Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Безсмертя дає людині Любов”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ВИНЯТКОВИЙ ДАР ЛЮБОВІ

Слово Просвіти, №27 за 2008 рік

Просто і щиро ввела мене в світ науки мій Учитель. Слова Галини Усатенко на роковинах запали в душу: вона, назвавши нас учнями Дунаєвської, висловила надію, що ми станемо гідними її імені. Думаю, що життя або утвердить нас у цьому статусі, або позбавить цього права. Дунаєвська, віддаючи зі щедрістю свої знання, час, допомагала пройти всі складності написання наукової праці, захисту в Спеціалізованій раді, не влаштовувала ініціальних проб на вірність собі як науковому керівникові, як учителю. Вона покладала це на розсуд життя. У цьому її велика педагогічна й людська майстерність і мудрість. У житті вона керувалася принципом: робити добро навіть тоді, коли цього не помічають, не чекаючи на подяки і визнання. Наукова школа Дунаєвської у вітчизняній фольклористиці ще чекає на ґрунтовне осмислення та вивчення. Проте вже сьогодні можна констатувати, що тематична поліфонія праць, виконаних під її орудою, засвідчує широкий спектр наукових зацікавлень Лідії Францівни та її прагнення заповнити якомога більше лакун науки про народну творчість: в історіографії (дисертаційні роботи з фольклористичної діяльності П. Куліша (Ж. Янковська), братів Рудченків (Ю. Лебедєв), О. Шишацького-Ілліча (З. Кудрявцева), М. Сумцова (О. Іванова), П. Іванова (І. Неїло) тощо); у вивченні поетики жанрів народнопоетичної творчості (праці з української загадки (Н. Салтовська), народних прикмет (І. Пасічнюк), прози (Т. Полковенко, І. Неїло, Н. Рудакова), апокрифічної легенди (О. Зайченко), колискової пісні (О. Марчун); у з’ясуванні реґіональних характеристик фольклорних виявів певних етнографічних груп (“Реґіональні особливості народної прози Поділля” Н. Смагло, “Поетика української весільної пісні Придунав’я” В. Телеуця). Ґрунтовні праці з теорії фольклору та праці, що мають в основі вивчення народної традиційної ідеї, втіленої вербально (дослідження Г. Усатенко, Н. Лисюк, Н. Ярмоленко, Л. Федорчук) дали вагомий імпульс для становлення методології сучасної фольклористики. Отже, у синтезі підходів, напрямів, наукових позицій, у взаємодії з великою кількістю суміжних наук фольклористична школа Дунаєвської напрацювала власні наукові принципи і положення, що стали засадничими. Враховуючи ознаки сучасного фольклорного процесу, феномен фольклору можна визначити лише за допомогою інтегрального наукового інструментарію на основі структурно-семіотичного методу, сучасними теоріями міжкультурної комунікації. Саме із позицій пошуку традиційних смислів у народнопоетичному творі вбачала професор Дунаєвська головний сенс наукового відкриття, спрямовуючи в інтегративне методологічне русло наукові пошуки своїх учнів. Тому сучасні українські фольклористи — учні Лідії Францівни — не лише розглядають жанри фольклору в їхньому соціальному й етнопсихологічному контекстах, а вивчають фольклорний текст як сукупність лінгвістичних та екстралінгвістичних — прагматичних, соціокультурних, психологічних — факторів, виявляють його специфіку в подієвому аспекті, зокрема як цілеспрямовану соціальну дію. Наш науковий керівник була, безперечно, Майстром фольклористичного цеху. Джерело її майстерності — любов до національної культури, до народу, до науки, яка покликана розбудити в кожному з нас українця, утвердити в нашій свідомості такі приспані тривалою духовною стагнацією цноти наших пращурів, як національна гідність, милосердя, любов до ближнього. Не лише 29 наукових праць, якими керувала та консультувала професор Дунаєвська, а й усі пошукувачі, що працювали на кафедрі фольклористики, відчували її причетність до формулювання наукової проблеми, до пошуків матеріалу. Вона щедро дарувала ідеї, переймаючись лише результатом: роботу зроблено. Засновник кафедри фольклористики, її натхненник (бо ж недаремно від колег з університету та інституту ми раз у раз чули: “це з кафедри Францівни”, “це на кафедрі Дунаєвської”), Лідія Францівна була тим сволоком, який тримав над нами дах, наше кафедральне небо, була гарантом стабільності й гармонії нашого мікросвіту. Науковий потенціал кожного вона, безперечно, знала, проте завжди давала шанс відчути свою унікальність, бо поважала у кожному людину. А ми, мов малі діти, дозволяли собі слабкості, бо вірили в силу її менеджерського хисту, в її авторитет. Під її орудою було спокійно і надійно. Втративши опору, ми пережили непрості часи дорослішання, часи хаосу і випробування на людські якості, на професіоналізм, на вірність кафедральним традиціям. Щоранку, зайшовши на кафедру, зустрічаємося з очима Лідії Францівни: то з тривогою, то з надією вони дивляться у душу кожному. І, як за життя, шукають там і добро, і порядність, і відданість фаху. Її духовну присутність відчуваємо повсякчас: і в години розв’язання виробничих проблем, коли йдеться про запровадження нових навчальних планів, пошуку тематики цікавих навчальних курсів і спецкурсів, коли обговорюємо дисертації та коригуємо їхні теми, коли тривають пошуки експонатів для Мистецької зали Інституту філології чи підготовки до конференції. Відчуваємо відповідальність і в миті успіху: індивідуального чи кафедрального (вихід друком посібника чи збірника наукових статей, захист на Спеціалізованій раді дисертації з фольклористики чи творчий здобуток “Роксоланії” або ж просто вдала лекція, де студенти впевнилися у своєму покликанні й переконалися, що фольклористика — не наука про архаїку, а актуальна сфера гуманітарних знань, що дає змогу відхилити завісу власної ідентичності: хто я, якого роду-племені). Без сумніву, цю присутність відчуває кожен сьогодні, зараз. І як не вірити метафізичним теоріям, як ставити під сумнів народні уявлення про Вирій та про можливість повороту людського духу? Безсмертя людині дає Любов. Саме любов була головним життєвим, професійним і творчим рушієм Лідії Францівни. Вона любила Людину і людяність у ній. Для Дунаєвської кожен студент, нехай найбільший ледар, був передусім “людською дитиною”, яку гріх образити словом чи не допомогти ділом. Вона опікувалася долею кожного. Дбала про те, щоб сільські діти, а саме таких більшість серед студентів-фольклористів, “побачили світу”, змогли поїхати із творчими виступами за кордон і українською піснею розбудити повагу й любов до України. Навзаєм її душа живилася людською любов’ю, бо і в анкетуванні, яке нещодавно проводили серед студентів спеціальності “Фольклористика”, її неодноразово згадували як педагога, чиї лекції — високопрофесійні й цікаві. А ще вона у великій материнській любові зростила і дала кафедрі фольклористики свою доньку Лесю, Олесю Владиславівну, яка стала переможцем анкетування у згаданій номінації. Донька продовжує справу матері й несе своє велике серце, дане матір’ю, дітям. Тож чи вмирають Майстри? Ні! “Вони, як Атланти. Держать небо на плечах. Тому і є висота.” Наталія Ярмольчук. “Завіса ледь коливається...” йону, за згоди родини, можна було б силами Немирівського коша МГО “Вінницьке земляцтво” у м. Києві відкрити народний музей фольклору й етнографії. Долучімося до цієї шляхетної справи, земляки!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин