Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Все упованіє моє На тебе, мій пресвітлий раю”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

РЕЛІГІЙНІСТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА — МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?

Слово Просвіти, №27 за 2007 рік

Ось уже майже два століття Тарас Шевченко об’єднує націю, став її символом між наро* дами, її духом у Всесвіті. Він — поза часом, понад зміною політичних режимів і настроїв, він — уособлення вічності. Все минає, а він залишається як образ істини. Це добре усвідомлю* ють усі антиукраїнські сили: забери в нас Шевченка, і не стане України, не стане народу. То* му й мета їхня — спримітизувати, принизити генія, зробити його подібним до себе, своїм спільником шляхом фальсифікації його творчості — й ще раз одурити! Послухаєш їх, і скла* дається враження, що Тарас Шевченко був водночас комуністом, богоборцем, антисемітом і тільки те й робив, що виступав проти Бога, проти Церкви Христової, осуджував і зневажав християн, заперечував Священне Писання — Біблію, Євангелію, Псалтир… Що ж, воістину на них справджуються слова псалмоспівця Давида: “Ідоли язичників — срібло й золото, творіння рук людських: мають уста й не говорять, мають очі й не бачать, мають вуха й не чують, і нема дихання в устах їх. Подібні до них будуть і ті, що роблять їх, і ті, що надіються на них!” (Псалом 134, 15—18). Уподібнюючись до ідолів, вони справді на* магаються не бачити очевидного, не чути самого Шевченка, який дав відповідь цим блу* дословам не лише в поезії, а й у своєму “Щоденнику” та особистому листуванні. Але хто знає ці слова поета, хто звертається до них? Як правило, коли говориться про релігійність Шевченка, увага концентрується лише на його творчості (хоча, як відомо, ліричний герой не завжди тотожний з автором). Тож послухаймо голос самого Тараса, як він розмовляв зі своїми друзями, із самим собою. народів, експлуатації, духовного розбрату. Ключ до розуміння цих поезій дає Тарас Шевченко у своєму “Щоденнику” (19 липня 1857 р.): “Трибунал под председательством самого сатаны не мог бы произнести такого холодного, нечеловеческого приговора. А бездушные исполнители приговора исполнили его с возмутительной точностью. Август-язычник, ссылая Назона к диким гетам, не запретил ему ПИСАТЬ И РИСОВАТЬ. А христианин Николай запретил мне то и другое. Оба палачи. Но один из них палач-христианин! И христианин девятнадцатого века, в глазах которого выросло огромнейшее государство в мире, выросло на началах Христовой заповеди!” Не вчення Христа засуджував поет, а тих, хто іменем Христа творив і творить тепер діла темряви. Ось запис від 29 липня 1857 р.: “Сегодня празднуем память величайших двух провозвестников любви и мира. Великий в христианском мире праздник! А у нас колоссальнейшее пьянство по случаю храмового праздника. О святые, великие верховные апостолы, если бы вы знали, как мы запачкали, как изорудовали провозглашенную вами простую, прекрасную, светлую истину! Вы предрекли лжеучителей, и ваше пророчество сбылось! […]Истина стара и, следовательно, должна быть понятна, вразумительна, а вашей истине, которой вы были крестными отцами, минает уже 1857 годочек. Удивительно, как тупо человечество!” Прикро, що через 150 років крик душі поета звучить актуально… Неодноразово в листах до Варвари Рєпніної Тарас Григороза 9 січня 1857 р.: “К шестимесячной пытке прибавляют еще четыре дня. Дикое преступление! А между тем безсознательное. Следовательно только вандализм, а не преступление. И я с умилением сердца повторял слова Распятого Человеколюбца: Прости им, не видят бо, что творят!” Інша велика християнська чеснота, якої досягти може не кожен християнин, а лише той, який має віру нелицемірну, безперервно молиться і працює духовно над власним удосконаленням — це смирення. Це — найвища досконалість, яку може досягти людина в земному житті і яка вміщує всі інші чесноти. І Тарас Григорович досяг її — з листів і щоденникових записів вимальовується образ великого його смирення перед людьми, перед волею Божою (але не перед злом!). “Опи-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин