Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Без розширення кордонів імперії існувати не можуть”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

ІМПЕРІЯМ ПРИТАМАННА АГРЕСІЯ Українські й російські історики аналізують наше непросте спільне минуле

Слово Просвіти, №27 за 2008 рік

Петро АНТОНЕНКО Теза, винесена в заголовок, вималювалася під час дискусії вчених на ІV Міжнародній науковій конференції “Російська імперія в історичній ретроспективі”, яку провів у Чернігові історичний факультет педагогічного університету ім. Т. Шевченка. Участь, окрім наших науковців, узяли також учені з Росії й Білорусі. Попри те, що вчені були громадянами трьох незалежних держав, представляли різні наукові школи, не могли бути відірваними від сьогодення, від політики, переважав науковий підхід. Саме тому й вималювався цей висновок — у науковому плані, без образи для будь-якої нації чи держави. Російської — насамперед, адже досліджували саме її. Хронологічно рамки семінару були чітко окреслені двома століттями — ХVІІІ і ХІХ: час найбільшої могутності Російської імперії. Дослідження істориків були різнобічними та глибинними: “Рух декабристів як історіографічна проблема”; “Поляк, росіянин і єврей як друзі й вороги “російської справи”; “Резиденція гетьмана Івана Мазепи на Гончарівці в Батурині”; “Пам’яткоохоронна діяльність церковних установ Чернігівської єпархії у ХVІІІ— на початку ХІХ ст.”; “Створення військових поселень російської армії в Київській та Подільській губерніях”; “Асканія Нова — зразкове господарство на Півдні Росії (1818—1919 рр.)”; “Менталітет горян Північного Кавказу очима російських письменників ХІХ століття”. Одним з тих, хто організовував цю конференцію, був завідувач кафедри всесвітньої історії педуніверситету, доктор історичних наук, професор Костянтин Ячменіхін. — Костянтине Михайловичу, розкаA жіть про цей цикл ваших наукових конфеA ренцій. — Університет уже вчетверте проводить таке зібрання. Зараз зосереджуємося на російській історії, бо в нашому ВНЗ почала формуватися досить потужна школа історичної русистики, а фахівців із російської історії в Україні небагато. У цій конференції взяли участь представники вищих навчальних закладів з Москви, Казані, Білгорода, Брянська, Гомеля, Чернігова, Дніпропетровська, Харкова, Києва, Криму. — Термін “імперія” набув якогось неA гативного забарвлення. Як до нього ставляться вчені, зокрема російські? — Фахівці-історики (рівень наших зіб< рань дуже високий) ставляться до нього спокійно, адже імперія як форма існування держави — річ суто історична. Була Римська імперія, Австро-Угорська, Британська. Вони існують, розпадаються. Те саме щодо Росій< ської імперії. Вона існувала, бо були певні природні й етнографічні умови. Знаємо, що сталося з цією імперією. Тому не треба ляка< тися цього терміна. Російська імперія як ут< ворення мала свої плюси і мінуси: когось за< хищала, а когось гнітила. — Оскільки йдеться про Росію, зрозу# міло, що тема гостра й неоднозначна. Хтось заявляє, що Україна “вийшла” з Російської імперії, хтось — що Росія з Ук# раїнської (так іноді називають Київську Русь). Як у вас проходило обговорення цих гострих тем? — Зичайно, гострих питань не обминути. Наприклад проблему зросійщення. Такі дис< кусії в нас уже виникли. Зросійщення й обру< Петро МАСЛЯК Росія — найбільша за площею держава світу (17,1 млн квадратних кілометрів), володіє величезними природними ресурсами, територія слабо освоєна і заселена. “Хіба в Росії немає ніяких внутрішніх проблем, що вона всі свої зусилля концентрує на проблемах України і Грузії, а також інших пострадянських держав?” — часто запитують студенти. Якщо у світі є країна, де внутрішніх проблем найбільше на планеті та яких роками не розв’язують, то це саме Росія. Цілі її реґіони зруйнувала війна, вони вимагають щоденної копіткої роботи і величезного вкладення грошей на відновлення. Місто Грозний, столиця Чечні-Ічкерії, має вигляд Сталінграда чи Берліна після Другої світової війни. Доріг немає, і щоб відкинути сумніви, можна скористатися однією з пошукових систем Інтернету. Нічого схожого в Україні нема і бути не може. Проїжджаючи селами багатьох областей європейської частини Росії, можна подумати, що ними пройшовся Мамай або Чингісхан. Ферми розбито, дороги в ганебному сіння — це одне й те саме? Як фахівець, учений, вважаю, що гострі моменти треба розглядати й розв’язувати науково, а не по< літично. В науці не може бути що, мовляв, “Треба вважати ось так!” — Цього року відзначатимеA мо 300#річчя спалення БатуриA на. Натомість росіяни нагадуA ють, що ще задовго до БатуриA на український гетьман СагайA дачний спалив мало не пів# Московії, дійшовши до МосA кви. Як обговорювати такі госA трі теми? — Так, гетьман 1618 року разом з польським королем Владиславом підійшов до Москви. Спалення Батурина — трагедія для міста, а для російських військ це була війна. Мазепа перейшов на бік Швеції, в його столиці було багато артилерії й боєприпасів, і це треба було забрати. Тобто тут різні погляди з двох боків, які привести до спільного для всіх знаменника неможливо. Для наших фахівців, звичайно, постає питання: невже не можна було у Батурині залишити живими жінок, дітей? Але пригадаймо, що ці події відбулися на початку XVIII століття — час зовсім інших умов воєн. Фортецю, яка не здавалася, після її взяття на три дні віддавали на розграбування. — Що скажете про ідею написання разом з російськими істориками спільA них підручників з нашої нелегкої, але спільної історії? — Робота йшла непросто, бо були проблеми узгодження і з одного, й з другого боку. Найголовніше було зняти різкі випади однієї країни проти іншої. Підготовлені рукописи проходили рецензування. Але таких підручників, принаймні для України, поки що не бачу. — Зараз у Росії посилено “розкручу# ють” національну ідею. Ставлення до цього неоднозначне. Це чи реанімація шовінізму, чи національне відродження, яке у нас ставлять за приклад. Ось, мов# ляв, як треба виховувати патріотизм. Що кажуть з приводу цього вчені? — На цій конференції ми не торкалися сучасності. Але як громадянин, історик можу сказати, що національна ідея особливо активізувалася в Росії в кінці ХІХ—на початку ХХ століття. Це знаменита тріада: “православ’я, самодержавство, народність”. Як це буде зараз? Православ’я є. Народ є. А що робити із “самодержавством”, навіть не знаю. Мене більше цікавить наша українська національна ідея. Але поки що не бачу, щоб хтось зміг її сформулювати. Для мене, вченого, національна ідея — це архів, бібліотека, університет. Тут і гартується національна ідея. Якщо держава повернеться обличчям до цього, буде добре. А поки що ми прагнули проаналізувати, чи нас, українців і росіян, щось об’єднує чи роз’єднує, та імперія була штучною чи природною. Це була своєрідна держава, спочатку закрита від Європи. Потім Петро І, його наступники почали відкривати вікно в Європу. Дехто з імператорів дивився на Захід, як Олександр ІІ. Дехто — на Південь, як Катерина ІІ. Імперія як державне утворення без розширення кордонів існувати не може. Тому в Росії була потужна армія, і їй надавали такої великої уваги самодержці. А чоловіки-імператори всі були військовими. Це особливість саме імперської влади. Навіщо Росії був потрібен Казахстан, Середня Азія? Щоб якомога далі відсувати кордони. Інша річ, як це сприймають в історіографії. За радянських часів імперію трактували як принесення “диким народам” цивілізації. Зараз історики більш помірковані. З одного боку, імперія справді відкривала на здобутих територіях школи, будувала заводи, а з другого — насаджувала свою мову, культуру, ментальність. — Отже, потреба в розширенні, тобто анексія, агресія були притаманні імперії незважаючи на те, що важко було втри# мувати території. — Проблема в тому, що за відносно невеликої кількості суто російського населення такі простори освоїти практично було неможливо — від Уралу до Далекого Сходу. — То, може, їх освоювали за допомо# гою місцевої еліти? — Чому купили наприклад українську еліту? Бо дали козацькій верхівці права дворянства, всілякі аксельбанти, погони, чини, маєтності. Хтось пам’ятав, що він козацького роду, а хтось забув. Українська еліта відігравала величезну роль у житті імперії, зокрема при царському дворі. *** Яка ж позиція російських учених? Ще одна наша співрозмовниця — Оксана Кияновська з Москви, доктор історичних наук, професор Російського державного гуманітарного університету. — Оксано Іванівно, як Ви потрапили на цю конференцію? — У мене давні наукові зв’язки з Украї< ною, і не лише наукові: мій батько з Харкова, мама з Одеси, потім вони переїхали жити до Москви. Коли я стала нау< ковцем, то зав’язала тісні контакти з Києвом, Черні< говом. В Україні вийшло чимало моїх наукових пуб< лікацій, не раз бувала тут на наукових конференціях, куди мене запрошував Костянтин Михайлович Яч< меніхін, з яким ми давно співпрацюємо. — Російська націоA нальна ідея — це патріоA тизм чи шовінізм? — Підйому національної ідеї в Росії не бачу. Та і як можна говорити про якусь національну ідею, коли три чверті населення країни живе в бідності, злиднях! — А марші молоді, яку хтось називає фашистами, а хтось — істинними патріоA тами? — Це проплачені владою зібрання моло< дих людей, яким нікуди себе подіти. Нор< мальні люди сміються з цього. — А погроми в Петербурзі, вбивства “інородців”? — Ви про скінхедів? Виродки є скрізь. Це просто екстремізм, яка ж тут національна ідея? — Ще одна болюча тема. З України вивезли, здебільшого до Росії, багато національних реліквій, архівів, культурA них цінностей. Порушують питання про їхнє повернення. — Складне питання. Я не політик, але ду< маю, щоб запобігати конфліктам, слід усе залишити так, як є. Бо тоді почнеться: ви нам Крим віддайте, ще щось. — Що скажете про ідею створення спільних російсько#українських підруч# ників з історії? — Це нормальна ідея. Треба лише, щоб до цього не мали стосунку політики, пред< ставники влади, бо вони таке захочуть напи< сати, що потім не з’ясуєш, де правда, а де напівправда. Тому треба дати можливість попрацювати вченим. Нашу історію дуже важко розділити: століттями була єдина держава. На жаль, історія Росії зараз дуже політизована, її подають під таким імперським соусом, що це дуже не подобається справжнім ученим. — У Росії хоч згадують, що “видатні російські композитори” Бортнянський, Березовський, Ведель — це українці? — Безперечно, про це знають, як і про те, що Гоголь був українцем, Булгаков народив< ся в Києві. Тож як їх ділити? У нас більше то< го, що об’єднує, ніж того, що роз’єднує. Малюнок С. Мізернюка *** Ось така думка нашої гості. Хтось може з чимось погоджуватися, з чимось — ні. Але незаперечно одне: історію, хоч би якою складною вона була, треба досліджувати. Спокійно, серйозно, виважено.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин