“Ідея Великої України не вмерла і не вмре”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
ПЕРШІ ЛАУРЕАТИ КОНКУРСУ РАДІОП’ЄС
Слово Просвіти, №27 за 2007 рік
Світлана КОРОНЕНКО
Журі Першого всеукраїнського конкурсу радіоп’єс “Відродимо забутий жанр”, заснованого Національною радіокомпанією України, визначило переможців із майже 500 надісланих радіоп’єс. Після палких дебатів членів журі, а серед них — голова журі, президент Національної радіокомпанії України Віктор Набруско, Шевченківський лауреат Михайло Слабошпицький, народна артистка України Лариса Кадирова, відома актриса Галина Стефанова, драматурги Ілля Хоменко і Володимир Фоменко, режисер Василь Обручов, було названо переможців. Володарем першої премії став ВолоB димир Лис (м. Луцьк) за радіоп’єсу “Полювання на брата”. Друге місце поділили Людмила ДаньB ко (м. Краматорськ Донецької області) за радіоп’єсу “Уживана труна” і Богдан Мельничук (м. Тернопіль) за радіоп’єсу “Тодось і Зонька”. Третє місце було також поділено між Сергієм Щученком (м. Київ) за радіоп’єсу “Бабай” та Іриною Розовик (м. Переяслав-Хмельницький Київської області) за радіоп’єсу “Безпека життєдіяльності”. Перша премія складає 5000 гривень, друга — 3000 гривень і третя — 2 тисячі гривень. Було також визначено 7 лауреатів конкурсу: Сергій Щученко, м. Київ (“Повернення”), Анатолій Маляров, м. Миколаїв (“Гра в минуле”), Наталя Бучель, м. Київ (“Світ поміж рядками”), Володимир Даниленко, м. Київ (за 2 радіоп’єси “Перемикаючи канали” і “Бесараб, Бесарабський ринок і дух Довженка), Наталія Коломієць, м. Вінниця (“Хрематофобія”), Леся Іваненко, м. Київ (“Отака музика”). Всі радіоп’єси, які вийшли у фінал, будуть поставлені й прозвучать в ефірі Першої та Третьої програм Українського радіо.
із Запоріжжя, — робить незвичайно важливу роботу для сучасних і майбутніх поколінь України”. Дбало УПЛДМ також і про видання українських книжок на Батьківщині. Не одна книжка побачила світ за підтримки наших одержимців із того далека. Тепер Леся Храплива-Щур — пресовий референт Управи Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради Світового Конґресу Українців. Пам’ятаю й щиру зацікавленість її долею українознавчої газети для українського шкільництва “Жива вода”, яку я редагував понад одинадцять років. Пані Леся була членом редколегії, надсилала свої трепетні матеріали, не раз висловлювала високу оцінку часопису, сприяла поширенню його серед українського шкільництва. Не раз доводилося чути, що все вона творить і робить за голосом душі. Народилася Леся Храплива у Львові (1927), де й провела своє дитинство. Там вона й досі душею, хоч доля закинула її у далекий край. Сімнадцятилітньою вона опинилась у Німеччині, де вивчала медицину та біологію. Тоді — США. У Нью-Йорку при Інституті Наукового Товариства імені Т. Г. Шевченка вивчала україністику. Далі — викладацька, літературна робота, “Пласт”, журнали “Готуйсь!”, “Відгукніться!” Тепер Леся Храплива-Щур — член Національної спілки письменників України. Як поет і прозаїк відома і на Батьківщині, й на всіх обширах проживання українців у світі. Воістину справдилася її давня мрія, “щоб нас знали й читали в рідному краї”. Твори Лесі Храпливої-Щур друкувалися в Україні в шкільних читанках, у хрестоматіях “Рідне слово” та “Український садочок”, виходили окремими виданнями (“Писанка українським дітям”, “Українські народні звичаїв сучасному побуті”). Вітаючи пані Лесю з її врожайним вісімдесятиліттям, слід подякувати їй за самовіддану працю на благо української ідеї й побажати доброго здоров’я та щирого поцінування її творчості.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
