“Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся!” П. Куліш · с. 10сторінка оригіналу ↗
ІВАН ОГІЄНКО: «МОВА — ТО СЕРЦЕ НАРОДУ: ЖИВЕ МОВА — ЖИВЕ НАРОД»
Слово Просвіти, №27 за 2007 рік
ку, коли він працював професором в університеті Св. Володимира в Києві. Першим серед викладачів цього вкрай зрусифікованого навчального закладу він почав читати лекції українською мовою. Активно працюючи у товаристві “Просвіта”, І. Огієнко створив і видав майже два десятки підручників з української мови. І вже як міністр освіти УНР очолив комісію, яка розробила основні правила українського правопису. Він заснував Український народний університет — перший національний вищий навчальний заклад. За його ініціативою були відкриті Українська педагогічна академія (нині столичний Педагогічний університет), Кам’янець-Подільський державний університет, першим ректором якого був І. Огієнко. Наприкінці 1920 року, після остаточної перемоги більшовицької влади в Україні, І. Огієнко з сім’єю був змушений виїхати за кордон. Піввіку пройшов він у пошуках прихистку дорогами Польщі, Швейцарії, Німеччини, Америки, Канади… Важлива подія в житті вченого — прийняття ним чернецтва (1940 р.) і обрання спочатку єпископом, а з 1944 року — митрополитом (під ім’ям Іларіон) Греко-Православної Церкви. У цій іпостасі І. Огієнко багато зробив для організації і піднесення релігійно-національного життя українців-емігрантів, для підтримки рідної мови і культури. Помер І. Огієнко 29 березня 1972 року в Монреалі (Канада).
* * * Головними чинниками національного виховання Іван Огієнко вважав сім’ю, рідну мову, Церкву, культуру. Концептуальним виразом поглядів ученого на засади національного навчання є праця “Наука про рідномовні обов’язки. Рідномовний Катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства”. Вона написана 1936 року, призначалася українцям, які жили в умовах етнічної усамітненості й утисків з боку влади метрополії (Польщі). Її концептуальна суть — рідна мова є запорукою єдності й збереження української нації — не втратила актуальності й донині. Закономірно, що ця праця зараз привертає особливу увагу жителів Донеччини. На тлі мовних баталій, що вже кілька років ведуться в області, недавня заява секретаря Донецької міськради, не останньої людини в Партії реґіонів Миколи Левченка, звучить занадто тривожно і провокаційно: “В Україні державною мовою повинна бути одна — російська. І так рано чи пізно буде. Після надання статусу державної російській мові необхідність розмовляти українською просто відпаде… Російська мова не витіснить українську — нічого витісняти….” Не встряватимемо в полеміку з самозванцем від “мовознавства”: це не тема цих нотаток. Але пам’ятаючи про загрозу існуванню української мови на Донеччині, необхідно ще раз перечитати текст брошури, пройнятися думками і тривогами Івана Огієнка. Праця “Наука про рідномовні обов’язки…” написана у формі повчань і гасел, що мають бути засвоєні читачами і служити їм керівництвом до дії. Для нас, нинішніх просвітян, це, крім усього, всеосяжна програма необхідних заходів і можливих засобів збереження, плекання і розвитку рідної мови. Прислухаємось до мудрих слів автора. — Рідна мова — то мова наших батьків і мова народу, до якого належимо. — Народ, що не розуміє сили і значення рідної мови й не працює для збільшення її культури, не скоро стане свідомою нацією й не стоїть на дорозі до державності. — Найголовніший обов’язок кожної держави — всіма можливими силами дбати про якнайкращий розвиток спільної для всіх племен її народу літературної мови як найміцнішої основи для його духовного об’єднання. — Держава, що не об’єднує всіх племен свого народу спільною соборною літературною мовою, завжди наражена й на політичне роз’єднання цих племен. — На кожному кроці й кожної хвилини охороняй честь рідної мо-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
