“Безсмертя дає людині Любов”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
НЕЗАБУТНІ
Слово Просвіти, №27 за 2008 рік
Олена ІВАНОВСЬКА, завідувач кафедри фольклористики Київського національного університету ім. Т. Шевченка, доктор філологічних наук
Травневого дня два роки тому відійшла у вічність велика українка, яку народило Поділля, сформував Київ, виплекав Шевченків університет, — Лідія Дунаєвська. “Десь тут була подоляночка!..” — а тепер вона у незбагненному “там”. Але її слід — учні, наукові праці, численні збірники народних казок, на яких ми виростили своїх дітей-онуків, її поезії, що чекають свого видання, її ювілей (28 червня їй мало б виповнитися 60)… Ось уже другий рік поспіль, зайшовши до першокурсників на першу лекцію та ознайомивши їх із предметом “фольклористика”, розповідаю про свого Учителя як про Майстра і вкотре ловлю себе на думці, що слова Ліни Костенко: Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. А підмайстри іще не зробились майстрами. А робота не жде. Її треба робить… — сказано саме про Лідію Францівну. Світлий образ Лідії Францівни сьогодні нас, її учнів, єднає. Ми згадуємо великого Майстра філології — жінку-трудівницю, жінку-науковця, жінку-вчителя. У серці та в пам’яті зберігаємо власний образ, власну історію спілкування з нею… Проте кожен із нас відчув на своїй долі дотик її добротворчості. Мала ця тендітна жінка велику магічну силу вселяти віру в себе, у свою непересічність, у те, що наука — це не винятковий дар, який дається одиницям, а насамперед — невтомна праця. Як і всі мої однокурсники, полюбила її з першої лекції. Ми асоціювали її зі світлом і простотою, бо народнопоетична творчість давалась усім легко тому, що наша викладачка перетворювала кожну лекцію на феєрію, бо все, почуте з уст Дунаєвської, здавалося нам знайомим, але дивним чином забутим, а вона повертала нам ці знання, повертала до першовитоків власного “я”, у дитинство, до нас самих… Коли я, закінчивши філологічний факультет та народивши сина, випадково зустріла Лідію Францівну, за 15 хвилин нашого спілкування вже була переконана, що й аспірантура, і фольклористична діяльність Ганни Барвінок — це те, чим хочу займатися протягом наступних років. Лідія Францівна володіла майстерністю переконувати, і таємниця цієї майстерності мені розкрилася зовсім недавно: треба вірити у слово і без пафосу ставитися до себе самого.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
