“Суспільство завжди забирає частину свободи у митців”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
«ВІДКРИТА НІЧ” НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ...»
Слово Просвіти, №27 за 2007 рік
Уляна ГЛІБЧУК
В українській кіногалузі склалася пара* доксальна ситуація. Попри те, що наші фільми отримують нагороди на престиж* них європейських кінофестивалях, не раз доводилося чути, що українського кіно не існує. Можемо похвалитися і “Золотою пальмовою гілкою”, і “Срібним ведме* дем”... і на цьому все. В Україні не знайомі з творчістю вітчизняних режисерів. Хіба що “Відкрита ніч” прочинить двері у невідомий світ. Уже вдруге фестиваль відбувся у фор* маті живої телетрансляції. Так званий “другий дубль”. Його засновник та незмін* ний директор Михайло Іллєнко розмірко* вує про плюси та мінуси “Відкритої ночі”...
— Зараз важко їх чітко окреслити. Ми вже давно рухалися саме до такого формату — телевізійної трансляції, але довгий час не складалося. То з технічних причин, то з фінансових. Цього року відбувся “другий дубль”. Фестиваль від першого фільму до останнього перетворився на таку собі відкриту форму спілкування українського кіно з нашим глядачем. Маємо дефіцит такого спілкування. Тож на живий ефір великі сподівання. Якщо не з першого і не з другого дубля, то з наступних цей фестиваль набуватиме більшого розголосу і популярності. Це має бути саме український фестиваль. Його не сплутаєш ні з російським, ні з голівудським кінематографом. — Чи є в Європі подібний досвід теле* трансляції у прямому ефірі? — Може, десь і є, але я поки що не знайшов. Швидше за все “Відкрита ніч” є унікальною... — На жаль, вимушеною унікальністю... Адже цей ексклюзив викликаний негатив* ним становищем нашого кіно. — Звичайно. Пряма телетрансляція спричинена катастрофічним становищем нашого кіно. Іде відверта війна за ринок. Ми обслуговуємо російського та американського виробника. У нашу кіногалузь повертаються копійки, їх не вистачає навіть на самовідтворення вітчизняного кінопроцесу. “Відкрита ніч” — це спроба протистояння. — Як змінилося наповнення фестива* лю? Його якість... — Фільми дуже різні. Я не прихильник снобістської точки зору, що на фестивалі мають бути суцільні шедеври. Вважаю, що треба насамперед дбати про повнокровний процес. Нехай там будуть різні картини: і яскраві, і недосконалі. Я не візьму на себе, як деякі, сміливість стверджувати, що на фестивалі геніального було 0,8 відсотка, а решта не варта уваги. Такі твердження наївні. Час усе розставить на свої місця. Переконаний, що без процесу неможлива поява шедевру, і саме фестиваль провокує якісніший рівень. Хоч його можливості не назвеш потужними... — Пане Михайле, якою буде доля при* наймні переможців? — Пані Ганна Чміль, яка очолює службу кінематографії, була на відкритті фестивалю. Вона сказала, що зробить усе, аби ті, що вийшли на перший план у студентському конкурсі, одержали короткометражні дебюти, а ті, що перемогли в дебюті, отримали повнометражний фільм. Це був би дуже серйозний внесок. Сподіваюся, так і буде. — Існує думка, що хоч українське кіно посідає престижні місця на престижних єв* ропейських фестивалях, українського кіно не існує. Чи є щось справедливе в подібних твердженнях? — Так. Вони небезпідставні. Нікому не хочеться віддавати ринок збуту. У нас повністю, або на 99 %, ринок захоплений. Прокатний, телевізійний, відео, піратський, кабельне телебачення. Всі варіанти ринку окуповані. Його власникам не вигідно, щоб українські режисери чи продюсери бодай на один крок повернули собі цей ринок. Тому й обороняються так агресивно. Адже з кожним якісним фільмом територія загарбання зменшується. Там крутяться фантастичні гроші. І це відверта війна. Всі прибутки від цього ринку висмоктуються з України, а заодно твориться міф, що вітчизняного кіно немає. На європейських фестивалях хід українського кіно зупинити неможливо, тому що там уже діють зовсім інші закони. Зате реально тут, на окупованій території... Ситуацію можуть змінити тільки державні закони, які захистять вітчизняного виробника.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
