“Все упованіє моє На тебе, мій пресвітлий раю”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
ШЕВЧЕНКІАНА
Слово Просвіти, №27 за 2007 рік
ПОГЛЯД
Людмила ІВАННІКОВА Ось лист до Варвари Рєпніної з Орської фортеці 28 лютого 1848 р. “Вчера я просидел до утра и не мог собраться с мыслями, чтобы кончить письмо; какое-то безотчетное состояние овладело мною (“Приидите все труждающиися и обремененные, и Аз успокою вы”). Перед благовестом к заутрени пришли мне на мысль слова Распятого за нас, и я как бы ожил, пошел к заутрени и так радостно, чисто молился, как может быть никогда прежде. Я теперь говею, и сегодня приобщался Святых Таин — желал бы, чтоб вся жизнь моя была так чиста и прекрасна, как сегоднешний день!” Тільки той, хто сам причащався хоч раз щиро з побожністю Святих Христових Таїн, може зрозуміти стан очищеної і просвітленої душі поета! А хто не причащався, про них говорив Шевченко у своєму “Щоденнику” (запис від 23 липня 1857 р.): “Для человекаматериалиста, которому Бог отказал в святом, радостном чувстве понимания Его благодати, Его нетленной красоты, для такого получеловека всякая теория прекрасного ничего больше, как пустая болтовня”. Ніде й ніколи Шевченко не виступав проти християнства як релігії, навпаки, ставив його вище за всякі релігії, філософії, теорії мистецтв. Це чітко висловлював він у спілкуванні з друзями, в листах і “Щоденнику”. Віра в Бога, свята Євангелія, читання Біблії рятували його в хвилини розпачу, були єдиною відрадою на засланні. Ось лист до А. Г. та Н. А. Родзянок від 23.10.1845 р.: “С того времени, как приехал я в Миргород, ни разу еще не выходил из комнаты и, ко всему этому, еще нечего читать. Если бы не Библия, то можно бы с ума сойти![…] Дочитываю Библию, а там… а там… опять начну”. А ось лист з Оренбурга до В. М. Рєпніної від 1.01.1850 р.: “Я теперь как падающий в бездну, готов за все ухватиться — ужасна безнадежность! Так ужасна, что одна только христианская философия может бороться с нею.[…] Единственная отрада моя в настоящее время — это Евангелие. Я читаю ее без изучения, ежедневно и ежечасно!” І в іншому листі до неї — від 7.03.1850 р. Т. Шевченко знову повідомляє: “Новый Завет я читаю с благоговейным трепетом. Вследствии этого чтения во мне родилась мысль описать сердце матери по жизни Пречистой Девы, Матери Спасителя. И другая — написать картину Распятого Сына Ея. Молю Господа, чтобы хоть когда-нибудь олицетворились мечты мои!” Здійснились — як ніхто в українській і світовій поезії возвеличив він образ Божої Матері”. Все упованіє моє На тебе, мій пресвітлий раю, На милосердіє твоє, Все упованіє моє На тебе, Мати, возлагаю, Святая сило всіх святих, Пренепорочная, благая! Це не просто вдале вживання церковнослов’янської мови, це — переплавлені в поезію слова численних православних молитов до Божої Матері, які, безперечно, знав Шевченко з дитинства. Називаючи Її Пречистою, достойно пєтою, Царицею Неба і землі, всеблагою, він ніде не відступає від православного догмата про
Божу Матір, хоча в поемі “Марія”, як зрозуміло з листа, через образ Богородиці прагне показати страждання всіх матерів усього людства. Свою поезію він порівнює з останньою лептою вдовиці, яка принесла в жертву Богу весь свій маєток, і тим увійшла до вічності, його ж вірші — це справді було все багатство, яке мав на цьому світі: А нині плач, і скорбь, і сльози Душі убогої — убогий Останню лепту подаю. Хоч поему “Марія” радянські літературознавці також намагалися вписати в рамки атеїстичної пропаганди, та проте, як видно зі спогадів сучасників, сам Шевченко ніколи не дозволяв жодного блюзнірства стосовно Божої Матері. Видатний шевченкознавець Павло Зайцев у своїй монографії “Життя Тараса Шевченка” описує арешт поета в липні 1859 р. на Україні. Приводом до нього стала розмова, яку спровокував польський шляхтич Козловський. Київський генерал-губернатор І. Васільчіков подав рапорт шефу жандармерії, в якому навів свідчення самого Т. Г. Шевченка: “За сніданком Козловський розпочав з ним богословську розмову; щоб припинити цю розмову, Шевченко сказав, що теологія без живого Бога не може створити навіть древесного листка; згодом Козловський знову запитався Шевченка, що він думає про Матір Ісуса Христа, на що Шевченко відповів: перед Матір’ю Того, Хто постраждав і вмер за нас на хресті, ми повинні благоговіти, [бо] якби Вона не родила Бога, то була б звичайною жінкою” (с. 336). П. Зайцев зауважує, що пан Козловський, який з’явився непрошений на гору, де Шевченко вибирав місце для побудови хати (біля с. Пекарі), та ще й розпочав провокаційну розмову, був, безперечно, поліційним агентом! І метою цієї провокації було виселення Шевченка назавжди з України. Ось як подібні до цих агентів теперішні агентики-“патріоти”, які так само намагаються звинуватити Шевченка у богохульстві, посіяти сум’яття в наших душах! У тій же монографії П. Зайцева далі читаємо: “Урядовець, що відбирав наведене пояснення, засвідчує, що Шевченко, оскільки можна вивести із спостереження над ним і міркувань його про різні предмети, — безумовно, відданий вірі своїх предків, і що в ньому помітна навіть вроджена, зовсім не захована нехіть до всього латинського й польського”, — тобто до католицизму. А. О. Козачковський згадує: “Я был свидетелем, когда он, слушая кощунство хозяина, у которого жил, сказал: “Издеваться над теми нравственноBрелигиозными убеждениями, которые освящены веками и миллионами людей, неразумно и преB ступно” (Воспоминания о Тарасе Шевченко. — К., Дніпро, 1988. — С. 90). Тобто з усього видно, що Тарас Григорович не тільки сам не вдавався до блюзнірства, а й присікав усілякі подібні розмови та давав жорстку відповідь усім провокаторам. Справді, в поезії ми нерідко знаходимо докори на адресу християн, але це не викриття християнства як релігійного вчення, а засудження фарисейства у християнстві, тієї багатовікової хвороби, при якій віра підміняється обрядовір’ям, а за ним маскується цілком протилежна сутність. Такі християни гірші за язичників! Завдяки їм Церква служить засобом поневолення інших
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
