в роботі й гарно тримала очіпок — наш національний головний убір. Тепер така зачіска додає етнічного колориту, адже ми повертаємося до національних традицій, стає модним носити кіски, стрічки, вишиванки, лляний одяг. Але не кожна дівчина чи жінка може похвалитися косою. Це неабиякий клопіт — виростити довге волосся. — Принагідно хочу привітати Вас із перемогою на Виставці преси. Наскільки мені відомо, це вже друга перемога Ва! шого журналу. — Дякую за привітання. Нашу працю належно оцінили не лише читачі, а й досвідчене і компетентне журі — це приємно. Журнал “Пригоди” — моя гордість. Хтозна, може, згодом мені й захочеться спробувати себе в іншій ролі, але, напевне, не через зовнішню схожість із Прем’єр-міністром.

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин