“Колиска українського народу — село, де найкращі природні умови для формування генофонду нації”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
ІДЕОЛОГІЯ САМО- ВІДТВОРЕННЯ НАЦІЇ ШЛЯХ ПРИСКОРЕНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА — ЧЕРЕЗ АГРОКУЛЬТУРУ
Слово Просвіти, №27 за 2007 рік
Іван БУДЗАЙ, академік Української академії наук
Відповідь на це болюче питання перебуває у площині управління (керованості) суспільними процесами. У нас повністю відсутнє таке управління на засадах законів природи й національної ідеї, а не політичних догм. Не дотримуючись законів природи в системі управління, т. зв. еліта веде народ у невідомому напрямку та ще й із зав’язаними очима. Доказом такої некерованості є нинішній стан українського селянства. Чисельність сільського населення на початку здобуття Україною незалежності складала 29 млн. осіб, або 56 % загальної чисельності населення країни (52 млн. осіб). Сьогодні селян залишилося всього 15 млн. осіб, майже вдвічі менше. Де поділась половина? Соціально-промислова база селянства зруйнована до стану післявоєнного періоду. Яка причина? Нинішній цинічний спосіб господарювання на землі обходиться без селянства — орендна система землеробства залишила селян без землі, без роботи й без грошей. Наймолодша, репродуктивна частина селянства подалася світ за очі — наймитує на чужині. Новітня державна доктрина “зайвого селянства” розглядає селян лише як продуктивні сили АПК, які можна замінити повною механізацією землеробства, що й відбувається при орендному методі господарювання. Наведені факти свідчать про наявність стратегічної помилки керівництва України в аграрній політиці (не без відповідного впливу аграрної науки). Ця фатальна помилка позбавила суспільство керованості в своєму розвитку, а відтак негативно вплинула на життєвий рівень населення, загальмувала наш духовно-інтелектуальний та економічний поступ. У чому ж вина науки? Невизначеність функції селянства як основної продуктивної верстви українського суспільства і його потужного потенціалу для розвитку країни — велика біла пляма в національній науці, яка стала чорною плямою на долі України. Національна наука ігнорує селянство як демографічний стабілізатор суспільства за умови традиційної багатодітності селянських сімей (до 10 дітей). Нині в селян найнижча (наближена до нуля) вартість відтворення людського ресурсу — базового соціального чинника в національній економіці. Колиска українського народу — село, де найкращі природні умови для формування генофонду нації — здорових, інтелектуально здібних і належно вихованих поколінь. Від селянської праці залежить здоров’я, довголіття, добробут і щастя кожної людини в суспільстві, яка щоденно вживає продовольчий продукт — базовий засіб для її здоров’я. Селяни виробляють товар першої категорії ліквідності, який має статус натурального капіталу, визначає твердість національної валюти і стає вкраїні інфляційним стабілізатором. Умовно кажучи, перший друкарський верстат національної валюти працює в селі на землі. Кошти, одержані селянами за реалізовану продовольчу продукцію, набувають статусу суто інвестиційних, формують національний внутрішній інвестиційний капітал, найпотужніший в Україні, що дає можливість розвивати не тільки АПК, відроджувати село, селянство й землю, а й розвивати всі галузі економіки, малий і середній бізнес. Кошти селян формують найпотужніший у країні внутрішній платоспроможний ринок. Тільки село, селянство й земля можуть створювати безмежну кількість робочих місць для всього населення країни. З економічного погляду лише селяни спроможні реалізувати невичерпний природний потенціал триєдності абсолютної доданої вартості. Інший наш геніальний земляк, перший світовий учений-еколог Сергій Подолинський переконливо довів з позиції фізичної (не політичної) економії, що абсолютна додана вартість — це витвір сонячного випромінювання — фотосинтезу. Згідно з С. Подолинським, додану вартість необхідно розглядати як результат взаємодії матерії, енергії й інформації. Переводячи цю аксіому в практичну площину, використовуючи потенціал триєдності взаємодії землі, людини і науки, ми отримуємо фактично невичерпну додану вартість продукту першої категорії ліквідності, який вживає кожна людина щодня протягом усього життя. Триєдність є головним принципом ефективного розвитку духовного і матеріального світу. А земля спроможна продукувати цю додану вартість невичерпно — за умови людської праці на ній (усі інші природні ресурси вичерпні).
Теорія абсолютної (невичерпної) доданої вартості С. Подолинського спростовує марксівську схоластичну доктрину доданої вартості, яка є лише результатом фізичної праці людини. На жаль, цією доктриною досі керуються в Україні. А маємо керуватися мудрим розумом людським, а не капіталом, який призводить людство до самознищення. На поєднанні вчень двох наших геніальних земляків С. Подолинського і В. Вернадського й пропонується шлях прискореного розвитку українського суспільства через агрокультуру. Існує одна особливість у селянстві, яка безпосередньо впливає на розвиток суспільства і формування його генофонду — це спільне проживання і праця трьох поколінь (батьків, дітей і онуків), що єднаються в генетичній спадкоємності та практичній передачі досвіду попередніх поколінь. Лише селяни в змозі працювати спільно трьома поколіннями безперервно. За продуктивністю праці один селянин замінює трьох і більше робітників на фабриках чи заводах. Зростання кількості селян економічно найвигідніше. Потенціал українського селянства ще можливо використати для прискореного розвитку суспільства, підкріпивши його новими соціальними умовами та інноваційними технологіями. В інших країнах немає таких природних можливостей. Враховуючи, що в Парижі в інституті Пастера вже зберігається світовий еталон українського чорнозему — 1 м3, необхідно: зберегти для світової цивілізації й відродити українську землю як еталон життєво важливого для людства головного природного ресурсу планети; на еталонних землях і генофонді рослинництва, тваринництва, птахівництва зберегти світовий еталон природного органічного продовольчого і кормового продукту; на базі цих еталонів зберегти для світової цивілізації еталон людського генофонду. З такими пропозиціями Україна повинна звернутися до ООН про надання їй особливого статусу щодо збереження на її землях усіх видів генофонду для світової цивілізації. Необхідно терміново законодавчо заборонити впровадження в Україні будь-яких мутагенних технологій у рослинництві, тваринництві й птахівництві. Національним продуктом із безмежними експортними можливостями повинно стати природне органічне екологічно чисте продовольство, якому не має конкуренції на світовому продовольчому ринку. На виробництво такого продукту повинен бути зосереджений увесь національний потенціал. Українською національною особливістю є цілковита залежність рівня життя населення країни від чисельності й заможності селянства. Максимальне збагачення селян за рахунок інтенсифікації їхньої праці на власній землі із впровадженням нових біоенерготехнологій в українське землеробство повинно стати головною економічною стратегією Української держави. Для практичного впровадження такої моделі необхідно створити й затвердити парламентом Національну програму розвитку суспільства (НПРС). Головне завдання програми — подолання демографічної й генетичної криз, для чого необхідно відновити за 15 років чисельність сільського населення до 30 млн. осіб. За цей період здійснити повну перебудову українських сіл з умовами життя селян на рівні міста. За 15 років побудувати 10 мільйонів нових селянських садиб за проектом “Труд” — садибних комплексів з виробництва с/г продукції за новими біоенерготехнологіями на власних електричній і тепловій енергіях. Вартість однієї садиби “Труд” у комплексі з соціальною сферою, повним комунальним забезпеченням, благоустроєм сіл і відповідними дорогами 500 тис. грн. ($ 100 тис.). Загальна потреба в коштах — 5 трлн. грн. ($ 1.0 трлн). Щорічна потреба у коштах на перші 5 років сягає 200 млрд. грн. Де взяти такі кошти? Бюджет країни й банки відпадають. В Україні існує єдине джерело таких коштів — це кошти населення країни, які воно витрачає на харчування — до 250 млрд. грн. щорічно. Перед державою постане завдання на засадах ринкової економіки знайти спосіб концентрації цих коштів і повернення їх селянам — фактичним власникам усіх продовольчих ресурсів. Повернуті кошти селянам стають інвестиційними і спроможні здійснювати повну перебудову українських сіл. Подібна НПРС була прийнята як державна ще у 1994 р., мала назву програма “Стабілізації і розвитку продуктивних сил України”, або програма “Труд”, яка була затверджена Постановою ВР України від 24.02.1994, №4029- ХІІ. Я був співавтором цієї програми. На жаль, вона не була реалізована за відсутністю тоді фінансових можливостей держави (передбачалося бюджетне фінансування). Мені довелося скорегувати цю державну програму до вимог сьогодення, умов приватизації землі селянами та визначити позабюджетні джерела фінансування. Скорегована програма “Труд” одержала нову назву — “Будівська система землеробства (БСЗ)”. У чому полягає суть БСЗ? Використовується як стартовий потенціал унікального життєвого устрою українських селян — їхнє садибне домогосподарство — особисте селянське господарство (ОСГ). До ОСГ приєднується власна пайова орна земля і утворюється неподільний первинний технологічний комплекс як основа землеробства, де лише й можливе впровадження нових біоенерготехнологій для додаткового виробництва білка без використання орної землі — на біомасі методом фотосинтезу. У свою чергу селяни — власники садиб і землі — об’єднуються й утворюють велике сільське господарство з параметрами: площа об’єднаних пайових земель — до 25 тис. га; кількість об’єднаних ОСГ-комплексів — до 5 тис. одиниць. Об’єднуються власники, а не власність! Селяни наймають собі керівника утвореного господарства, який як інвестор зобов’язаний створити і зареєструвати юридичну особу (далі “Структуру”) для обслуговування господарства і укладення з нею договорів селян-власників ОСГ, які не набувають статусу юридичної особи. Умови укладення договорів: уся продукція з полів і садиб на правах власності належить селянам; всі без винятку доходи “Структури” від землеробства та будь-якої іншої діяльності є також власністю селян(!); керівник і його “Структура” одержує єдиний вид доходу — плату за послугу селянам у повному обробітку пайової землі, переробки всієї с/г продукції з полів і садиб та реалізації готового для вживання продовольства у роздрібній торговельній мережі, а також оптом іна експорт. Така плата за послугу здійснюється як доля(!) фактично досягнутих грошових доходів від кожного ОСГ, з яким укладено договір. Нараховується ця доля за підсумками господарського року, але не може перевищувати 30 % доходів селян. Впроваджується абсолютно нова справедлива система розподілу суспільного продукту і доходів від його реалізації та нові відносини між селянами й керівниками с/г виробництва, коли доходи останніх залежать виключно від досягнутих доходів селян (збагачення селян), максимально використовуючи потенціал триєдності абсолютної доданої вартості та ОСГ впровадженням нових біоенерготехнологій у землеробство. Принциповість нових сільських господарств за БСЗ — обов’язкове будівництво у них повного комплексу харчової переробної промисловості (ХПП) на базі власних теплоелектростанцій на газових турбінах потужністю 32 тис. квт із ККД до 90 %. Лише газові турбіни спроможні застосовувати місцеві енергоносії — біогаз, біоспирт, біопаливо, — одержані з біомаси. Загальна площа пайових земель, усе майно господарства і грошові кошти селян від реалізації с/г продукції передаються в управління керівникові господарства, що дає можливість ефективно управляти с/г виробництвом з метою одержання максимальних доходів. Пропонується надзвичайно цікава економічно вигідна схема застосування іноземного інвестиційного капіталу, який переважно спрямовується на будівництво всього комплексу переробної промисловості й місцевих теплоелектростанцій на газових турбінах. Утворені на іноземні інвестиції основні засоби виробництва передаються селянам у власність на умовах лізингу, що надає право інвестору отримувати 30 % від доходів селян іще долю продовольчого продукту за собівартістю для експорту його у свої країни. Необхідно невідкладно розпочати апробацію нових господарств за БСЗ, організувавши по одному в кожній області України (всього 25 господарств) із таким розрахунком, щоб увесь АПК перейшов на нову систему землеробства до 2017 р. Глибокий і тривалий, майже 10-річний, аналіз можливостей побудови міцної Української держави та стабільного українського суспільства доводить, що іншого шляху прискореного розвитку, як через аграрний сектор економіки, немає. Тільки за таких умов оновлення України на батьківщину повернуться наші трудові мігранти й частина діаспори, відновлюючи природну чисельність українського етнічного соціуму.
Україна займає територію в 1 % земної суші, а має 5,2 % світових запасів природних ресурсів, і що найголовніше — до 30 % світових запасів чорнозему. Маючи потужні продуктивні сили, достатній науковий потенціал і розвину* ту промисловість, Україна спроможна забезпечити продовольством половину населення Землі, а фактично не може належно нагодувати… власний народ — в Україні панує білковий голод. Яка причина такого ганебного парадоксального явища, що основна маса населення України віками живе в злиднях?!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
